07 квітня 2009 р.
№ 8/205
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого судді
Овечкіна В.Е.,
суддів
Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув касаційну скаргу
ТзОВ "Ековтор"
на постанову
від 09.12.08 Київського апеляційного господарського суду
у справі
№8/205 господарського суду м.Києва
за позовом
ТзОВ "Овертранс"
до
ТзОВ "Ековтор"
про
стягнення 7624,75 грн.
У справі взяли участь представники сторін:
від позивача: -
від відповідача: -
Рішенням господарського суду м. Києва від 04.09.08 (суддя Катрич В.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.08 (колегія суддів у складі: Ропій Л.М., Буравльової С.І., Попікової О.В.), позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 414 ,12 грн. пені, 68,10 грн. - 3% річних, судові витрати. В частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 7 142,53 грн. -провадження у справі припинено.
Відповідач у поданій касаційній скарзі просить прийняті судові акти скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Скаржник зазначає, що рішення суду першої інстанції, яке було оголошено в судовому засіданні не відповідає резолютивній частині рішення, отриманого ним по пошті. Зазначає, що рішення суду першої та постанова суду апеляційної інстанції ґрунтуються на копії договору №16/10-1 від 16.10.07, а оригінал не був наданий для огляду в суді.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
16.10.2007р. між ТОВ «Овертранс»- «перевізник»та ТОВ «Ековтор»- «замовник»був укладений договір транспортного перевезення № 16/10-1, відповідно до п.2.1 якого «перевізник»зобов'язався організувати перевезення вантажів «замовника», а «замовник»зобов'язався своєчасно оплачувати здійснене перевезення.
Згідно заявки відповідача № 56 від 30.11.2007р. позивач здійснив перевезення вантажу за маршрутом м.Біла Цекрва - Восholt, D-46395 (Германія), автомобілем - ВС 1402 АВ/ВС 0263 XX, вартість фрахту 950 євро, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною № 0480170 (копії в матеріалах справи).
12.12.2007р. позивач виставив відповідачу рахунок № 1221 на суму 7142,53 грн.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що сума, що підлягає сплаті за перевезення узгоджується між сторонами у кожному окремо взятому випадку і зазначається в заявці на перевезення.
Згідно з пунктом 4.1 договору «замовник»оплачує послуги надані «перевізником»шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок «перевізника»не пізніше 5-ти банківських днів після отримання рахунку «перевізника», оформленого на підставі товарно-транспортних документів, якщо заявкою не обумовлено інше.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання, а відповідач у встановлений договором строк за надані послуги з перевезення не розрахувався.
Судами також зазначено, що станом на день подання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем погашена не була та складала 7142,53 грн.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах зазвичай ставляться.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 193 ГК України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, (ст.525 ЦК України).
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судами встановлено, що 08.07.2008р. відповідач здійснив розрахунок за надані послуги з перевезення, сплатив суму 7142,53 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 340 від 08.07.2008р., тобто після порушення провадження у справі, але до винесення рішення у справі. Тому колегія суддів зазначає, що в цій частині суди правомірно припинили провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки предмет спору відсутній.
Однак, враховуючи те, що відповідач перерахував суму основного боргу з порушенням встановленого строку для здійснення оплати за послуги з перевезення, як було передбачено п.4.1 договору, та лише після звернення позивача до суду з позовом, попередні судові інстанції правомірно задовольнили вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, трьох відсотків річних та судові витрати з огляду на таке.
Пунктом 4.5 договору передбачено, що за прострочення сплати платежів по договору «замовник»сплачує «перевізникові»пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Із змісту вищезазначеної норми не вбачається будь-яких випадків обмеження її дії в частині застосування.
При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно з частиною першою цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, з огляду на що їх стягнення не залежить від наявності вини боржника у простроченні грошового зобов'язання.
Посилання скаржника на те, що резолютивна частина рішення, яка була оголошена в судовому засіданні 04.09.08 не відповідає резолютивній частині рішення від 04.09.08, колегією суддів до уваги не приймається з огляду на таке.
В силу ст.34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як вбачається з протоколу судового засідання від 04.09.08 (а.с.78) клопотань про застосування технічних засобів звукозапису не надходило.
Доводи касаційної скарги про те, що суди неправомірно розглянули справу на підставі факсової копії Договору від 16.10.07 №16/10-1 про надання транспортних послуг колегією суддів також не можуть бути взяті до уваги, оскільки попередніми судовими інстанціями встановлено, що копія договору належним чином підписана та скріплена печаткою. Доказів існування інших примірників зазначеного договору відповідачем надано не було.
Згідно імперативних вимог ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені чи відхилені судом, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, збирати нові докази чи додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, судами вірно застосовані норми матеріального та процесуального права та підстави для скасування прийнятих судових актів відсутні.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу ТзОВ "Ековтор" залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 04.09.08 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.08 у справі №8/205 - без змін.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун