08 квітня 2009 р.
№ 12/130-08
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
Кривди Д.С. -(доповідача у справі),
суддів:
Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Концерну "Міські теплові мережі"
на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.11.2008 року
у справі
№12/130-08 господарського суду Дніпропетровської області
за позовом
Концерну "Міські теплові мережі"
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "СІ-ЕС-ТІ Інвест"
про
стягнення суми,
за участю представників сторін від:
позивача:
не з'явились
відповідача:
не з'явились
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2008р. (суддя Жукова Л.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.11.2008р. (судді Чоха Л.В. - головуючий, Тищик І.В., Чимбар Л.О.), в позові про стягнення боргу відмовлено.
Позивач в касаційній скарзі просить скасувати зазначені рішення та постанову і прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь своїх представників в судовому засіданні касаційної інстанції. Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 01.12.2006р. між концерном "Міські теплові мережі" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СІ-ЕС-ТІ Інвест" був укладений договір оренди нежитлових приміщень №121. Зазначений договір був укладений на підставі наказу управління комунальної власності Запорізької міської ради №232 від 12.09.2006р., яким було надано згоду на передачу в оренду комунального майна. В додатку №2 до договору сторонами було узгоджено, що орендна плата становить 15% від вартості майна.
Згідно пункту 4.5 вказаного договору, розмір плати може бути змінений на вимогу орендодавця в разі зміни Методики її розрахунку, ставок на використання нерухомого майна, зміни цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавством України.
28.04.2007р. Запорізькою міською радою було прийнято рішення №31 "Про затвердження і введення в дію річних ставок орендної плати за використання нерухомого майна комунальної власності м. Запоріжжя", додатком до якого була збільшена орендна плата з 15% до 35%.
Згідно пункту 1 розпорядження Запорізького міського голови від 01.06.2007р. №505р. "Про заходи щодо перегляду розмірів орендної плати за оренду майна права комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя" встановлено, що протягом двох місяців з моменту прийняття зазначеного розпорядження орендодавцям необхідно здійснити підготовку та направлення орендарям додаткових угод до чинних договорів оренди комунального майна щодо перегляду розміру орендної плати з урахуванням ставок орендної плати, затверджених рішенням Запорізької міської ради №31 від 28.04.2007р.
На виконання зазначених рішення та розпорядження позивач підготував додаткову угоду №1 від 09.07.2007р. до договору оренди №121 від 01.12.2006р., яку направив на адресу відповідача згідно супровідного листа від 19.07.2007р. №3771/23.
26.07.2007р. договір оренди №121 від 01.12.2006р. сторонами було розірвано за взаємною згодою сторін.
Підставою звернення позивача до суду з даним позовом є недоотримання останнім від відповідача орендної плати у зв'язку зі зміною розміру такої плати за період з 01.05.2007р. по 25.07.2007р.
Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, або майна, що перебуває у комунальній власності, та майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, а також майна, яке належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються Законом України “Про оренду державного та комунального майна» (далі Закон).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Статтею 10 Закону визначено, що однією із істотних умов договору оренди є зокрема, орендна плата з урахуванням її індексації. Крім того, ч. 4 вказаної правової норми визначено, що умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.
За змістом ст. 21 Закону розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. На вимогу однієї з сторін розмір орендної плати може бути змінено у випадку, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України. Спори з питань зміни орендної плати вирішуються відповідно до чинного законодавства.
Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що згідно ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Отже, одностороння зміна умов договору шляхом збільшення розміру орендної плати суперечить імперативним вимогам ст. 188 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 26 Закону, згідно яких одностороння відмова від договору оренди чи одностороння зміна умов договору не допускається.
Юридичний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що вимога однієї сторони договору оренди про зміну умов такого договору повинна бути погоджена з іншою стороною, а у разі відсутності згоди іншої сторони, спір, зокрема з питань зміни орендної плати, вирішується в судовому порядку, як це передбачено ч. 4 ст. 21 Закону.
Суд першої інстанції, дослідивши надані позивачем копію додаткової угоди №1 від 09.07.2007р. до договору оренди №121 від 01.12.2006р. та копію розрахунку орендної плати, встановив, що вони підписані в односторонньому порядку лише позивачем. При цьому позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про отримання відповідачем зазначеного проекту додаткової угоди №1 від 09.07.2007р. до договору оренди №121 від 01.12.2006р.
За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що як встановлено попередніми судовими інстанціями, зміни до договору оренди щодо збільшення розміру орендної плати сторонами за взаємною згодою не внесені. Водночас, судами першої та апеляційної інстанцій факту звернення орендодавця до суду з позовом про внесення змін до договору в частині розміру орендної плати, не встановлено.
Згідно імперативних вимог ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених фактичних обставин справи лише застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. При цьому касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що були встановлені у рішенні суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
З огляду на викладене та виходячи з меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову про стягнення орендної плати у зв'язку зі збільшенням її розміру.
За таких обставин, рішення місцевого господарського суду відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги, які стосуються переоцінки встановлених судами обставин справи, визнаються непереконливими.
Разом з тим, колегія вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що нормативні підстави для зміни розміру орендної плати відсутні, оскільки рішення місцевої ради, на думку апеляційного суду, не відносяться до законодавчих актів України в розумінні ч.2 ст.21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в аспекті нормативних підстав для зміни орендної плати. Однак, зважаючи на те, що зазначений помилковий висновок суду апеляційної інстанції, зроблений ним в мотивувальній частині, не призвів до прийняття незаконної постанови, то відсутні підстави для її скасування.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2008р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.11.2008р. у справі №12/130-08 залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Головуючий суддя Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький