"02" жовтня 2013 р. м. Київ К-41137/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Бившевої Л.І.,
суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,
секретар судового засідання Кіт О.С.,
за участю позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Вінниці
на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2009 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року
у справі № 2а-1844/09/0270
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у місті Вінниці
про визнання протиправним та скасування акту, зобов'язання вчинити певні дії та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Вінниці (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування пункту 3.1 акту перевірки № 3236/17 від 30 грудня 2008 року та зобов'язання ДПІ у м. Вінниці внести відповідні зміни до акту перевірки; скасування податкового повідомлення-рішення № 1437/П/170017831721/0 від 15 січня 2009 року.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2009 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці № 1437/П/170017831721/0 від 15 січня 2009 року. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто щ Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в розмірі 1,70 грн.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2009 року залишено без змін.
В касаційній скарзі ДПІ у м. Вінниці, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
ДПІ у м. Вінниці провела планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 за період з 01 липня 2007 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої був складений акт від 30 грудня 2008 року № 3236/17.
За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок громадян», в результаті чого підприємцю було донараховано податку з доходів фізичних осіб у розмірі 6471,59 грн., у тому числі: за 3-4 квартали 2007 року - 1973,81 грн., за 1-3 квартали 2008 року - 4497,78 грн.
Зокрема, в акті перевірки було вказано, що: оскільки позивач не отримав доходу від операції по здачі йому в суборенду приміщення згідно договору від 01 вересня 2006 року, то і витрати, понесені підприємцем у зв'язку з орендою вказаного приміщення не мають безпосереднього відношення до доходу, отриманого в даному періоді, та безпідставно включені до складу витрат у декларації про доходи за 1-3 квартали 2008 року, чим завищено суду витрат за даний період на 23174,71 грн.; підприємцем неправомірно включено до складу витрат у деклараціях про доходи за 3-4 квартали 2007 року та 1-3 квартали 2008 року вартість паливно-мастильних матеріалів, які належним чином документально не підтверджені (надані до перевірки копії шляхових листів були без зазначення маршруту, показників спідометра, кількості витраченого пального тощо), в результаті чого відсутня підстава для врахування даних витрат як таких, що безпосередньо відносяться до одержаного доходу від підприємницької діяльності).
08 січня 2009 року ОСОБА_1 були подані заперечення на акт перевірки, за наслідками розгляду яких згідно з висновком ДПІ у м. Вінниці від 12 січня 2009 року № 1/3236/17/НОМЕР_1 було внесено зміни до пункту 3.1 висновку за результатами виїзної планової перевірки суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, а саме: підприємцем до декларацій про доходи за 3-4 квартали 2007 року, за 1-2 квартали 2008 року безпідставно включено витрати, що документально не підтверджені, не мають безпосереднього відношення до отриманого доходу і здійснюваної підприємницької діяльності, та амортизаційні відрахування, чим завищено суму витрат за 3-4 квартали 2007 року - на 28227,31 грн., за 1-2 квартали 2008 року - на 11161,54 грн., в результаті чого занижено суму чистого (оподатковуваного) доходу на вказані суми, у зв'язку з чим проведено перерахунок податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб за 3-4 квартали 2007 року - в сумі 3730,62 грн., за 1-2 квартали 2008 року - в сумі 623,48 грн.
15 січня 2009 року ДПІ у м. Вінниці прийняла податкове повідомлення-рішення №1437/П/170017831721/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб у розмірі 4354,10 грн. - за основним платежем.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, про порушення позивачем вимог статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок громадян» не знайшли свого підтвердження в процесі розгляду справи та спростовані належним чином оформленими пе5рвинними бухгалтерськими документами. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з того, що акт перевірки чи його окремі частини не можуть були предметом оскарження у адміністративній справі.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Як вбачається з акту перевірки, у період з 01 липня 2007 року по 30 вересня 2008 року згідно даних обліку доходів і витрат ОСОБА_1 займався роздрібною торгівлею продуктами харчування, тютюновими виробами, алкогольними напоями та здійснював підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування обліку та звітності. Також протягом періоду, який перевірявся, суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 згідно договору оренди від 01 січня 2008 року із ТОВ «Теплий дім ЛДТ» орендує приміщення магазину «Продукти» та торгівельний павільйон, розташований на пандусі біля входу в магазин.
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю на час виникнення спірних відносин регулювався розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».
Відповідно до частини 3 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Отже, для цілей визначення оподатковуваного доходу фізичної особи від зайняття підприємницькою діяльністю законодавством передбачено, що до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Додатком № 7 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року № 12 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що оскільки фізична особа - платник податку не є юридичною особою і платником податку на прибуток, не має обов'язку вести бухгалтерській облік, тому формує витрати за переліком статті 5 «Валові витрати» і відповідно до статті 8 «Амортизація» вказаного Закону з деякими особливостями. Положення статті 5 («Валові витрати») застосовуються в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно із операціями (які відповідають переліку статті 5), за результатами або за участю яких у податковому періоді (у звітному кварталі) безпосередньо отриманий дохід. Відповідно до статті 8 («Амортизація») можливо додатково зменшити валовий дохід виключно на суми витрат, які підлягають амортизації і не перевищують розмір амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів, лише у випадку ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів відповідно з Порядком, який встановлюється Міністерством фінансів України. До податкової декларації за звітний податковий період, включаються тільки прямі валові витрати і суми амортизаційних відрахувань, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально.
Наказом Міністерства фінансів України від 25 лютого 2000 року № 39 було затверджене Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», відповідно до положень пунктів 1, 7 якого (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Положення (стандарт) 25 установлює зміст і форму Фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва в складі Балансу (форма № 1-м) і Звіту про фінансові результати (форма 2-м) та порядок заповнення його статей. Показники цього звіту наводяться у тисячах гривень з одним десятковим знаком. У статті «Основні засоби» наводиться вартість власних та отриманих на умовах фінансового лізингу об'єктів і орендованих цілісних державних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також вартість інших необоротних матеріальних активів, державні (казенні) та комунальні підприємства відображають вартість майна, отриманого на праві господарського відання чи праві оперативного управління, та об'єктів інвестиційної нерухомості. У цій статті також наводиться вартість нематеріальних активів. У статті наводяться окремо первісна (переоцінена) та залишкова вартість основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів, а також нарахована в установленому порядку сума їх зносу (у дужках). До підсумку балансу включається залишкова вартість, яка визначається як різниця між первісною (переоціненою) вартістю вказаних необоротних активів і сумою їх зносу на дату балансу.
Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств якого (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств якого (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
За приписами підпункту 5.2.10 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств якого (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.
Відповідно до підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств якого (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат також включаються будь-які витрати зі страхування цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку.
Як встановлено судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, позивачем були надані документи, які підтверджують ведення ним бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів (т.1 арк. справи 112-119) та правомірність включення до складу валових витрат сум амортизаційних нарахувань, відсотків за кредит, вартості послуг по страхуванню, вартості паливно-мастильних матеріалів, а саме: договір купівлі-продажу транспортного засобу № 127 від 13 квітня 2007 року, кредитний договір № CL-B00/011/2007 від 16 квітня 2007 року, договір страхування № 01/18-042Р від 16 квітня 2007 року, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, чеки, квитанції до прибуткових касових ордерів, шляхові листи (т.1 арк. справи 24-102).
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність оспорюванихого податкового повідомлення-рішення.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.
З огляду на те, що касаційна скарга не містить посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень згідно положень частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Вінниці підлягає залишенню без задоволення, а постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2009 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева
Судді: _____________________ А.М. Лосєв
_____________________ Т.М. Шипуліна