"28" жовтня 2013 р. Справа № 922/2835/13
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., судді Шутенко І.А., Гетьман Р.А.
при секретарі Міракові Г.А.
за участю представників сторін:
позивача - Новосельцев В.І.;
1-го відповідача - Редіна В.Б.;
2-го відповідача - Артюх А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області (вх. №3117Х/2-5) на рішення господарського суду Харківської області від 17.09.13 р. по справі № 922/2835/13
за позовом ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння", м. Харків
до 1) ПАТ "Земельний Банк", м. Харків
2) Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області
про визнання недійсним пункту договору, -
Позивач - Приватне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Сприяння", м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до 1-го відповідача - ПАТ "Земельний банк", м. Харків та 2-го відповідача - Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області в якому просив суд визнати недійсним п. 4.1 розділу четвертого договору застави майнових № 15/9 від 25.06.2010 р. укладеного між відповідачами, щодо відступлення права вимоги до Позивача за кредитним договором № 79-08/К від 19.09.2008 р. на суму 2 000 000,00 грн., за процентами та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору.
Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Жигалкін І.П.) від 17.09.2013 р. по справі № 922/2835/13 позов задоволено. Визнано недійсним п. 4. 1 розділу четвертого договору застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010 року щодо відступлення права вимоги до позивача за кредитним договором № 79-08/К від 19.09.2008 року на суму 2 000 000,00 грн., за процентами та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору; Стягнуто з 1-го відповідача на користь позивача суму судового збору у розмірі 573,50 грн. Стягнуто з 2-го відповідача на користь позивача суму судового збору у розмірі 573,50 грн.
2-й відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позову.
В обґрунтування своїх вимог 2-й відповідач посилається на неповне з'ясування судом обставин, які мають істотне значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
Також 2-м відповідачем, на виконання вимог суду, надано пояснення щодо його звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд оскаржуване рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу 2-го відповідача - без задоволення, посилаючись на відповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи та вимогам чинного законодавства України.
У відзиві на апеляційну скаргу 1-й відповідач підтримує позицію, викладену в апеляційній скарзі 2-го відповідача, та просить її задовольнити.
В судове засідання 28.10.2013 р. з'явилися представники позивача, 1-го та 2-го відповідачів.
Представник 2-го відповідач підтримує позицію, викладену в апеляційній скарзі, просить її задовольнити.
Представник 1-го відповідача підтримує позицію заявника апеляційної скарги, та також просить задовольнити апеляційну скаргу.
Представник позивача, з посиланням на доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просить суд оскаржуване рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу 2-го відповідача - без задоволення.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, 19.09.2008 року між акціонерним товариством "Лізингова компанія "Сприяння", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Сприяння" (позивач) та Харківським акціонерним комерційним Земельним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Земельний банк" (1-й відповідач), укладено договір про надання кредитної лінії № 79-08/К.
Згідно з п. 1.1 вказаного договору 1-й відповідач надав позивачу відновлювану кредитну лінію з лімітом кредитування у розмірі 2 000 000,00 грн.
25.06.2010 року між 1-м відповідачем та 2-м відповідачем укладено договір застави майнових прав № 15/9.
За змістом п. 1.1 договору застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010р., предметом застави за цим договором є майнові права за кредитним договором № 79-08/К від 19.09.2008 року зі всіма змінами до нього, укладеним між Заставодавцем (1-м відповідачем) і Боржником (позивачем), відповідно до якого Боржник повинен повернути Заставодавцю кредит в сумі 2000000 грн. Станом на дату укладання договору застави майнових прав залишок заборгованості становить 1775000 грн., з кінцевим терміном повернення 20.09.2010 р. Також, Боржник повинен сплачувати за користування кредитом проценти за користування ним ставкою 24,00 процентів річних.
Розділом четвертим договору застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010 року його сторони передбачили уступку права вимоги до ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння" за кредитними договорами № 79-08/К від 19.09.2008 року, тобто сторони договору застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010 року в укладеному договору застави майнових прав передбачили елементи змішаного договору, а саме договору застави та договору відступлення права вимоги.
Зокрема, згідно з п. 4.1 договору застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010 року 1-й відповідач уступає 2-му відповідачу право вимоги до позивача, що виникає з кредитного договору № 79-08/К від 19.09.2008 року, на суму 2 000 000,00 грн., за процентами та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору.
Проте, позивач вважає, що договір застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010 року в частині уступки права вимоги (п. 4.1 договору) суперечить положенням ст. 514 Цивільного кодексу України, а тому, при зверненні до суду з позовом по даній справі, з посиланням на ст. ст. 215, 203 ЦК України, просив суд визнати п. 4.1 зазначеного договору недійсним.
Суд першої інстанції оскаржуваним рішенням від 17.09.2013 р. зазначений позов задовольнив, та визнав п. 4.1 договору застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010 року недійсним.
Як свідчить зазначене рішення, господарський суд при його винесенні, крім іншого, виходив з того, що п. 4.1 договору суперечить положенням ст. 514 ЦК України.
Однак, викладені вище висновки господарського суду не відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим, є підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 ЦК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, згідно з ч. ч. 1, 5 зазначеної статті Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В постанові Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до ст.ст. 1, 8 Конституції України, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.
Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
За змістом ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Таким чином, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.
Відповідно до ст. 514 ЦК України при заміні кредитора у зобов'язанні до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 517 ЦК України визначає, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Відтак, саме ці документи є доказами прав нового кредитора у зобов'язанні.
Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, і обсяг цих прав має бути підтверджений документально.
Господарський суд зазначаючи про невідповідність п. 4.1 договору застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010 року положенням ст. 514 ЦК України з тих підстав, що на момент укладання цього договору залишок заборгованості позивача становив не 2000000 грн., як про це зазначено в спірному пункті договору, а 1775000 грн., при цьому безпідставно проігнорував положення п. 1.1 зазначеного договору.
Разом з тим, в даному пункті договору зазначено, що предметом даного договору є майнові права за кредитним договором № 79-08/К від 19.09.2008 року зі всіма змінами до нього, укладеним між Заставодавцем (1-м відповідачем) і Боржником (позивачем), відповідно до якого боржник повинен повернути Заставодавцю кредит в сумі 2000000 грн., станом на дату укладання договору залишок заборгованості становить 1775000 грн., з кінцевим терміном повернення 20.09.2010 р. та сплачувати проценти за користування ним ставкою 24,00 процентів річних.
Таким чином, укладаючи договір застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010 року сторони обумовили його предмет, а також права та обов'язки сторін за ним.
Крім того, колегія суддів також враховує, що за змістом п. 1.1 договору надання кредитної лінії № 79-08/К від 19.09.2008 року, який був укладений між позивачем та 1-м відповідачем, останній надав позивачу відновлювану кредитну лінію з лімітом кредитування у розмірі 2 000 000,00 грн., і саме про заборгованість за даним кредитним договором йдеться в договорі застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010 року.
За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави вважати що п. 4.1 договору суперечить вимогам ст. 514 ЦК України, як про це зазначив суд першої інстанції.
Крім того, господарський суд взагалі проігнорував факт ненадання позивачем, всупереч вимогам ст. 32-34 ГПК України, належних та допустимих доказів того, що станом на момент укладання договору застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010 року його заборгованість за договором надання кредитної лінії № 79-08/К від 19.09.2008 року дійсно становила 1775000 грн., як про це останній зазначав при поданні позову.
Зокрема, позивачем не надано первинних документа які підтверджують факт сплати заборгованості за договором надання кредитної лінії № 79-08/К від 19.09.2008 року, розрахунку існуючої заборгованості, виписок з рахунків, тощо, які б у встановленому порядку могли засвідчити наявність зазначених обставин.
Посилання позивача на відомості, які містить п. 1.1 договору застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010 року не є для суду обов'язковим, оскільки згідно зі ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Так само, колегія суддів зазначає, що за змістом п. 1 ст. 518 ЦК України, боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
Тобто, якщо станом на момент укладання договору застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010 року заборгованість позивача за договором надання кредитної лінії № 79-08/К від 19.09.2008 року дійсно була відмінною від заборгованості зазначеної в договорі застави майнових прав, позивач в порядку, визначеному ст. 518 ЦК України, не позбавлений права висунути свої заперечення проти цього.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступному.
Згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
До матеріалів зазначеної справи залучені рішення господарських судів у справі № 5023/5582/11, які безпосередньо стосуються предмету спору по даній справі.
Рішенням господарського суду Харківської області від 31.08.2011 р. по справі № 5023/5582/11, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2011 р., та постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2011 р. по зазначеній справі було задоволено позов ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння", м. Харків до ПАТ "Земельний Банк", м. Харків (третя особа Національний банк України) та визнано відсутнім у ПАТ "Земельний Банк", м. Харків право вимоги за зобов'язаннями, які виникли у ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння", м. Харків на підставі, зокрема, кредитного договору № 79-08/К від 19.09.2008 року.
Власні висновки суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій мотивовані з посиланням на те, що в зв'язку з простроченням ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння", м. Харків своїх зобов'язань за кредитним договором, та за змістом п. 4.1 договору застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010 року право вимоги заборгованості за кредитним договором № 79-08/К від 19.09.2008 року перейшло до Національного Банку України.
Таким чином, судами підтверджено факт правомірності зміни кредитора в зобов'язаннях за кредитним договором № 79-08/К від 19.09.2008 року на підставі п. 4.1 договору застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010 року.
Факти, встановлені в рішеннях судів по справі № 5023/5582/11, є преюдиційними, а тому, за змістом ст. 35 ГПК України, не потребують доведення.
Зазначені вище обставини господарським судом під час розгляду даної справи також не були враховані, що призвело до прийняття ним неправильного рішення.
Крім того, відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Таким чином, за змістом зазначеної статті наявність порушеного або оспорюваного права і охоронюваних законом інтересів, або вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням є однією з необхідних передумов, які надають право на звернення до господарського суду.
ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння", м. Харків не є стороною за договором застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010 року, п. 4.1 якого він просить визнати недійсним.
За змістом ст. 512 ЦК України, наявність згоди боржника на зміну кредитора в зобов'язанні не потребується. Як вже було зазначено вище, боржнику за змістом ст. 518 ЦК України має право висунути свої заперечення проти вимог нового кредитора в порядку, визначеному даною статтею.
Сама по собі зміна кредитора в зобов'язанні за договором надання кредитної лінії № 79-08/К від 19.09.2008 року не збільшує розміру відповідальності ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння", м. Харків за цим кредитним договором, жодним чином не погіршує його становище як боржника за цим кредитним договором, та не спростовує зобов'язання останнього за ним.
Таким чином, при укладанні договору застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010 року права та інтереси ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння", м. Харків за змістом зазначених вище норм Закону не можуть вважатися порушеними.
Зазначене свідчить про відсутність у ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння", м. Харків суб'єктивного права на оскарження договору застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010 року, та є ще однією підставою для відмови в задоволенні позову останнього.
Крім того, як свідчить рішення господарського суду у справі № 5023/5582/11, ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння", м. Харків при зверненні до господарського суду з позовом в межах цієї справи фактично наполягав на відсутності у ПАТ "Земельний Банк", м. Харків прав кредитора за договором № 79-08/К від 19.09.2008 року, оскільки таке право перейшло до Національного банку України в силу п. 4.1 застави майнових прав за договором № 15/9 від 25.06.2010 року. Відповідний позов було задоволено. В межах же справи № 922/2835/13, яка є предметом розгляду колегії суддів, ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння", м. Харків вже наполягає на недійсності . 4.1 застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010 року, що в подальшому може призвести до визнання безпідставним переходу прав кредитора за договором № 79-08/К від 19.09.2008 року до Національного банку України.
Матеріали справи свідчать про те, що з посиланням на факти, встановлені в рішенні господарського суду по справі № 5023/5582/11, господарським судом Харківської області в межах справи № 5023/7366/11 було відмовлено в задоволенні позову ПАТ "Земельний Банк", м. Харків про звернення стягнення на предмет іпотеки, який було мотивовано з посиланням на невиконання ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння", м. Харків своїх зобов'язань за договором № 79-08/К від 19.09.2008 року.
Зазначене свідчить про намагання ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння", м. Харків уникнути відповідальності за зобов'язаннями, що виникли у останнього за договором № 79-08/К від 19.09.2008 року, що в силу ст. ст. 6, 526 ЦК України є неприпустимим.
З урахуванням викладеного, суд визнає вимоги позивача про визнання п. 4.1 договору застави майнових прав № 15/9 від 25.06.2010 року позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, викладених у позові, та невідповідністю позовних вимог положенням Закону.
За таких обставин, рішення господарського суду Харківської області від 17.09.13 р. підлягає скасуванню з прийняттям судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову в задоволенні позову.
З урахуванням вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь Державного бюджету України підлягають стягненню 573,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -
Апеляційну скаргу Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 17.09.13 р. по справі № 922/2835/13 скасувати, та прийняти нове рішення яким в задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Сприяння" (61002, м. Харків, вул. Чубаря, 3/5, код 24347487) до Державного бюджету України (одержувач - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код одержувача 37999654, банк одержувача - ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011, р/р 31216206782003) 573,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови підписано 30.10.2013 р.
Головуючий суддя Плахов О.В.
Суддя Шутенко І.А.
Суддя Гетьман Р.А.