"09" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/18669/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої: Гончар Л.Я.,
Суддів: Конюшка К.В.,
Черпіцької Л.Т.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2011 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Скадовської міської ради Херсонської області про визнання протиправною бездіяльності, встановлення особистого земельного сервітуту та визнання права користування земельною ділянкою,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Скадовської міської ради Херсонської області про визнання протиправною бездіяльності щодо укладення договору особистого строкового сервітуту, встановлення особистого строкового земельного сервітуту, визнання права користування земельною ділянкою на умовах особистого строкового сервітуту.
Постановою Скадовського районного суду Херсонської області від 29 жовтня 2010 року позов задоволено.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2011 року постанову Скадовського районного суду Херсонської області від 29 жовтня 2010 року скасовано; провадження у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Скадовської міської ради Херсонської області про визнання протиправною бездіяльності, встановлення особистого земельного сервітуту та визнання права користування земельною ділянкою закрито.
У поданій касаційній скарзі фізична особа-підприємець ОСОБА_2 із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, виходив з відсутності у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.
Зазначена позиція суду апеляційної інстанції ґрунтується на тому, що договір особистого строкового сервітуту на земельну ділянку укладається на підставі вільного волевиявлення, на засадах рівності сторін та відповідно до норм цивільного законодавства є цивільним, а не адміністративним, оскільки за змістом цього договору відсутні відносини влади і підпорядкування.
Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджуючись з позицією суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про встановлення особистого строкового земельного сервітуту та визнання права користування земельною ділянкою на умовах особистого строкового сервітуту, вказує на помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції у переданому на вирішення суду спорі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо укладення договору особистого строкового сервітуту, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій
Відповідно до частини першої статті 10, статті 25, пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради
Відповідно до пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.01.2010 №10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень.
У свою чергу, відповідно до частини першої статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Згідно з частиною першою статті 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Таким чином, підставою виникнення сервітуту як виду речового права на чуже майно є факт укладення договору, настання юридичного факту, з яким таке виникнення пов'язує закон, прийняття спадщини або ж набрання законної сили рішенням суду.
В будь-якому випадку, в силу положень частини третьою статті 100 Земельного кодексу України земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Судами попередніх інстанцій не встановлено факту виникнення у позивача будь-якого речового права на земельну ділянку, розпорядження щодо якої в силу положень пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, здійснювала Скадовська міська рада.
За таких обставин, колегія суддів вказує на помилковість позиції суду апеляційної інстанції щодо приватно-правого характеру правовідносин між позивачем як суб'єктом господарювання та відповідачем як органом місцевого самоврядування, який здійснює повноваження щодо розпорядження землями територіальних громад на підставі пункту "а" статті 12 Земельного кодексу України.
Враховуючи зазначене, рішення суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо укладення договору особистого строкового сервітуту підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи, суду апеляційної інстанції необхідно встановити чи звертався позивач до відповідача як суб'єкта владних повноважень із заявою, спрямованою на укладення договору сервітуту, чи діяла Складовська міська рада під час розгляду зазначеної заяви (у випадку її подання) у відповідно до вимог частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, чи відбулося порушення прав, свобод та законних інтересів позивача у зв'язку із вчиненням відповідачем дій, бездіяльності або прийняття рішення, чи спрямований спосіб захисту, обраний позивачем, на дієвий захист його порушених прав, свобод чи оспорених інтересів.
У свою чергу, погоджуючись з позицією суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження у справі в іншій частині позовних вимог, колегія суддів виходить з того, що вимоги про встановлення особистого строкового земельного сервітуту та визнання права користування земельною ділянкою є вимогами про встановлення цивільного права, у зв'язку з чим не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
Згідно з частиною другою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 225, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2011 року змінити, скасувавши в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо укладення договору особистого строкового сервітуту.
У вказаній частині справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Скадовської міської ради Херсонської області направити до суду апеляційної інстанції на новий судовий розгляд.
В іншій частині ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст.235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: