24 жовтня 2013 року Справа № 13090/10/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Мікули О.І.,
суддів - Качмара В.Я., Курильця А.Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Рівненському районі на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2009 року у справі за позовом суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Рівненському районі про нечинним податкового повідомлення-рішення, -
17 серпня 2009 позивач - ФОП ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Державної податкової інспекції у Рівненському районі, в якому просила визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000811751/0 від 11 серпня 2009 року, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 131 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 3230 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в період, за який здійснювалася перевірка та було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування, відповідно обов'язок подання податкової декларації з ПДВ відсутній. У спірних правовідносинах має місце конфлікт інтересів, а тому податковий орган повинен був застосувати п.п. 4.4.1 п. 4.4. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та прийняти рішення на користь платника податків.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2009 року позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Рівненському районі №0000811751/0 від 11 серпня 2009 року.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що під час проведення комплексної перевірки позивача встановлено, що обсяг виручки ФОП ОСОБА_1 у період з серпня по грудень 2007 року становив 368700 грн., відповідно у позивач виник обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість. В порушення вимог пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" позивачем також не подавалися податкові декларації з ПДВ за період з січня 2008 року по червень 2009 року. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому суд, відповідно до положень п.2 ч.1 ст.197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи в їхній відсутності в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.
Свідоцтвом серії НОМЕР_2 стверджується, що ОСОБА_1 зареєстрована Рівненською районною адміністрацією Рівненської області як фізична особа - підприємець 10 серпня 2007 року, ідентифікаційний код НОМЕР_1 (а.с.15).
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 27 по 31 липня 2009 року ДПІ у в Рівненському районі проведено комплексну позапланову документальну перевірку дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 10 серпня 2007 року по 24 червня 2009 року, якою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, пп. 7.2.8. п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, п. 7.8 ст. 7, п. 9.3, п. 9.6 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" та пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
За результатами перевірки складено Акт №534158\17-51/НОМЕР_1 від 31 липня 2009 року (а.с.7-14).
На підставі вищевказаного Акту перевірки 11 серпня 2009 року ДПІ у Рівненському районі прийняло податкове повідомлення - рішення № 0000811751/0, яким позивачу визначило податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3361 грн., в т.ч. 131 грн. основного платежу та 3230 грн. штрафних санкцій.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте відповідачем неправомірно з підстав неправильного тлумачення норм податкового законодавства.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тисяч гривень.
Згідно зі ст.5 вказаного Указу в разі порушення вимог, встановлених ст.1 Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Як вбачається з матеріалів справи позивач, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування в 2007 році, за період серпень-грудень 2007 року отримала виручку в обсязі 368700,00 грн., тобто позивач здійснювала господарську діяльність в межах Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва".
Доводи апелянта про те, що позивач мала пройти обов'язкову реєстрацію платником ПДВ відповідно до положень п.п. 2.3.1 Закону України "Про податок на додану вартість" є безпідставними, враховуючи наступне.
Згідно з пп.2.3.1 п.2.3 ст. 2 Закону "Про податок на додану вартість" особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
Однак апелянтом не враховано, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником ПДВ.
Відповідно до ст.6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" фізичні особи - платники єдиного податку звільняються від сплати ПДВ. При цьому підприємець не має права виділяти ПДВ в ціні товарів (робіт, послуг) та виписувати податкові накладні.
П.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 року N 507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727" суб'єктам малого підприємництва - фізичним особам надано право вибору щодо реєстрації їх платниками ПДВ.
Отже, суб'єкт малого підприємництва - фізична особа за своїм добровільним рішенням відповідно до п.2.1 ст.2 Закону України "Про податок на додану вартість" може зареєструватися платником ПДВ.
Відповідно до роз'яснень ДПА України від 07 листопада 2007 року № 22703/7/16-1117 та від 11 березня 2008 року № 3004/Д/17-0714 платник єдиного податку, обсяг виручки якого перевищив 300000 грн., але не є більшим від 500000,00 грн. за рік не має обов'язку реєстрації платником ПДВ. У разі перевищення фізичною особою - платником єдиного податку обсягів операцій з поставки товарів (послуг) межі 300 тис. грн. вона має право не зареєструватися платником ПДВ до досягнення обсягу виручки від реалізації продукції 500 тис. грн.
Таким чином положення підпункту 2.3.1 Закону України "Про податок на додану вартість" не розповсюджуються на суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, платників єдиного податку, обсяг виручки яких не перевищує 500000 грн. на рік.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин підпункту 2.3.1 Закону України "Про податок на додану вартість" та покладення на позивача обов'язку зареєструватись платником ПДВ, а відтак і віднесення податковим органом суми отриманого позивачем доходу за 2007 рік до об'єкту оподаткування податком на додану вартість є неправомірним.
Ч.2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Однак ДПІ в Рівненському районі в суді не довела правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 11 серпня 2009 року № 0000811751/0, яким ФОП ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 131 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 3230 грн.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позивача шляхом визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, не врахував того, що встановлені ст.ст. 105, 162 КАС України способи захисту порушеного права не є вичерпними. Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта. Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності). Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах. Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта -визнання його нечинним.
Водночас колегія суддів зазначає, що помилкове застосування такого способу захисту як визнання акту індивідуальної дії нечинним не змінює законності та обґрунтованості висновків суду першої інстанції.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про законність оскаржуваних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, тому відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Рівненському районі залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2009 року у справі № 2а-5770/09/1770- без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий О.І. Мікула
Судді В.Я. Качмар
А.Р. Курилець