08 квітня 2009 р.
№ 9/244
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
Кривди Д.С. -(доповідача у справі),
суддів:
Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державного підприємства "Сєверодонецька теплоелектроцентраль"
на постанову
Луганського апеляційного господарського суду від 29.01.2009 року
у справі
№9/244 господарського суду Луганської області
за позовом
Державного підприємства "Сєверодонецька теплоелектроцентраль"
до
Комунального підприємства "Сєверодонецьктеплокомуненерго"
про
стягнення суми,
за участю представників сторін від:
позивача:
Рожко Є.В. -за довіреністю від 30.12.2008р.
відповідача:
не з'явились
Рішенням господарського суду Луганської області від 09.12.2008р. (суддя Ворожцов А.Г.), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 29.01.2009р. (судді Журавльова Л.І. -головуючий, Бойченко К.І., Єжова С.С.), в задоволенні позовних вимог про стягнення боргу відмовлено.
Позивач в касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційної інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.264 ЦК України.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між Державним підприємством «Сєверодонецька теплоелектроцентраль» та Комунальним підприємством «Сєверодонецьктеплокомуненерго» укладено договір №Т 4/01 від 28.01.2002, відповідно до умов якого позивач постачав відповідачу теплову енергію за період з січня 2003 року по жовтень 2004 року, про що свідчать акти передачі теплової енергії, копії яких додані до матеріалів справи.
Відповідно до п.3.2 договору відповідач повинен проводити розрахунки за одержану теплову енергію щомісячно, не пізніше 10-ти календарних днів з моменту оформлення акту приймання-передачі на підставі виставлених рахунків.
Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення заборгованості за договором №Т 4/01 від 28.01.2002, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних доказів направлення відповідних рахунків щодо оплати отриманого відповідачем тепла, тому твердження позивача про наявність обов'язку відповідача щодо оплати отриманої теплової енергії за період з січня 2003р. по жовтень 2004р., на думку місцевого господарського суду, є хибним.
Однак, зазначений висновок колегія суддів Вищого господарського суду України вважає таким, що не ґрунтується на повному дослідженні всіх обставин у справі в їх сукупності, з огляду на наступне.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.
Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Приписами статей 526, 525 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами статті 530 Цивільного Кодексу України встановлено строк виконання зобов'язання. Якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову лише з підстав неотримання відповідачем рахунків, не дослідив і не дав правової оцінки тій обставині, що у зв'язку з несплатою отриманого тепла 02.03.2005р. позивач надіслав відповідачу претензію №24-01-579/239 на суму 3340011,97грн. (а.с.29), яку відповідач визнав у повному обсязі листом від 28.03.2005р. (а.с.31), однак оплату не здійснив. На вказані претензію та лист відповідача позивач, відповідно до ст.33 ГПК України, посилався в позовній заяві, як на підставу своїх вимог.
Таким чином, місцевий господарський суд не встановив обставини настання чи ненастання у відповідача зобов'язання зі сплати вартості поставленої теплової енергії, враховуючи вищевикладені приписи законодавства та доводи позивача, які суд залишив поза правовою увагою.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, свої висновки мотивував пропуском строку позовної давності.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 3).
Цивільний кодекс чітко не визначає перелік дій, вчинених особою, які свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Отже, в кожному конкретному випадку суд повинен з урахуванням обставин справи оцінити докази, наведені сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень, та зробити мотивований висновок, чи свідчать вчинені особою дії про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
В матеріалах справи наявний акт звірення розрахунків від 16.01.2008р., який містить посилання на договір №Т 4/01 від 28.01.2002, відповідно до умов якого позивач постачав відповідачу теплову енергію. Суд апеляційної інстанції належної правової оцінки вказаному акту не надав, обмежившись посиланням та те, що сам по собі акт звірення розрахунків є лише документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Разом з тим, вказаний акт звірки взаєморозрахунків, є певною формою фіксації юридично-значимих дій сторін, і ним, зокрема, оформлюється інвентаризація дебіторської і кредиторської заборгованості. При цьому апеляційний господарський суд не врахував, що, крім головних бухгалтерів, вказаний акт підписаний директорами позивача та відповідача та скріплений печатками підприємств. З урахуванням цих обставин суд не встановив, чи є даний акт свідченням визнання відповідачем своєї заборгованості перед позивачем за отриману теплову енергію.
Враховуючи викладене, постановлені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню.
Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, із застосуванням норм законодавства, що регулюють такі правовідносини.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, п.3 ч.1 ст.1119, 11110, ст.11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 29.01.2009р. та рішення господарського суду Луганської області від 09.12.2008р. у справі №9/244 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький