07 квітня 2009 р.
№ 7/581/05
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Овечкіна В.Е.,
суддів :
Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача
- не з'явився,
відповідачів
- не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва
на постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.2006
у справі
№7/581/05
за позовом
Центральної МДПІ у м.Миколаєві
до
1.ТОВ "Колос-Агро";
2.ТОВ "Сфінкс Миколаїв"
про
визнання недійсними договорів поставки від 09.01.2004,
від 27.01.2004, від 28.01.2004, від 16.02.2004 та від 26.04.2004
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 20.02.2006 (суддя Семенчук Н.О.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.2006 (судді: Поліщук Л.В., Бандура Л.І., Туренко В.Б.), в позові відмовлено з тих мотивів, що позивачем не доведено укладення відповідачами оспорюваних договорів поставки з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі та за наявності наміру у однієї сторони застосувати наслідки, передбачені ст.208 ГК України, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.67 Конституції України, ст.ст.207, 208 ГК України та ст.35 ГПК України.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова -скасуванню з припиненням провадження у справі з наступних підстав.
Позовні вимоги про визнання недійсним господарського зобов'язання між відповідачами обгрунтовані визначенням його (зобов'язання), як такого, що суперечить інтересам держави та укладеного за наявності умислу однієї сторони (ТОВ "Сфінкс Миколаїв") на ухилення від сплати податків з підстав, передбачених частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України та із застосуванням наслідків, визначених ч.1 ст.208 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України встановлено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру лише в однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Приймаючи рішення від 20.02.2006 та постанову від 06.04.2006 суди попередніх інстанцій керувалися нормами Господарського процесуального кодексу України.
Проте, поза увагою судів залишився той факт, що з 1 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, і при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови суди не врахували наступне.
Відповідно ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначена підвідомчість справ господарським судам. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.
Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:
а) участь у спорі суб'єкта господарювання;
б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;
в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з утворенням суб'єктів господарювання, їх реорганізацією і ліквідацією, включаючи спори про визнання недійсними установчих документів, припинення діяльності юридичної особи та скасування її державної реєстрації, крім відповідних спорів за позовами суб'єктів владних повноважень.
Водночас, виходячи з положень пунктів 1,7,9 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, є справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою).
Таким чином, у контексті зазначених норм Кодексу, справою адміністративної юрисдикції, яку може бути передано на вирішення адміністративного суду, є спір, що виник між суб'єктами суспільних відносин стосовно їх прав і обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений здійснювати управлінські чи контрольні функції щодо іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ визначена ст.ст.17, 50 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, згідно з п.4 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом. Таку ж відсильну норму містить і п.5 ч.4 ст.50 КАС України. Право державних податкових інспекцій на подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими угодами, прямо передбачено пунктом 11 частини 1 ст.10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні», що кореспондується з вимогами п.4 ч.1 ст.17 та п.5 ч.4 ст.50 КАС України. В даному випадку Центральна МДПІ у м.Миколаєві, подавши саме такий позов (на підставі ст.ст.207,208 ЦК України), реалізувала свої визначені податковим законодавством функції суб'єкта владних повноважень.
Наведене вказує на те, що судові рішення у даній справі помилково прийняті за правилами Господарського процесуального кодексу України без встановлення належної юрисдикції.
Касаційна інстанція враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду рішень у справах, помилково розглянутих судами першої та апеляційної інстанцій в порядку господарського судочинства (постанова ВСУ від 27.02.2007 у справі №44/38-06).
Зважаючи на вищенаведене, оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню як такі, що прийняті внаслідок порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а провадження у справі -припиненню на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з непідвідомчістю господарським судам спорів за позовами суб'єктів владних повноважень про визнання недійсними договорів, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.80,1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва задовольнити частково.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 20.02.2006 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.2006 у справі №7/581/05 скасувати.
Провадження у справі припинити.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун