10 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/77157/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Загороднього А.Ф.,
суддів Білуги С.В.,
Гаманка О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Одеського обласного військового комісаріату, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання провести підвищення пенсії, як ветерану війни - інваліду 1-ї групи, -
встановила:
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Одеського обласного військового комісаріату, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання провести підвищення пенсії, як ветерану війни - інваліду 1-ї групи.
Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2010 року, позов задоволено частково. Визнано бездіяльність Одеського обласного військового комісаріату протиправною та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок щомісячного підвищення до пенсії ОСОБА_2, як ветерану війни, інваліду 2-ї групи у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2000 року по 17 серпня 2004 року, та як ветерану війни, інваліду 1-ї групи у розмірі 400% мінімальної пенсії за віком за період з 18 серпня 2004 року по 29 квітня 2006 року. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.
У касаційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення про відмов у задоволення позову.
Колегія суддів, перевіривши доводи касаційних скарг та заперечення на них, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, вбачає порушення судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішень, і тому вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково, рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що з 18 серпня 2004 року ОСОБА_2 є інвалідом війни І групи, а до цього ветераном війни - інвалідом 2-ої групи та отримує пенсію за вислугу років з урахуванням підвищення на 400 % мінімальної пенсії за віком, що передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Нарахування та виплата зазначеного підвищення до пенсії у період з 2003 року по 2006 року, проводилось виходячи з розміру, встановленого постановами Кабінету Міністрів України «Про підвищення окремим категоріям пенсіонерів соціальних виплат» від 23 січня 2001 року № 36, «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, та деяких інших осіб» від 27 серпня 2003 року № 1350 з розрахунку розміру мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до положень статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакціях, на час виникнення спірних правовідносин) пенсії за вислугу років інвалідам війни ІІ групи, підвищуються на 350 % мінімальної пенсії за віком, а інвалідам війни І групи - на 400 % мінімальної пенсії за віком.
Постановами від 23 січня 2001 року № 36 та від 27 серпня 2003 року № 1350 Кабінет Міністрів України встановив розміри сум, з яких проводиться розрахунок підвищення до пенсії за вислугу років, усупереч положенням зазначених статей Законів, причому ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, вихідним критерієм розрахунку підвищення до пенсії за вислугу років виступає мінімальна пенсія за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка набрала чинності 12 січня 2005 року. Зокрема, відповідно до частини першої цієї норми мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Положення статті 28 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімальної пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги охоплюють період з 01січня 2000 року.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Редакція частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» набрала чинності лише у січня 2005 року, а тому її положення не можуть застосовуватись до правовідносин, що виникли до цієї дати.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу як інваліду війни І групи, починаючи з січня 2005 року застосуванню підлягають положення статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а не наведені вище постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 2939-IV від 5 жовтня 2005 року, частину четверту статті 13 викладено в такій редакції: «Інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються, зокрема інвалідам війни I групи на 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність» (дана норма набрала чинності з 01 січня 2006 року).
Таким чином, з 01 січня 2006 року підвищення до пенсії позивачу як інваліду війни І групи підлягає виплаті відповідно до зазначеної норми, тобто у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині перерахунку підвищення до пенсії як інваліду війни І групи в розмірі 400% мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2005 року по 01 січня 2006 року.
Таку помилку суду першої інстанції не було виправлено судом апеляційної інстанції.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, рахує за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції та змінити рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
постановила:
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.
Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Одеського обласного військового комісаріату, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання провести підвищення пенсії, як ветерану війни - інваліду 1-ї групи - скасувати.
Постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2009 року - змінити.
Виклавши пункт 3 постанови суду першої інстанції в наступній редакції:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок щомісячного підвищення до пенсії ОСОБА_2, як ветерану війни, інваліду 1-ї групи у розмірі 400% мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2005 року по 01 січня 2006 року».
В іншій частині постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2009 року - залишити без змін.
Постанова оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ф. Загородній
Судді С.В. Білуга
О.І. Гаманко