07 квітня 2009 р.
№ 17/50
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Львові, м. Львів,
на рішення господарського суду Закарпатської області від 16.05.2008
та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.12.2008
зі справи № 17/50
за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Львові (далі -Відділення)
до військової частини А-1556 Міністерства оборони України (далі -Військова частина), м. Мукачеве Закарпатської області,
про стягнення 12 159,98 грн.,
за участю представників сторін:
позивача -Магировського Ю.А.,
відповідача -Кондратенка Д.І.,
Відділення звернулося до господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Військової частини 12 159,98 грн. в порядку регресу на підставі статей 1166, 1172, 1187, 1191, 1195 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 16.05.2008 (суддя Ушак І.Г.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.12.2008 (колегія суддів у складі: Слука М.Г. -головуючий, судді Процик Т.С., Дубник О.П.), в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивовано посиланням на те, що чинне законодавство не передбачає обов'язку роботодавця як страхувальника відшкодовувати страхові виплати.
У свою чергу, суд апеляційної інстанції у прийнятті постанови зі справи виходив з: недоведеності факту виплати позивачем страхового відшкодування; відсутності доказів того, що Військова частина є правонаступником військової частини 26793, водієм якої під час виконання службових обов'язків заподіяно шкоду постраждалим особам; відсутності в матеріалах справи рішення суду щодо відповідальності військової частини 26793 або її правонаступника за завдання шкоди одному з двох потерпілих, а саме Турку В.В.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відділення просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та задовольнити позов. Своє прохання скаржник мотивує посиланням на те, що відносини сторін врегульовані не Законом України від 23.09.1999 № 1105-ХІV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі -Закон № 1105), а Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), оскільки військовослужбовцем військової частини 26793, правонаступником якої є відповідач, під час виконання службових обов'язків заподіяно шкоду працівникам іншого підприємства (особам, застрахованим відповідно до Закону № 1105), що призвело до здійснення Відділенням страхових виплат у сумі 12 159,98 грн., які має відшкодувати відповідач.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- 24.09.1978 внаслідок зіткнення електровоза Локомотивного депо "Львів-Захід" з вантажним автомобілем ЗІЛ-555 № 52-65 військової частини 26793 отримали травми машиніст цього електровоза Гнида Г.В. та його помічник Турок В.В., про що складено акти про нещасні випадки на виробництві від 28.09.1978 № 2 та № 3 (а.с. 9-10, 28-29);
- постановою старшого слідчого військової прокуратури Ужгородського гарнізону від 26.11.1979 кримінальну справу припинено на підставі пункту 8 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу Української РСР через смерть водія автомобіля ЗІЛ-555 № 52-65 -військовослужбовця військової частини 26793 (а.с. 21-22);
- рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 28.08.2007 позовні вимоги постраждалого Гниди Г.В. до Військової частини задоволено: з Військової частини стягнуто 26 241,06 грн. (різниця між сумою фактично виплаченого страхового відшкодування та її належним розміром за період з 01.10.2004 до 28.08.2007); з 28.08.2007 розмір щомісячної страхової виплати Гниді Г.В. встановлено у сумі 1 805,48 грн.; Військову частину зобов'язано належно оформити особову справу потерпілого на виробництві Гниди Г.В. та передати її в установленому порядку Відділенню (а.с. 11-13);
- згаданим рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 28.08.2007 Військову частину визнано правонаступником військової частини 26793;
- Військовою частиною за актами приймання-передачі від 01.03.2007 № 1 та від 19.12.2007 № 1 передано Відділенню особові справи Гниди Г.В. і Турка В.В.;
- позивач здійснює страхові виплати Гниді Г.В. на підставі постанови Відділення від 19.12.2007 (а.с. 16-18).
Причиною даного спору є питання про те, чи має відповідач відшкодовувати витрати Відділення, які виникли внаслідок здійснення останнім відповідно до Закону № 1105 страхових виплат застрахованим особам.
Принципи, загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в України визначені Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі -Основи).
Відповідно до статті 21 Основ внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець. Розмір внесків встановлюється у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.
Статтею 11 Основ та статтею 13 Закону № 1105 визначено, що страховий ризик -це обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок, а страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 Закону № 1105, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Згідно з статтею 2 Закону № 1105 дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору.
Статтею 6 цього Закону встановлено, що суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (працівник); страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи; страховик -Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (робочим органом якого згідно з статтею 18 Закону № 1105 є Відділення).
Відповідно до наведених приписів статей 2, 6 Закону № 1105 потерпілі Гнида Г.В. і Турок В.В. є застрахованими особами, на користь яких здійснювалося страхування страхувальником-роботодавцем Локомотивним депо "Львів-Захід" Львівської залізниці.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що на відносини Відділення та Військової частини поширюється дія Закону № 1105, оскільки сфера дії цього Закону в даному випадку охоплює лише відносини Відділення і Локомотивного депо "Львів-Захід" Львівської залізниці, а взаємовідносини Відділення і Військової частини регулюються цивільним законодавством (статтями 1166, 1172, 1191 Цивільного кодексу України) та знаходяться поза сферою дії Закону № 1105, так само як і відносини відповідача з потерпілими Гнидою Г.В. і Турком В.В., які не були працівниками військової частини 26793.
Суд апеляційної інстанції рішення місцевого суду про відмову Відділенню в позові залишив без змін з інших підстав, викладених ним у постанові зі справи.
Водночас апеляційним судом:
- не досліджено обставини, пов'язані з можливим оскарженням Військовою частиною у встановленому порядку згаданого рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 28.08.2007 та не встановлено, чи набрало це рішення суду законної сили;
- не усунуто наявні суперечності між власними висновками щодо недоведеності правонаступництва Військової частини та про встановлення факту цього ж правонаступництва зазначеним рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 28.08.2007 (яким, зокрема, з Військової частини стягнуто на користь постраждалої особи страхове відшкодування до 28.08.2007);
- залишено без дослідження та оцінки подані позивачем докази стосовно відповідальності Військової частини за шкоду, завдану постраждалому Турку В.В., а саме: акт про нещасний випадок на виробництві від 28.09.1978 № 3 (а.с. 28-29); постанову старшого слідчого військової прокуратури Ужгородського гарнізону від 26.11.1979 (у частині заподіяння шкоди Турку В.В.; а.с. 21-22); рішення Залізничного районного суду міста Львова від 15.01.2007 (а.с. 25-27); постанови Відділення від 03.03.2007 та від 23.03.2007 (а.с. 31, 32); розрахунок страхових виплат Турку В.В. (а.с. 23); документи щодо перерахування коштів Турку В.В. (а.с. 34-53) тощо;
- не встановлено фактичні обставини, пов'язані зі здійсненням Військовою частиною страхових виплат постраждалим особам Гниді Г.В. і Турку В.В. після виведення військової частини А0474 (за твердженням позивача - перейменована військова частина 26793) у 2004 році зі складу Збройних Сил України (зокрема, стосовно факту та підстав здійснення цих виплат);
- не досліджено питання щодо преюдиціального значення згаданих рішень Шевченківського районного суду міста Львова від 28.08.2007 та Залізничного районного суду міста Львова від 15.01.2007 для вирішення даного судового спору (стаття 35 ГПК України);
- не наведено доказів на спростування доводів Відділення щодо перерахування коштів постраждалим особам (мотивовані посиланням на відповідні документи).
Отже, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 1117, 1119 -11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Львові задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 16.05.2008 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.12.2008 зі справи № 17/50 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І.Бенедисюк
Суддя Б.Львов