"14" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/62384/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби
на постановуРівненського окружного адміністративного суду від 04.04.2012
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2012
у справі №2а/11770/5422/2011
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «РЗВА-Електрик»
доДержавної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «РЗВА-Електрик» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Рівному №0000672344 від 05.10.2011 про відмову у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2011 року у розмірі 1099328 грн.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 04.04.2012, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2012, вказаний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000672344 від 05.10.2011.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.
В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- позивач у березні 2011 року задекларував суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок платника у банку в розмірі 1099328 грн., яка виникла у зв'язку з перенесенням від'ємного значення за січень, лютий 2011 року;
- податковий орган з 23.09.2011 по 26.09.2011 провів документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків постачальниками товарів (робіт, послуг), які мали правові відносини з ним, та за рахунок яких виникло від'ємне значення в січні та лютому 2011 року, яке в подальшому було включено до податкової декларації з ПДВ за березень 2011 року та заявлене до бюджетного відшкодування за березень 2011 року в сумі 1099328 грн.;
- за результатами перевірки складено акт №1131/23-300/34704105 від 26.09.2011, за висновками якого позивач сформував податковий кредит з порушенням вимог пп.14.1.39, 14.1.156 п.14.1 ст.14, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, оскільки по ланцюгу постачальників-контрагентів встановлено підприємства з ознаками фіктивності, у зв'язку з чим позивач не має права на бюджетне відшкодування за березень 2011 року в сумі 1099328 грн.;
- на підставі вказаного акту контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0000672344 від 05.10.2011, яким позивачу відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2011 року у розмірі 1099328 грн.;
- за результатом оскарження прийнятого відповідачем рішення у порядку адміністративного оскарження його залишено без змін.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованою відмову податкового органу у відшкодуванні позивачу суми податку на додану вартість, виходячи з того, що позивач виконав всі умови, передбачені для відшкодування сум з податку на додану вартість, встановлені Податковим кодексом України, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.
Платник податку набуває право на бюджетне відшкодування лише у випадку, визначеному п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, коли за підсумками наступного (другого) звітного періоду від'ємне значення податку на додану вартість залишається. Однак відшкодуванню підлягає лише та частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного (третього) податкового періоду.
Пунктом 15.1 ст. 15 ПК України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.
Одночасно п. 36.5 ст. 36 ПК України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.
Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до п.200.1 ст.200 ПК України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.
Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Зі змісту викладених норм випливає, що умовою бюджетного відшкодування визначеного від'ємного значення суми ПДВ є його фактична сплата отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг), а також те, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.
Судами були досліджені первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що керуючись положенням ст.198 ПК України позивачем було сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентами податкових накладних та сплачено вартість товару з ПДВ. На час здійснення господарських операцій з контрагентами, останні були зареєстровані у встановленому законодавством порядку. Окрім того, на момент здійснення господарських операцій з контрагентами, їх установчі документи та свідоцтво платника ПДВ були дійсними.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.
За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем дотримано всі законодавчо визначені умови для отримання бюджетного відшкодування.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірне податкове повідомлення-рішення №0000672344 від 05.10.2011 є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.
Зважаючи на вищенаведене та з урахуванням вимог ч.3 ст.2, ст.71 КАС України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04.04.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2012 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
СуддіВ.В. Кошіль
О.А. Моторний