"24" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/18836/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дзержинську Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.01.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.03.2011
у справі № 2а-28016/10/0570
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Дзержинськтопливо"
до Державної податкової інспекції у м. Дзержинську Донецької області
про скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю „Дзержинськтопливо" звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Дзержинську Донецької області про скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25.01.2011 позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.03.2011 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.01.2011 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань фінансово-господарських відносин з товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма „Гранш" та товариством з обмеженою відповідальністю „Східна вугільна компанія 2009" за період з 01.04.2010 по 30.06.2010 та впливу зазначених об'єктів оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість та нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість та складено акт № 655/23/34411342 від 18.08.2010.
За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000352342/0 від 30.08.2010, яким визначено позивачу суму податку на додану вартість на загальну суму 368240, 30 грн.; № 0000342342/0 від 30.09.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 371947,40 грн.
В порядку адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги без задоволення та прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000352342/1 від 24.09.2010; №0000342342/1 від 24.09.2010; №0000342342/2 від 26.11.2010; № 0000352342/2 від 26.11.2010.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", занижено податок на прибуток на суму 338134 грн., пп. 7.4.5 п. 7.4 та пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, п. 10.1 ст. 10 Закону України „Про податок на додану вартість", підприємством включено до складу податкового кредиту витрати зі сплати податку на додану вартість у складі ціни придбаних послуг, витрати які не підтверджено первинними документами у розмірі 270507 грн.
Відповідно до договору поставки б/н від 02.04.2010, укладеному між позивачем та ТОВ „Фірма „Гранш", ТОВ „Фірма „Гранш" поставив у власність позивача (покупця) вугільну продукцію (товар), а покупець оплатив вказаний товар відповідно до умов договору.
За визначенням пункту 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Згідно з пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Вищенаведені норми не ставлять у залежність право платника податку на бюджетне відшкодування від фактичної сплати сум ПДВ до бюджету іншим платником податку - постачальником товару, якщо цей платник (покупець) сплатив податок в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність поставок в судовому процесі не спростована.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що реєстрація контрагента позивача, як платника податку на додану вартість, була здійснена податковим органом відповідно до діючого законодавства, а на період проведення господарської операції контрагент позивача перебував на податковому обліку як платник податку на додану вартість.
Статтею 10 Закону України „Про податок на додану вартість" чітко передбачено коло осіб, які відповідальні за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету.
Судом першої інстанції правомірно не прийняті до уваги доводи відповідача про те, що податок на додану вартість не сплачений до бюджету контрагентом позивача, оскільки, згідно з нормами Закону України „Про податок на додану вартість", не встановлено обов'язок покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.
Відповідно до положень Закону, сума податку на додану вартість, що включена в ціну товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок щодо сплати цього податку до бюджету.
Крім того, реальність господарської операції підтверджується первинними бухгалтерськими документами які було досліджено судами.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дзержинську Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.01.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.03.2011 у справі № 2а-28016/10/0570 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дзержинську Донецької області залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.01.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.03.2011 у справі № 2а-28016/10/0570 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко