"09" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/35844/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого -судді Кобилянського М.Г.,
суддів: Амєліна С.Є., Юрченка В.В.,
розглянувши в порядку попереднього розгляду адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, територіального управління Державної судової адміністрації в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України, апеляційного суду Хмельницької області про стягнення заборгованості по заробітній платі та довічному грошовому утриманню
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року, -
У листопаді 2008 року ОСОБА_1 звернулася в суд із вказаним позовом. Зазначала, що частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України» від 30 червня 2005 року №514 зазначеним особам підвищено посадові оклади з 1 червня 2005 року. Лише 3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про оплату праці суддів» № 865, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя. Ця постанова набрала чинності з 1 січня 2006 року. Внаслідок цього з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів». Під час розгляду справи позивач вимоги уточнила і просила стягнути з Державної судової адміністрації України 67052,61 грн. заборгованості по заробітній платі, 77683,80 грн. заборгованості по довічному грошовому утриманню, а також 97636,72 грн. компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної судової адміністрації України і зобов'язано Державну казначейську службу України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації, на користь ОСОБА_1 67052,61 грн. заборгованості по заробітній платі. У задоволенні решти позову відмовлено.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості по довічному грошовому утриманню та компенсації. Позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, територіального управління Державної судової адміністрації в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України, апеляційного суду Хмельницької області в частині стягнення заборгованості по довічному грошовому утриманню та компенсації за період з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року залишено без розгляду.
Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року залишено без змін.
Позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року та ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року і прияти нове судове рішення, яким поновити строк звернення до суду і задовольнити позов в частині стягнення заборгованості по довічному грошовому утриманню та компенсації за період з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ч. 2 ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для залишення без задоволення касаційної скарги, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 18 листопада 1998 року працює суддею апеляційного суду Хмельницької області і протягом червня-грудня 2005 року отримувала заробітну плату та довічне грошове утримання, розмір яких було визначено без урахування положень чинного на той час законодавства про оплату праці суддів.
Відповідно до статті 99 КАС України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 100 КАС України передбачалося, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Судами встановлено, що позивач звернулася до суду із позовом про стягнення довічного грошового утримання за період з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року лише 24 листопада 2008 року, хоча грошові кошти вона отримувала упродовж 2005 року та їй було відомо розміри належних виплат, відповідно до діючого на той час законодавства, а тому строк звернення до суду із позовними вимогами про стягнення заборгованості по довічному грошовому утриманню та компенсації позивачем пропущено. Відповідачі у запереченнях на позовну заяву наполягали на відмові ОСОБА_1 у позові з підстав пропуску строку звернення до суду.
Враховуючи те, що відповідач наполягав на застосуванні річного строку звернення до суду, суди правильно застосували наслідки пропуску такого строку, встановлені ст.100 КАС України.
Оскаржувані судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230 КАС України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
ГОЛОВУЮЧИЙ : Кобилянський М.Г.
СУДДІ : Амєлін С.Є.
Юрченко В.В.