8 жовтня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКривенка В.В.,
суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (далі - ГУ МВС; МВС відповідно) про визнання звільнення незаконним та поновлення на посаді,
У вересні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням змін та доповнень просив:
- визнати незаконним та скасувати пункт 2 висновку службової перевірки від 22 липня 2009 року щодо факту вчинення ним корупційних дій;
- визнати незаконними пункт 1 наказу від 24 липня 2009 року № 472 «Про покарання працівників Ленінського РВ ЗМУ ГУ МВС України в області» (далі - наказ № 472), згідно з яким до нього було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ, та наказ від 16 вересня 2009 року № 279 о/с «По особовому складу» (далі - наказ № 279 о/с) про звільнення;
- поновити його на посаді.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що дисциплінарне стягнення у виді звільнення застосовано до нього з порушенням строків і порядку його накладення, передбачених статтею 16 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Статут).
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 1996 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 20 липня 2008 року, перебуваючи у спеціальному званні капітана міліції, обіймав посаду дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Ленінського районного відділу Запорізького міського управління ГУ МВС.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2009 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за пунктом «а» статті 1 Закону України від 5 жовтня 1995 року № 356/95-ВР «Про боротьбу з корупцією»
Згідно з висновком службового розслідування від 22 липня 2009 року ОСОБА_1, вступивши в неділові стосунки з громадянином, вчинив дії, спрямовані на отримання незаконної грошової винагороди в розмірі 100 грн, чим створив негативну громадську думку, дискредитував звання працівника міліції, грубо порушив Присягу, Етичний кодекс та Кодекс честі працівника органів внутрішніх справ України. У зв'язку з цим згідно з пунктом 1 наказу № 472 ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ України за статтею 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).
Із висновком службового розслідування та наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 31 липня 2009 року.
Наказом № 279 о/с ОСОБА_1 з 16 вересня 2009 року звільнено з органів внутрішніх справ у запас за статтею 66 (за скоєння вчинку, що дискредитує звання працівника міліції) Положення.
Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 30 листопада 2009 року позов задовольнив частково: визнав незаконними і скасував пункт 1 наказу № 472 та наказ № 279 о/с і поновив ОСОБА_1 на посаді. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 липня 2010 року постанову окружного суду скасував, у задоволені позову відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 березня 2013 року постанову апеляційного суду залишив без змін.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ОСОБА_1 зазначає, що в доданих до заяви ухвалах суду касаційної інстанції по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення статей 12, 14, 16, 18 Статуту, Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС від 6 грудня 1991 року № 552, та статті 66 Положення. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2013 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2010 року скасувати, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2009 року залишити в силі.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 24 липня 2012 року і 29 січня 2013 року, копії яких додано до заяви, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано одні й ті ж самі норми матеріального права.
Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його ухвал, копії яких надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.
У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 звільнено на підставі статті 66 Положення за вчинення дій, які дискредитують звання рядового і начальницького складу, а саме - вчинення ним корупційного діяння, за яке його притягнуто до відповідальності на підставі пункту «а» статті 1 Закону № 356/95-ВР.
Натомість у наданій для порівняння ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 липня 2012 року йдеться про вчинення працівником міліції дисциплінарного проступку, а саме неналежного виконання ним службової дисципліни.
В іншій ухвалі цього суду від 29 січня 2013 року, яка також додана до заяви, йдеться про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника міліції, відносно якого порушено кримінальну справу. У зазначеному рішенні суду касаційної інстанції міститься висновок про те, що у випадку порушення кримінальної справи відносно працівників органів внутрішніх справ рішення про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності приймаються тільки після встановлення їх винності або невинуватості відповідно до закону.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.
Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії рішень суду касаційної інстанції в яких додано до заяви.
Крім того, в оскаржуваній ухвалі суду касаційної інстанції не наведено іншого, ніж у наданих для порівняння судових рішеннях, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві ОСОБА_1.
Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді:М.Б. Гусак О.А. Коротких
О.В. Кривенда
В.Л. Маринченко
П.В. Панталієнко
О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький
Ю.Г. Тітов