17 жовтня 2013 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді Кияшка О.А.,
суддів Мороза І.М., Лук'янець Л.Ф.,
за участю:
прокурора Отроша В.М.,
обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2,
захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальне провадження 12012000080000154 за апеляційними скаргами обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_1, захисників ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3, прокурора прокуратури Святошинського району м. Києва Шаповалова І.В. на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 17 червня 2013 року, яким
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,
визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст.115 КК України, та призначено покарання у виді 15 років позбавлення волі;
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця м. Жовті Води Дніпропетровської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 проживаючого за адресою: АДРЕСА_3
визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст.115 КК України, та призначено покарання у виді 14 років позбавлення волі;
Вказаним вироком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними в тому, що вони за попередньою змовою між собою, 16 жовтня 2012 року, приблизно о 04.00 годині, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля 7-го під'їзду будинку АДРЕСА_1, умисно скоїли вбивство громадянина ОСОБА_7
Так, ОСОБА_1 16 жовтня 2012 року в нічний час, знаходячись на 6-му поверсі 7-го під'їзду будинку АДРЕСА_1 зустрівся з раніше незнайомим йому ОСОБА_2, з яким вирішив вжити спиртні напої та разом з яким направились до кафе «Оазис», розташованого на території ринку «Елерон» по вул. Симиренка, 5 в м. Києві.
Під час розпиття алкогольних напоїв в приміщенні зазначеного кафе до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 приєднався наочно знайомий останнього - ОСОБА_7 Після спільного розпиття алкогольних напоїв ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 направились до будинку АДРЕСА_1.
Приблизно о 04.00 годині 16 жовтня 2012 року, знаходячись біля 7-го під'їзду будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_7, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, виникла сварка, яка супроводжувалась взаємними словесними образами, під час якої у ОСОБА_2 за мовчазною домовленістю з ОСОБА_1 виник спільний умисел на позбавлення життя ОСОБА_7.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на вбивство ОСОБА_7, ОСОБА_1, діючи узгоджено з ОСОБА_2, приблизно о 04.00 годині, 16.10.2012 року, продовжуючи знаходитись біля 7-го під'їзду будинку АДРЕСА_1, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій і бажаючи настання смерті ОСОБА_7, стали наносити йому численні удари руками та ногами в життєво важливі органи.
Внаслідок фізичного насильства з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_7, останньому були причинені, згідно висновку судово-медичної експертизи № 171/4320 від 04 грудня 2012 року, тілесні ушкодження у вигляді:
- на шиї множинні садна: в проекції нижньої щелепи зліва, на рівні середньої її частини з переходом на верхні відділи шиї зліва, що наближаються до прямолінійної форми, загальною довжиною 9,5 см та шириною 1,5 см та 2 см, з відносно рівною граню по верхньому краю і ділянкою просвітлення шириною приблизно 2,5 см, нижче якого відмічається полосовидне осаднення довжиною 6 см, шириною приблизно 0,4 см розміщено паралельно йому;
- на передньо-боковій поверхні шиї, починаючи від яремної вирізки, захоплюючи ключичні і надключичні області і розповсюджуючись до рівня верхнього краю щитовидного хряща загальними розмірами 12 х 16 см;
- на правій боковій поверхні шиї, на фоні вищеописаних саден, відмічається два полосовидних осаднення шкіряних покровів, що розповсюджуються паралельно один до одного, довжиною верхнього 7 см, нижнього 7,5 см, шириною 0,6-0,5 см, з відстанню між ними 1,3 см, у вигляді нечіткої ділянки просвітлення;
- масивні крововиливи в навколишні м'які тканини і м'язи хрящів гортані, в кивальний м'яз праворуч, в глибокі м'язи шиї задньої поверхні справа на рівні 3-4 шийних хребців;
- перелом нижнього рога щитовидного хряща праворуч з зам'яттям його всередину і поперечний перелом правої половини дуги персневидного хряща; підвидність великого лівого рога під'язичної кості із загибом його донизу;
- крововилив в глибові м'язи в області кінчика і тіла язика, набряк слизової гортані і трахеї, множинні точечні і п'ятнисті крововиливи в області надгортанника і гортані нижче рівня голосової щілі і в складках голосової щілі;
- виражена емфізема легень з множинними крововиливами під плеврою легень, крововилив в лоханках нирок, рідкий стан крові, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень (небезпечні для життя) та перебувають в прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті.
Смерть ОСОБА_7 настала від закритої травми шиї з переломами хрящів гортані, набряком гортані і розвитком асфіксії.
Після вчинення зазначеного кримінального правопорушення, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відтягли труп ОСОБА_7 в маловідвідуване місце, а самі з місця злочину втекли, однак згодом були затримані працівниками міліції.
Обвинувачений ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок суду першої інстанції скасувати, кримінальне провадження щодо нього закрити у зв'язку з його непричетністю до інкримінованого злочину. Вказує, що у бійці між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 він участі не брав. Тяжкі тілесні ушкодження потерпілому спричинив саме ОСОБА_1, що підтверджується доказами у справі. Доказів на підтвердження його винуватості в матеріалах провадження немає. ОСОБА_1 на досудовому слідстві обмовив його навмисно, під тиском працівників міліції.
Захисник ОСОБА_4 подав в інтересах ОСОБА_2 подібну апеляційну скаргу, в якій просив вирок суду першої інстанції скасувати та закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_2
Захисник ОСОБА_5 подав в інтересах ОСОБА_2 апеляційну скаргу, в якій просив вирок суду першої інстанції скасувати, ухвалити новий, яким виправдати ОСОБА_2 у вчиненні злочину, у зв'язку з тим, що суд першої інстанції необґрунтовано надав перевагу показанням ОСОБА_1, даним ним під час досудового слідства, над іншими зібраними у справі доказам, які доводять непричетність ОСОБА_2 до інкримінованого йому злочину. Також суд першої інстанції не врахував, що працівниками міліції до обвинувачених застосовувався моральний та фізичний тиск, що і стало причиною того, що ОСОБА_1 обмовив ОСОБА_2 у вчиненні злочину.
Обвинувачений ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просив вирок суду першої інстанції скасувати, а кримінальне провадження направити на новий судовий розгляд з вказівкою про перекваліфікацію його дій на більш м'яку статтю Кримінального кодексу, мотивуючи тим, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про наявність у нього умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_7, про причетність до злочину ОСОБА_2, внаслідок чого неправильно кваліфікував його дії та необґрунтовано засудив ОСОБА_2 за вчинення умисного вбивства. Показання, в яких він стверджував про участь ОСОБА_2 у побитті потерпілого, є неправдивими. Він давав їх під моральним та фізичним примусом працівників міліції, за відсутності захисника. У попередню змову з ОСОБА_2 на вбивство ОСОБА_7 він не вступав. Бійка між ним та ОСОБА_7 виникла несподівано, ОСОБА_2 в ній участі не брав, оскільки пішов додому. Він не мав наміру вбивати потерпілого, що підтверджується його подальшими діями, а саме - залишенням на місці події та зверненням до мешканців будинку з проханням викликати швидку допомогу. ОСОБА_7 відтягнув з місця бійки не для того, щоб приховати сліди злочину, а для того, щоб в освітлюваному місці з'ясувати фізичний стан потерпілого.
Захисник ОСОБА_3 подав в інтересах ОСОБА_1 апеляційну скаргу, в якій просив вирок суду першої інстанції змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_1 на ч.2 ст. 121 КК України. Обґрунтовуючи апеляцію ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування кримінального закону. Зокрема ОСОБА_3 вказує, що поклавши в основу обвинувального вироку показання ОСОБА_1, суд не звернув увагу, що останній не вказував на наявність попередньої змови на вбивство. При цьому, всі показання ОСОБА_1 надавав під тиском з боку працівників міліції. Суд не надав належної оцінки показанням свідка ОСОБА_8, які підтверджуються показаннями ОСОБА_1, а висновки суду, що обвинувачені відтягли труп до маловідвідуваного місця, після чого з місця вчинення злочину втекли, взагалі не підтверджується жодним доказом та суперечить матеріалам кримінального провадження.
Прокурор у кримінальному провадженні Шаповалов І.В. подав апеляцію, в якій, не оспорюючи фактичні обставини справи та кваліфікацію дій засуджених, просив вирок суду скасувати в частині призначеного ОСОБА_1 покарання, у зв'язку з невідповідністю ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання у виді 15 років позбавлення волі.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинувачених ОСОБА_2 і ОСОБА_1, захисників ОСОБА_4 і ОСОБА_3, які підтримали усі апеляційні скарги, подані в інтересах обвинувачених, та заперечили проти апеляційної скарги прокурора, доводи прокурора прокуратури м. Києва Отроша В.М., який підтримав апеляційну скаргу прокурора прокуратури Святошинського району м. Києва Шаповалова І.В., та заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинувачених та їхніх захисників, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинувачених, вивчивши матеріали справи, обговоривши і перевіривши доводи апеляцій, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_1, захисників ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 слід задовольнити частково, а апеляційну скаргу прокурора прокуратури Святошинського району м. Києва Шаповалова І.В. слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні своєї вини у інкримінованому йому злочині не визнав та показав, що до вбивства ОСОБА_7 він не причетний. З ОСОБА_1 він познайомився вночі 16 жовтня 2012 року на сходовій площадці будинку, в якому він напередодні орендував квартиру. З ОСОБА_7 познайомився пізніше тієї ж ночі в кафе «Оазис», де разом з ОСОБА_1 відпочивав та вживав спиртні напої. Між ним та ОСОБА_7 виник словесний конфлікт, у зв'язку з тим, що він не захотів привітатись з ОСОБА_7, який в подальшому був залагоджений. Дорогою додому ОСОБА_7 почав наполегливо просити у нього в борг кошти, однак він відмовив йому. Потім до ОСОБА_7 та ОСОБА_1 під'їхав автомобіль працівників міліції. Ситуація йому не сподобалась і він пішов додому, однак ОСОБА_7 та ОСОБА_1 наздогнали його біля під'їзду будинку та ОСОБА_7 знову почав просити гроші. Він відмовив йому, після чого ОСОБА_1 сказав йому йти додому та штовхнув його. Він стояв на бордюрі, тому втратив рівновагу впав, та, ударившись об асфальт головою, втратив свідомість. Коли прийшов до тями, то побачив, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 відбувається бійка, при цьому обличчя ОСОБА_7 було в крові. Він спробував розборонити ОСОБА_7 та ОСОБА_1, однак йому це не вдалось і він пішов додому. Ніяких ударів він ОСОБА_7 не завдавав.
Обвинувачений ОСОБА_1 своєї вини у інкримінованому йому злочині не визнав та дав показання, які узгоджуються із показаннями ОСОБА_2 Також він показав, що коли ОСОБА_2 після його поштовху впав, ОСОБА_7 підійшов до нього та почав нишпорити по кишеням. Він намагався відтягнути ОСОБА_7, внаслідок чого між ними виникла бійка. ОСОБА_2 піднявся з землі та почав їх розбороняти, однак йому це не вдалось і він пішов додому. В ході бійки ОСОБА_7 наніс йому удар в пах, що його дуже розізлило. Він повалив ОСОБА_7 на землю та почав наносити удари ногами по голові та тулубу. Бійка тривала близько 15 хвилин. Коли гнів пройшов, він зрозумів, що сильно побив ОСОБА_7 Бажаючи допомогти ОСОБА_7, він схопив його за светр та почав тягнути на світло, щоб з'ясувати які тілесні ушкодження він йому спричинив. ОСОБА_7 був без свідомості, але ще живий. Він намагався зробити йому масаж серця, однак той почав хрипіти. Він злякався та побіг до будинку, що знаходився неподалік, де постукав у вікно квартири та попросив викликати швидку медичну допомогу. Потім він пішов до свого знайомого ОСОБА_10, який на його прохання дав йому інший одяг, оскільки його одяг був весь в крові. Потім він повернувся на вулицю та побачив, що біля ОСОБА_7 знаходились лікарі швидкої допомоги, які при цьому медичну допомогу йому не надавали. Тоді він зрозумів, що ОСОБА_7 помер. Після цього до нього підійшли працівники міліції, які перед цим бачили його разом із ОСОБА_7 і ОСОБА_2, та затримали його. Наміру вбивати ОСОБА_7 у нього не було.
Як вбачається із змісту вироку, висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_7 за попередньою змовою групою осіб ґрунтуються на показаннях потерпілої ОСОБА_11, свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_8, ОСОБА_15, ОСОБА_10, ОСОБА_16, протоколах оглядів місця події від 16 жовтня 2012 року, протоколах відтворення обстановки та обставин події від 18 жовтня 20012 року з участю ОСОБА_1, висновку судово-медичної експертизи № 171/4320 від 04.12.2012 року, висновках цитологічних експертиз № 263/ц від 07.12.2012 року, 265/ц від 29.11.2012 року, 266/ц від 29.11.2012 року, висновках судово-медичних експертиз № 420 від 21.11.2012 року, № 421 від 21.11.2012 року, № 422 від 22.11.2012 року, № 423 від 21.11.2012 року, № 424 від 21.11.2012 року, № 417 від 27.11.2012 року, № 419 від 23.11.2012 року, № 418 від 29.11.2012 року, протоколі допиту ОСОБА_1 від 18.10.2012 року.
Однак, показання потерпілої ОСОБА_11 не містять відомостей щодо обставин загибелі її брата ОСОБА_7, а стосуються лише його особи та обставин, за яких їй стало відомо про його смерть.
Показання свідка ОСОБА_12 також не містять відомостей щодо обставин загибелі ОСОБА_7, а стосуються обставин перебування ОСОБА_7, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в кафе та узгоджується з показаннями обвинувачених в цій частині.
Показання свідків ОСОБА_13 і ОСОБА_14 стосуються обставин, за яких ОСОБА_7, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вночі 16.10.2012 року привернули їхню увагу, а також подальших обставин затримання ОСОБА_1 поблизу місця виявлення трупа ОСОБА_7, які також узгоджуються з показаннями обвинувачених.
Свідок ОСОБА_8 у своїх показаннях підтвердив, що вночі 16.10 2012 року, у вікно його квартири, розташованої на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 постукав невідомий чоловік та попросив викликати швидку медичну допомогу, що він і зробив.
Свідки ОСОБА_15 і ОСОБА_10 у своїх показаннях підтвердили, що вночі 16.10.2012 року до них в квартиру АДРЕСА_4, прийшов їхній знайомий ОСОБА_1, який попросив дати йому одяг для переодягання, просив викликати швидку медичну допомогу для якогось хлопця. Переодягнувшись, кудись пішов.
Наведені показання свідків також узгоджуються з показаннями ОСОБА_1 щодо дій, вчинюваних ним після побиття ОСОБА_7
Показання свідка ОСОБА_16 не мають доказового значення, оскільки вона повідомила лише, що бачила, як у квартирі будинку АДРЕСА_1 вилучали речі ОСОБА_1 та охарактеризувала останнього з позитивної сторони.
Таким чином, жодні з наведених показань свідків не містять відомостей щодо обставин побиття ОСОБА_7, і не лише не спростовують показання обвинувачених щодо обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, але й підтверджують їх.
Крім того, суд обґрунтував своє рішення про винуватість ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих їм злочинів показаннями ОСОБА_1, які він давав в ході досудового слідства під час допиту як обвинуваченого 18.10.2012 року та під час проведення відтворення обстановки і обставин події 18.10.2012 року, а також показаннями слідчого Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_17, який підтвердив, що ОСОБА_1 під час проведення вказаних слідчих дій на досудовому слідстві давав показання відповідного змісту.
Однак, вказані докази є недопустимими, оскільки в силу ч.4 ст.95 КПК України суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих в порядку, передбаченому ст.225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому і прокурору або посилатись на них.
Протокол відтворення обстановки і обставин події злочину містить лише показання ОСОБА_1, та ніяких інших процесуальних джерел доказів, передбачених ч.2 ст.84 КПК України, у ньому не зафіксовано.
Згідно із ст.97 КПК України у будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.
Показання слідчого Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_17. щодо надання ОСОБА_1 під час допиту як обвинуваченого 18.10.2012 року та під час проведення відтворення обстановки і обставин події 18.10.2012 року показань певного змісту є показаннями з чужих слів, а тому відповідно до вимог вказаної статті є недопустимим доказом.
Що стосується висновку судово-медичної експертизи № 419 від 23.11.2012 року, згідно з яким на одязі ОСОБА_2 було виявлено сліди крові, що могли належати ОСОБА_7, то колегія суддів визнає вказаний висновок недостатнім доказом вини ОСОБА_2 у інкримінованому йому злочині, оскільки кров потерпілого могла попасти на одяг ОСОБА_2 за обставин, вказаних обвинуваченими у своїх показаннях в судовому засіданні, тобто коли ОСОБА_2 фізично втрутився в конфлікт, щоб розборонити ОСОБА_1 і ОСОБА_7
Більш того, як вбачається з протоколу огляду та вилучення від 16.10.2012 року (т.1 а.с.69), вилучення одягу у ОСОБА_18 було здійснено особою (оперуповноваженим), яка в силу ст.66 КПК України 1960 року (відповідно до вимог якого проводилось вилучення) не наділена правом збирати докази, що ставить під сумнів допустимість вказаного доказу.
Висновки судово-медичної експертизи № 171/4320 від 04.12.2012 року, цитологічних експертиз № 263/ц від 07.12.2012 року, 265/ц від 29.11.2012 року, 266/ц від 29.11.2012 року, висновки судово-медичних експертиз № 420 від 21.11.2012 року, № 421 від 21.11.2012 року, № 422 від 22.11.2012 року, № 423 від 21.11.2012 року, № 424 від 21.11.2012 року, № 417 від 27.11.2012 року, № 418 від 29.11.2012 року, не містять відомостей, які спростовують показання ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на свій захист.
Відповідно до вимог ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції за відсутності відповідних клопотань учасників судового провадження не досліджував доказів, які не були досліджені судом першої інстанції, як і повторно не досліджував обставин з тих підстав, що вони були досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням.
Таким чином, на час апеляційного розгляду учасниками судового провадження було вичерпано можливості отримання додаткових доказів.
Оцінивши зібрані у справі докази, які були досліджені судом першої інстанції без порушень та з достатньою повнотою, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_7 за попередньою змовою з ОСОБА_1, тобто у вчиненні злочину, передбаченого п.12 ч.2 ст.115 КК України, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
На підставі викладеного, відповідно до вимог ст.417 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що вирок Святошинського районного суду м. Києва від 17 червня 2013 року в частині засудження ОСОБА_2 за п. 12 ч. 2 ст.115 КК України підлягає скасуванню, а кримінальне провадження закриттю на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості.
Крім того, на думку колегії суддів, обставини спричинення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень ОСОБА_7, які мали ситуаційний характер та не були заздалегідь сплановані, а також подальша поведінка обвинуваченого, спрямована на рятування життя потерпілого та виклик швидкої медичної допомоги, свідчать про те, що ОСОБА_1, завдавши потерпілому численних ударів руками і ногами з мотиву особистих неприязних стосунків, діяв з прямим умислом на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, не мав наміру на вбивство потерпілого, не бажав настання наслідків у виді смерті потерпілого, хоча міг і повинен був їх передбачити.
При цьому, як встановлено в ході апеляційного розгляду, ОСОБА_1 відтягнув ОСОБА_7 з місця події не для того, щоб приховати злочин, а щоб з'ясувати стан потерпілого в освітленому місці. Про відсутність у ОСОБА_1 умислу приховати злочин свідчить його подальша поведінка - залишення на місці події і вжиття заходів до надання медичної допомоги потерпілому.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 умислу на умисне вбивство ОСОБА_7 не відповідає фактичним обставинам справи.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 16 жовтня 2012 року, приблизно о 04.00 годині, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля 7-го під'їзду будинку АДРЕСА_1, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків із ОСОБА_7, не бажаючи настання наслідків у виді смерті потерпілого, хоча міг і повинен був їх передбачити, завдав ОСОБА_7 численних ударів руками та ногами в життєво важливі органи, спричинивши останньому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, у вигляді закритої травми шиї з переломами хрящів гортані, набряком гортані і розвитком асфіксії, які потягли смерть потерпілого.
Кваліфікація дій ОСОБА_1 судом першої інстанції за п.12 ч.2 ст.115 КК України як умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, за попередньою змовою групою осіб, є неправильною.
Колегія суддів кваліфікує його дії за ч.2 ст.121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.
При визначенні розміру нового покарання, яке слід призначити ОСОБА_1 за ч.2 ст.121 КК України, колегія суддів відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, який скоїв кримінальне правопорушення вперше, характеризується посередньо.
Обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_1., є щире каяття у вчиненні кримінального правопорушення.
Обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_1, є вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння.
З урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, який характеризується заподіянням численних тілесних ушкоджень потерпілому протягом тривалого часу, наявності обставини, яка обтяжує покарання, апеляційний суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання у максимальному розмірі, передбаченого санкцією ч.2 ст.121 КК України.
При цьому, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, оскільки він просив кримінальне провадження направити на новий судовий розгляд, тоді як вирок щодо нього підлягає зміні.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 слід задовольнити частково, оскільки в ній було відсутнє прохання про спосіб зміни кваліфікації дій обвинуваченого та апеляційний суд визначив його відповідно до вимог закону.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 слід задовольнити частково, оскільки апеляційний суд не наділений повноваженнями постановляти виправдувальний вирок, а доводи про неповноту судового слідства не знайшли свого підтвердження.
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_4 слід задовольнити частково, оскільки вони просили відмовити у задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_19, тоді як відповідно до ст.129 КПК України суд наділений повноваженням відмовляти у задоволенні цивільного позову лише у разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення.
Апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, оскільки його доводи про обґрунтованість засудження ОСОБА_1 за п. 12 ч. 2 ст.115 КК України не знайшла свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Керуючись ст.ст.404, 405, 409, 417 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_1, захисників ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу прокурора прокуратури Святошинського району м. Києва Шаповалова І.В. - залишити без задоволення.
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 17 червня 2013 року в частині засудженняОСОБА_2 за п. 12 ч. 2 ст.115 КК України - скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості.
Звільнити ОСОБА_2 з-під варти в залі суду.
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 17 червня 2013 року в частині засудження ОСОБА_1 за п. 12 ч. 2 ст.115 КК України - змінити.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з п. 12 ч. 2 ст.115 КК України на ч. 2 ст.121 КК України та призначити йому за ч. 2 ст.121 КК України покарання у виді 10 років позбавлення волі.
Судові витрати та відшкодування цивільного позову за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 17 червня 2013 року покласти на ОСОБА_1.
В решті вирок Святошинського районного суду м. Києва від 17 червня 2013 року щодо ОСОБА_1 - залишити без змін.
Ухвала Апеляційного суду міста Києва може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Повний текст судового рішення буде проголошений 24.10.2013 року о 12 годині 00 хвилин.
_________________ _________________ _________________