"28" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/77088/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Південмлин»
на постановуОдеського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012
у справі № 2-а-12804/09/2170
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Південмлин»
доДержавної податкової інспекції у м. Новій Каховці Херсонської області Державної податкової служби
провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Південмлин» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Новій Каховці Херсонської області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0008492301/0 від 02.09.2009 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 56 311,00 грн.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 05.10.2010 позов задоволено; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0008492301/0 від 02.09.2009.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05.10.2010 скасовано та у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права.
Відповідач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів скаржника заперечує та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:
- ДПІ у м. Новій Каховці Херсонської області було проведено невиїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за березень, вересень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.02.2008 по 28.02.2008, за результатами якої складений акт № 1054/230-22751273 від 20.08.2009;
- в ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем п.1.8 ст.1, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (а саме - завищення суми бюджетного відшкодування за березень 2008 року на 10 104,00 грн., за вересень 2008 року на 46 207,00 грн.);
- на підставі вказаного акта перевірки ДПІ у м. Новій Каховці Херсонської області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0008492301/0 від 02.09.2009, яким позивачу за порушення п.1.8 ст. 1, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень, вересень 2008 у розмірі 56 311,00 грн.
Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач не має права на бюджетне відшкодування ПДВ, оскільки перевіркою встановлено факт відсутності надмірної сплати цього податку до бюджету постачальниками товару по третьому-четвертому ланцюгу.
Суд першої інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про те, що позивач виконав всі умови, передбачені для відшкодування сум з податку на додану вартість Законом України «Про податок на додану вартість» (чинним на момент спірних правовідносин), та названий Закон отримання бюджетного відшкодування платником податку не ставить в залежність від фактичної сплати його контрагентами податку до бюджету, а також від проведення зустрічних перевірок податковим органом по всьому ланцюгу до кінцевого виробника.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з підставності та обґрунтованості прийняття податковим органом оспорюваного податкового повідомлення-рішення, оскільки перевіркою відповідача було встановлено факт відсутності надмірної сплати цього податку, а позивачем до суду не надано доказів на підтвердження фактичності проведення операцій, а відтак, і на підтвердження правомірності формування податкового кредиту.
Однак, такі висновки судів попередніх інстанцій суд касаційної інстанції вважає передчасними, у зв'язку з чим зазначає наступне.
Підстави виникнення у суб'єкта господарювання - платника податків права на бюджетне відшкодування сум раніше сплаченого податку на момент виникнення спірних правовідносин були врегульовані положеннями підпунктів 7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на той період).
За змістом пп.пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для бюджетного відшкодування податку на додану вартість є оплата відповідної суми податку на додану вартість покупцем товару (послуг) постачальнику товару (послуг) в ціні товару (послуг) у попередньому податковому періоді, наявність від'ємного значення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню в податковому періоді, який передує тому податковому періоду, за який заявляється бюджетне відшкодування, та у періоді, за який заявляється бюджетне відшкодування.
Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Таким чином, Закон не обмежує право платника податку заявити до повернення суму бюджетного відшкодування часовими межами певного податкового періоду, та не ставить право платника податку на отримання податкової вигоди в залежність від того, в якому звітному податковому періоді у платника виникло право на податковий кредит у розмірі суми бюджетної заборгованості.
Відповідно до положень пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст.6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності платника податку.
Зі змісту вищенаведених норм випливає, що умовою бюджетного відшкодування визначеного від'ємного значення суми ПДВ є фактична сплата цього податку отримувачем товарів (послуг) постачальникам таких товарів (послуг).
Однак, для підтвердження права позивача на бюджетне відшкодування підлягає встановленню факт та розмір сплати позивачем податку на додану вартість у ціні придбаних товарів за реальними господарськими операціями у відповідних податкових періодах 2008 року, а також правильність формування позивачем бюджетного відшкодування, що є необхідною умовою з'ясування наявності або відсутності права позивача на бюджетне відшкодування.
А відтак, висновки судів попередніх інстанцій (як про задоволення позову щодо визнання недійсним спірного податкового повідомлення-рішення, так і про відмову в позові) є передчасними.
При цьому судова колегія касаційної інстанції зазначає, що судом апеляційної інстанції при вирішенні даної справи не виконано вимоги ч.4 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки суд в якості однієї з підстав для відмови у позові вказав ту обставину, що позивачем до суду не надано доказів на підтвердження фактичності проведення операцій (а відтак, і на підтвердження правомірності формування податкового кредиту), проте, з матеріалів справи вбачається, що такі докази судом у позивача не витребовувались.
З метою встановлення факту здійснення господарських операцій та формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини, як встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та встановлення зв'язку між фактом придбання позивачем товарів (послуг) і його господарською діяльністю.
Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Південмлин» задовольнити частково.
2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05.10.2010 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
СуддіВ.В. Кошіль
О.А. Моторний