номер провадження справи 33/75/13
15.10.2013 Справа № 908/2849/13
за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (01054, м. Київ, вул. Воровського, 33)
до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, 34)
про стягнення суми
Суддя Мірошниченко М.В.
Секретар судового засідання Хилько Ю.І.
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача : Букач Я.В. - довіреність № 410 від 07.06.2012 р.
Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна», м. Київ звернулося в господарський суд Запорізької області із позовною заявою про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо», м. Запоріжжя суми 6117, 20 грн. заборгованості в порядку регресу.
В обґрунтування позову в позовній заяві вказано на наступні обставини. 09.07.2008р. в м. Львів водій Філіпович В.З. керуючи автомобілем «Хюндаи Соната» при виїзді з автостоянки, не пропустив транспортний засіб, що рухався по головній дорозі, здійснив дорожньої-транспортну пригоду з автомобілем «Опель Астра» під керуванням Вуєка Ю.Є. Вказані обставини підтверджені матеріалами справи про адміністративне правопорушення, в результаті чого Болехівським міським судом Івано-Франківської області прийнята постанова від 26.08.2008р. у справі № 3-1605/2008 про накладання адміністративного штрафу на Філіповича В.З., який є винним у скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 124 КупАП України.
Автомобіль Вуєка Ю.Є. «Опель Астра» був застрахований у ПрАТ АСК «ІНГО Україна» за договором страхування від 14.03.2008р. № 640551982.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Ст.1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Фактичний розмір заподіяної потерпілому шкоди становить 7276 грн. 20 коп., що підтверджується рахунком-фактурою ТзОВ «Радар-Сервіс» №СЧ-00100708/2 від 10.07.2008р.
За заявою страхувальника Вуєк Ю.Є. про виплату страхового відшкодування від 14.07.2008р. позивачем проведено страхову виплату в загальному розмірі 6627 грн. 20 коп. (за вирахуванням із загального розміру збитків (7276 грн. 20 коп.), вартості мийки - 45 грн., перевірки розвалу сходження - 99 грн. та франшизи - 505 грн.), яку було перераховано ТзОВ «Радар-Сервіс». Тим самим позивач відшкодував своєму страхувальнику Вуєк Ю.Є. збитки у розмірі 6627 грн. 20 коп., завдані його автомобілю внаслідок ДТП, що сталась з вини Філіповича В.З.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Цивільно-правова відповідальність Філіповича В.З., як власника наземного транспортного засобу, була застрахована у ТДВ «СК «Кредо».
Відтак, позивач відшкодувавши своєму страхувальнику збитки, завдані його автомобілю внаслідок ДТП, що сталася з вини Філіповича В.З.., має право регресної вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяний збиток в розмірі 6117 грн. 20 коп. (за вирахуванням із суми відшкодування 510 грн. розміру франшизи).
12.04.2013р. відповідачу було надіслано претензію №1/2013 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Однак, дана претензія була залишена ТДВ «СК «Кредо» без задоволення, у зв'язку із спливом строків позовної давності.
Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У зв'язку з тим, що ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» довідалось, що цивільно-правова відповідальність Філіповича Володимира Зиновійовича застрахована у ТДВ «СК «Кредо» лише після ознайомлення із рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 28.02.2013р. у справі за позовом ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» до Філіповича В.З. про відшкодування шкоди в порядку регресу (оскільки за заявою ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» справа розглядалась за відсутності позивача), таким чином строк позовної давності на звернення до суду із позовом до ТДВ «СК «Кредо» розпочинається із дня отримання ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» рішення суду у вказаній справі, а саме від 08.03.2013р.
Просить позов задовольнити.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти позову у повному обсязі.
Зокрема заявляє про пропуск позивачем строку позовної давності. Відповідно, до ст.ст. 256, 257 ЦК України, особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки.
Згідно, ч. 6 ст. 261 ЦК України, за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Позивачем було виплачено страхове відшкодування 29.07.2008року, що підтверджується платіжним дорученням №1215, а позовну заяву направлено до суду 19.08.2013року, тобто з пропуском строку пред'явлення позову.
Позивач невірно обчислює строк позовної давності з моменту винесення 28.02.2013року Болехевським міським судом Івано-Франківської області рішення суду по справі за позовом ПАО «АСК ШГО-УКРАЇНА» до Філіповича В.З. Згідно, ч. 2, ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимог, право на яку має позивач.
В постанові Вищого господарського суду України від 16.05.2011 р. у справі №3/43/10 викладена правова позиція про те, що положення частини 2 статті 264 ЦК України про переривання перебігу позовної давності застосовуються лише у випадку пред'явлення позову до компетентного суду. Крім того, з пред'явленням позову в установленому порядку до одного з кількох боржників переривається перебіг позовної давності щодо вимог саме до цього боржника. Вважає, що строк позовної давності міг перерватись лише відносно Філіповича В.З., до якого пред'являвся позов.
Між ТДВ СК «КРЕДО» та Філіпович В.З. був укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, об'єктом страхування за вказаним договором є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
26.08.2008 р. Постановою Болехівського міського суду Івано-Франковської обл., винною особою у скоєнні ДТП визнано Філіпович В.З. Однак позивач безпідставно вважає, що після сплати страхового відшкодування на рахунки СТО до нього перейшло право (в порядку регресу) на отримання іншого страхового відшкодування від відповідача. Так, відповідно до вимог п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Теж саме положення закріплене в ст. 29 цього ж Закону. Таким чином Страховик має відшкодовувати саме оцінену шкоду.
Однак, позовні вимоги ґрунтуються лише на підставі рахунку: № СЧ-00100708/2 від 10.07.2008 р., складеного ТзОВ «Радар-Сервіс» . Вказаний рахунок не може бути підставою для виплати страхового відшкодування, оскільки Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні» та Методикою товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фондом Держмайна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092 визначений склад осіб, які мають право здійснювати оцінку ТЗ, порядок її проведення та форму документа, який складається за результатами проведення дослідження і є відповідною підставою для оцінки в розумінні ст. ст. 22.1, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Рахунок ТОВ «Радар-Сервіс» не є таким документом, а тому розмір шкоди не може вважатись підтвердженим належним чином.
Просить у позові відмовити.
Ухвалою господарського суду від 23.08.2013р. було порушено провадження у справі № 908/2849/13, розгляд якої призначено на 24.09.2013р.
Ухвалою господарського суду від 24.09.2013р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 15.10.2013р.
Позивач представника у судові засідання не направив. Натомість надіслав письмову заяву від 10.10.2013 р. із клопотанням про розгляд справи без участі його представника у судовому засіданні 15.10.2013р. При цьому в самому клопотанні позивачем зазначено про обізнаність із тим, що судове засідання відбудеться 15.10.2013р. об 11-00год.
Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи обмеженість строку розгляду справи визначеним ст. 69 ГПК України строком та достатність матеріалів справи для її розгляду, а також заяву позивача про розгляд справи без участі його представника, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника позивача.
В судових засіданнях представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві на позов та просив застосувати строк позовної давності.
В судовому засіданні 15.10.2013 р. прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини судового рішення.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Як випливає з матеріалів справи, 09.07.2008р. об 09 год. 00 хв. в м. Львів по вул. В. Великого водій Філіпович В.З. керуючи автомобілем «Хюндаи Соната» при виїзді з автостоянки, не пропустивши транспортний засіб, що рухався по головній дорозі, здійснив дорожньо-транспортну пригоду (зіткнення) з автомобілем «Опель Астра» під керуванням Вуєка Ю.Є. Вказані обставини підтверджені матеріалами справи про адміністративне правопорушення, в результаті чого Болехівським міським судом Івано-Франківської області прийнята постанова від 26.08.2008р. у справі № 3-1605/2008 про накладання адміністративного штрафу на Філіповича В.З., який є винним у скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 124 КупАП України.
Автомобіль Вуєка Ю.Є. «Опель Астра» був застрахований у ПрАТ АСК «ІНГО Україна» за договором обов'язкового страхування від 14.03.2008р. № 640551982.
Предметом договору страхування цивільної відповідальності власника автотранспортного засобу є збиток, який може бути заподіяний Страхувальником життю, здоров'ю та майну третіх осіб при використанні застрахованого транспортного засобу (п.2).
Відповідно до п.3 ч.1 ст.20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Ст.1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Розмір заподіяної потерпілому шкоди, як зазначив позивач, становить 7276 грн. 20 коп., що за доводами позивача підтверджується рахунком-фактурою ТзОВ «Радар-Сервіс» №СЧ-00100708/2 від 10.07.2008р.
За заявою страхувальника Вуєк Ю.Є. про виплату страхового відшкодування від 14.07.2008р. позивачем проведено страхову виплату в загальному розмірі 6627 грн. 20 коп. (за вирахуванням із загального розміру збитків (7276 грн. 20 коп.), вартості мийки - 45 грн., перевірки розвалу сходження - 99 грн. та франшизи - 505 грн.), яку було перераховано ТзОВ «Радар-Сервіс». Тим самим позивач відшкодував своєму страхувальнику Вуєк Ю.Є. збитки у розмірі 6627 грн. 20 коп., завдані його автомобілю внаслідок ДТП, що сталась з вини Філіповича В.З.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Цивільно-правова відповідальність Філіповича В.З., як власника наземного транспортного засобу, була застрахована у ТДВ «СК «Кредо».
Позивач зазначив, що відшкодувавши своєму страхувальнику збитки, завдані його автомобілю внаслідок ДТП, що сталася з вини Філіповича В.З.., позивач отримав право регресної вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяний збиток в розмірі 6117 грн. 20 коп. (за вирахуванням із суми відшкодування 510 грн. розміру франшизи).
12.04.2013р. відповідачу було надіслано претензію № 1/2013 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Однак, дана претензія була залишена ТДВ «СК «Кредо» без задоволення, у зв'язку із спливом строків позовної давності.
За таких обставин позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача суми 6117,20грн. заборгованості в порядку регресу стала предметом позову у справі №908/2849/13.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до п. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Згідно з п. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Пунктом 5 зазначеної статті визначено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Згідно приписів ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач виплатив Страхувальнику (гр. Вуєк Ю.Є.) страхове відшкодування в сумі 6627,20 грн., перерахувавши грошові кошти на користь ТОВ «Радар-Сервіс», що підтверджується платіжним дорученням № 1215 від 29.07.2008 р.
Згідно ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Аналогічну норму містить ст. 993 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже в силу ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 993 ЦК України, та в силу положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язок відшкодувати шкоду несе, як винуватець у заподіянні такої шкоди (гр. Філіпович В.З.) і несе Страховик (відповідач у справі) в межах встановлених лімітів відповідальності та в порядку Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Статтею 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
За статтею 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Позивач визначив фактичний розмір заподіяної шкоди в сумі 7276,20грн., посилаючись на рахунок-фактуру ТОВ «Радар - Сервіс» № СЧ - 00100708/2 від 10.07.2008р.
Однак, у відповідності до п.22.1 ст 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Така ж норма закріплена в ст. 29 цього Закону України, а саме: «У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством…».
Таким законодавством є Наказ Міністерства юстиції України, Фонду Державного майна України від 24.11.2003р. N 142/5/2092 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 р. за N 1074/8395) «Про затвердження Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», розроблений на виконання ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 року N 2658-III.
Так, у відповідності до п. 1.3 Наказу, вимоги Методики є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин.
Згідно до п. 1.4 Наказу, Методика застосовується з метою:
ґ) визначення вартості КТЗ для страхування фізичними та юридичними особами;
д) визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ;
е) визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ;
є) визначення вартості КТЗ для розв'язання майнових суперечок.
Як свідчить п.2.4 Наказу, вартість матеріального збитку (реальні збитки)
визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Пунктом 4.3 Наказу передбачено, що за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ. За результатом оцінки, виконаної суб'єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно, складається акт оцінки КТЗ. У разі проведення судової автотоварознавчої експертизи за результатами здійснення відповідних досліджень експерт складає висновок експерта. У разі виконання судовим експертом відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судову експертизу» ( 4038-12 ) оцінки на договірних засадах з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, він складає висновок експертного дослідження з урахуванням особливостей його оформлення згідно із законодавством.
Вимоги щодо відомостей, які обов'язково повинні міститись у звіті (акті) або висновку експерта (експертного дослідження) про оцінку КТЗ містяться у п. 4.4 Наказу.
У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Стаття 34 ГПК України містить норму права, згідно з якою господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд констатує, що рахунок-фактура ТОВ «Радар - Сервіс» № СЧ - 00100708/2 від 10.07.2008р. не є згідно до зазначеної Методики (затвердженої Наказом від 24.11.2003р. N 142/5/2092), ані Звітом (Актом), ані Висновком експерта (експертного дослідження) про оцінку КТЗ, а тому не є належним і допустимим доказом у підтвердження розміру реальної вартості втраченого (пошкодженого внаслідок ДТП) майна - Автомобіля «Опель Астра».
Відповідно, суд дійшов до висновку, що позивачем не надано належних доказів дійсного розміру шкоди, право зворотної вимоги (регресу) на відшкодування якої він отримав внаслідок виплати страхового відшкодування в розумінні ст. ст. 1191, 1192 Цивільного кодексу України та п.22.1 ст 22, ст 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
За таких обставин позов є недоведеним і безпідставним.
Крім того, суд зазначає наступні обставини.
Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частиною 6 статті 261 ЦК України передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
В даному випадку основним зобов'язанням є - виплата позивачем страхового відшкодування (мала місце 29.07.2008р. платіжним дорученням № 1215), а похідним від нього - право позивача вимагати від відповідача виконання зобов'язання в порядку регресу.
Отже, саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором страхування (виплати страхового відшкодування, яке відбулось 29.07.2008 р.), у нього виникло право подати регресний позов до суду.
Таким чином, право на звернення із позовом про захист свого цивільного права або інтересу позивач повинен був реалізувати в період: з 30.07.2008р. по 30.07.2011р. (тобто протягом строку позовної давності).
Згідно відмітки відділення поштового зв'язку на конверті, позов було направлено до суду 19.08.2013 р. (надійшов до суду 23.08.2013р.), отже, строк позовної давності позивачем пропущено.
Ч. 3 ст. 267 ЦК України свідчить, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно до ч.4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Таким чином, вказана обставина є підставою для відмови у задоволенні позову.
Посилання позивача на те, що він дізнався про наявність страхових правовідносин між Філіповичем В.З. та ТДВ СК «Кредо» з рішення Болехівського суду Івано-Франківської області від 28.02.2013р., ніяким чином не свідчить про поважність причин пропуску строку позовної давності за позовом про стягнення заборгованості в порядку регресу, оскільки початок спливу такого строку чітко визначений нормою матеріального права - Частиною 6 статті 261 ЦК України, якою передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання. При цьому ч. 7 ст 261 ЦК України передбачає, що винятки з правил, (щодо початку перебігу позовної давності) встановлених частинами 1 та 2 цієї статті, можуть бути встановлені законом. Тобто, законодавчо не передбачена можливість навіть встановлення відповідним законом винятку щодо початку обчислення строку позовної давності за регресним зобов'язанням (визначеним у ч.6 цієї статті).
Суд зауважує, що згідно ч.2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимог, право на яку має позивач. Положення частини 2 статті 264 ЦК України про переривання перебігу позовної давності застосовується лише у випадку пред'явлення позову до компетентного суду. Крім того, з пред'явленням позову в установленому порядку до одного із кількох боржників переривається перебіг позовної давності щодо вимог саме до цього боржника. Така правова позиція викладена і в постанові Вищого господарського суду від 16.05.2011р. № 3/43/10. Тобто, пред'явлення позову Приватним акціонерним товариством СК «ІНГО Україна» до Філіповича В.З. про стягнення заборгованості в порядку регресу, за результатом, чого Болехівським міським судом Івано-Франківської області було прийнято рішення від 28.02.2013р., є підставою для переривання строку позовної давності саме відносно Філіповича В.З., однак строк позовної давності відносно ТДВ СК «Кредо» в даному випадку не перервано.
Вказані обставини у їх сукупності є підставою для відмови у задоволенні позову ПАТ АСК «ІНГО Україна» у справі № 908/2849/13.
У відповідності до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 84, 85 ГПК України
21.10. 2013 р.
Суддя М.В. Мірошниченко