Справа: № 826/4475/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М.
Суддя-доповідач: Романчук О.М
Іменем України
22 жовтня 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Романчук О.М.,
Суддів: Глущенко Я.Б.,
Ключкович В.Ю.,
при секретарі Воронець Н.В.
розглянувши в судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний автомобільний сервіс ЛТД» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний автомобільний сервіс ЛТД» до Державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища міста Києва Кучеренка Ігоря Миколайовича про визнання протиправним та скасування припису, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва 01 квітня 2013 року надійшов позов Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний автомобільний сервіс ЛТД» до Державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища міста Києва Кучеренка І.М. про визнання протиправним та скасування припису відповідача від 06 лютого 2013 року № 08/101п.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2013 року в задоволенні позовних вимог Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний автомобільний сервіс ЛТД» до Державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища міста Києва Кучеренка Ігоря Миколайовича про визнання протиправним та скасування припису - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, в якій позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що у період із 17 січня 2013 року по 06 лютого 2013 року Державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища міста Києва Кучеренком І.М. було проведено планову перевірку дотримання позивачем вимог законодавства у сфері охорони навколишнього середовища, за результатами якої 06 лютого 2013 року складено акт № 08/152а перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства у галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами
На підставі акту перевірки, 06 лютого 2013 року відповідачем складено оскаржуваний припис, яким позивача зобов'язано у строк до 26 лютого 2013 року отримати та представити до Державної екологічної інспекції у місті Києві: дозвіл на розміщення відходів у 2013 році; ліміт на утворення та розміщення відходів на 2013 рік; дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.
Позивач не погоджуючись з вказаним приписом відповідача звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ч.6 ст.1 Закону України «Про відходи» № 187/98-ВР від 05.03.1998 року розміщення відходів - це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах.
Частиною 4 статті 33 Закону № 187/98-ВР передбачено, що зберігання та видалення відходів здійснюється в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання.
Відповідно до ч.2 ст.55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» № 1264-XII від 25.06.1991 року розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.
Пунктом 8 постанови Кабінету Міністрів України №1218 від 03.08.1998 року «Про затвердження порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів» передбачено, що власники побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.
Правилами надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1070 від 10.12.2008 року передбачено, що такі послуги надаються на підставі договору, який укладається між фізичною або юридичною особою та виконавцем послуг.
В своєму листі №14-6/134 від 16.02.2000 року Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України зазначило, що якщо відходи не розміщуються на території їх власника (виробника), а передаються на договірних засадах іншому власнику, то дозволи на розміщення цих відходів не встановлюються, ліміти не видаються і, відповідно, збір на розміщення відходів не справляється.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не має спеціально відведених місць для розміщення відходів, тому позивач не може здійснювати розміщення відходів, у зв'язку з чим вказані відходи передаються спеціалізованим організаціям, які мають необхідні ліцензії і дозволи на розміщення та ліміти на утворення і розміщення відходів.
Наведене вище підтверджується копією Договору №184 від 25 серпня 2010 року про надання послуг по збору та вивезенню відходів комунальних (міських) змішаних, у т.ч. сміття з урн (твердих побутових відходів), укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніколсан»; копією Договору №006/КК-13 від 03 січня 2013 року на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітал-2006», згідно з яким ТОВ «Капітал-2006» бере на себе обов'язки по збиранню, прийманню на зберігання з їх подальшою утилізацією відходів, а саме: небезпечних відходів, відпрацьованих люмінесцентних ламп ЛБД та ДРЛ та відходів, що містять ртуть; копією Договору №321 від 16 січня 2013 року поставки відпрацьованих нафтопродуктів, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агат-1», відповідно до якого ТОВ «Агат-1» зобов'язується приймати і вивозити з території позивача відпрацьовані нафтопродукти.
Таким чином, колегія суддів, не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що згідно чинного законодавства позивач не звільнений від обов'язку одержання лімітів на утворення та розміщення відходів, а також від одержання дозволу на розміщення відходів.
Відповідно до пункту 10 Порядку, місцеві державні адміністрації за погодженням з органами Мінекоресурсів на місцях до 1 лютого поточного року визначають перелік власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів на наступний рік (крім власників, які звільняються від одержання таких лімітів).
Пунктом 11 Порядку передбачено, що органи Мінекоресурсів на місцях до 1 березня поточного року надсилають на адреси власників відходів повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу письмового повідомлення про необхідність подання та погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на 2013 рік органами Мінекоресурсів не надсилались.
Враховуючи вищевикладене, колегією суддів встановлено, що отримання дозволу на розміщення відходів та затвердження лімітів на утворення і розміщення відходів не є обов'язковим для всіх без виключення суб'єктів господарювання, їм передує обов'язок суб'єктів владних повноважень - як місцевих державних адміністрацій, так і органів Мінекоресурсів вчиняти певні дії, а саме: визначати перелік суб'єктів, які мають отримати ліміти, визначити спеціальні місця для розміщення відходів, надіслати повідомлення таким суб'єктам тощо, а тому згідно чинного законодавства позивач звільнений від обов'язку одержання лімітів на утворення та розміщення відходів, а також від одержання дозволу на розміщення відходів.
Згідно пункту 4 Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, затвердженого Постановою Верховної Ради України № 2751 від 29.10.1992 року, діяльність підприємств обмежується або тимчасово забороняється (зупиняється) у разі перевищення ними лімітів використання природних ресурсів, порушення екологічних нормативів, екологічних стандартів, а також вимог екологічної безпеки, зокрема: використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, складування, захоронення, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів без відповідних дозволів.
В матеріалах справи, будь-які докази на підтвердження факту включення позивача в перелік власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів відсутні. Враховуючи це, колегія суддів вважає, що позивачем дотримано вимоги законодавства, яким регулюється порядок зберігання, видалення та утилізації відходів, а тому підстав для тимчасової заборони діяльності позивача не було.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Спільного українсько - німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний автомобільний сервіс ЛТД» - задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2013 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний автомобільний сервіс ЛТД» до Державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища міста Києва Кучеренка Ігоря Миколайовича про визнання протиправним та скасування припису - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати припис Державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища міста Києва Кучеренка Ігоря Миколайовича №08/101п від 06 лютого 2013 року.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: О.М. Романчук
Судді: Я.Б. Глущенко
В.Ю.Ключкович
Головуючий суддя Романчук О.М
Судді: Глущенко Я.Б.
Ключкович В.Ю.