8 жовтня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКривенка В.В.,
суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим (далі - управління ПФУ), Служби безпеки України (далі - СБУ), Головного управління СБУ в Автономній Республіці Крим (далі - управління СБУ) про визнання відмови перерахувати пенсію протиправною та зобов'язання перерахувати пенсію,
1 вересня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління ПФУ, СБУ, управління СБУ, в якому просив суд зобов'язати управління ПФУ перерахувати йому пенсію з часу її призначення на підставі довідки від 25 червня 2009 року № 76/К-64/20/1 (далі - довідка № 76/К-64/20/1), враховуючи статтю 43 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) у редакції, чинній на час його звільнення, виходячи з розміру його грошового забезпечення за останньою штатною посадою на день звільнення з урахуванням усіх складових частин отримуваного ним перед звільненням грошового забезпечення, в тому числі з урахуванням надбавки за право на пенсію, та виплатити недораховані йому грошові кошти.
Свої вимоги мотивував тим, що проходив службу в органах СБУ та був звільнений у запас за станом здоров'я згідно з наказом Голови СБУ від 10 жовтня 2006 року № 1586. Тоді ж пенсійний відділ управління СБУ розрахував та призначив позивачу пенсію за вислугу років, але без урахування пенсійної надбавки, з посиланням на Закон України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (далі - Закон № 3235-IV).
Вважає, що вказаний Закон, який зупинив дію статті 43 Закону № 2262-XII у редакції, чинній на час його звільнення, не є підставою для відмови йому у перерахунку пенсії, враховуючи конкуренцію норм Закону № 3235-IV та Закону України від 4 квітня 2006 року № 3591-IV «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» (далі - Закон № 3591-IV). На думку позивача, слід керуватися саме цим Законом, який прийнятий пізніше та регулює спірні відносини, а також довідкою № 76/К-64/20/1.
Київський районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим постановою від 12 квітня 2010 року позовні вимоги задовольнив: враховуючи положення статті 43 Закону № 2262-XII та довідку № 76/К-64/20/1 зобов'язав управління СБУ перерахувати та сплатити ОСОБА_1 пенсію з 18 жовтня по 31 грудня 2006 року, враховуючи раніше виплачений розмір пенсії; зобов'язав управління ПФУ перерахувати та сплатити ОСОБА_1 пенсію з 1 січня 2007 року по 12 квітня 2010 року, враховуючи раніше виплачений розмір пенсії.
Апеляційний суд Автономної Республіки Крим постановою від 6 вересня 2010 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 жовтня 2012 року постанову апеляційного суду залишив без змін. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, зазначивши, зокрема, що на 29 квітня 2006 року дія частини третьої статті 43 Закону № 2262-XII також зупинена і обчислення пенсії військовослужбовців, які були звільнені з військової служби після 29 квітня 2006 року, слід проводити з урахуванням положень статті 40 Закону № 3235-IV, що і було зроблено при визначенні пенсії позивачу.
Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статті 40 Закону № 3235-IV та частини третьої статті 43 Закону № 2262-XII. На обґрунтування заяви він додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2012 року, 18 квітня, 16 травня та 7 червня 2013 року, які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
У судових рішеннях, на які позивач посилається як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України (від 18 квітня, 16 травня та 7 червня 2013 року), вказано, що за загальним правилом дії норм права у часі у зв'язку з набранням чинності з 29 квітня 2006 року Законом № 3591-IV, яким установлено порядок визначення заробітку (грошового забезпечення) для обчислення пенсій військовослужбовцям та заборонено змінювати положення Закону № 2262-ХІІ щодо умов і норм пенсійного забезпечення зазначених у ньому осіб іншими законами, положення пункту 30 статті 77 та частин першої, другої статті 40 № 3235-ІV втратили чинність. У рішенні касаційного суду від 30 жовтня 2012 року зазначено, що управління СБУ в Сумській області при перерахунку пенсії ОСОБА_2 неправомірно застосувало норми статті 40 Закону № 3235-IV і нарахувало йому пенсію із розрахунку грошового забезпечення за останні 24 місяці служби.
Верховний Суд України вже вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначених норм права і в постанові від 30 січня 2012 року (справа № 21-139а11) зазначив нижченаведене.
Відповідно до частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ у редакції Закону від 15 червня 2004 року пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, встановлених законодавством.
Пунктом 30 статті 77 Закону № 3235-IV дію вказаної норми зупинено на 2006 рік, а частинами першою та другою статті 40 цього Закону установлено інший порядок визначення заробітку (грошового забезпечення) для обчислення пенсій військовослужбовцям.
Таким чином, на початку 2006 року існувало дві законодавчі норми щодо обчислення розміру пенсій при їх призначенні колу осіб, на яких поширюється дія Закону № 2262-ХІІ. Одна з цих норм у спеціальному законі, а інша - у законі про Державний бюджет України.
Разом з тим Законом № 3591-IV внесено зміни до Закону № 2262-ХІІ, зокрема, змінено назву цього Закону, зміст і редакцію окремих статей та доповнено його новими статтями. Так, статтю 43 викладено в іншій редакції, хоча положення частини третьої цієї статті залишились у тому вигляді, що й на час звільнення позивача з військової служби та призначення йому пенсії.
Відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ, яка набрала чинності 29 квітня 2006 року, законодавство про пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів; при цьому зміна умов і норм пенсійного забезпечення названих осіб здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Прикінцеві положення Закону № 3591-ІV не містять застережень щодо зупинення дії статті 1-1 та частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ на 2006 рік, хоча набрання чинності окремими його нормами законодавець відтермінував.
Таким чином, за загальним правилом дії норм права у часі, у зв'язку з набранням чинності з 29 квітня 2006 року Законом № 3591-IV, яким установлено порядок визначення заробітку (грошового забезпечення) для обчислення пенсій військовослужбовцям та заборонено змінювати положення Закону № 2262-ХІІ щодо умов і норм пенсійного забезпечення зазначених у ньому осіб іншими законами, положення пункту 30 статті 77 та частин першої, другої статті 40 Закону № 3235-IV втратили чинність.
Отже, касаційний суд у справі, що розглядається, дійшов висновку про правомірність відмови управління ПФУ у виплаті ОСОБА_1 пенсії з урахуванням частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ з порушенням правил застосування норм матеріального права, за якого перевагу в застосуванні було надано положенням Закону № 3235-IV, а не Закону № 3591-IV, який прийнято останнім у часі та нормами якого слід було керуватися судам під час розгляду цієї справи.
Оскільки при вирішенні спору касаційний суд неправильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, то заяву слід задовольнити.
З урахуванням наведеного ухвала Вищого адміністративного суду України підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.
Керуючись статями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 жовтня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до цього ж суду.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді: М.Б. ГусакО.А. Коротких
О.В. КривендаВ.Л. Маринченко
П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко
О.О. ТерлецькийЮ.Г. Тітов