08 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/29018/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області
на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2010 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року
у справі № 2а-8953/10/2570
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Наташа»
до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Наташа» (позивач) до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області (відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0004641530/1 від 24 лютого 2009 року, № 0004651530/1 від 24 лютого 2009 року, № 0004661530/1 від 24 лютого 2009 року, № 0004671530/1 від 24 лютого 2009 року.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нового - про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзні документальні (камеральні) перевірки ТОВ «ВКФ «Наташа» з питань дотримання вимог податкового законодавства, за результатами яких складено акти № 1485/15-14254997 від 01 грудня 2008 року та № 1486/15-14254997 від 01 грудня 2008 року.
На підставі зазначених актів перевірок відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0004641530/1 від 24 лютого 2009 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 81,22 грн., № 0004651530/1 від 24 лютого 2009 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 2 172,94 грн., № 0004661530/1 від 24 лютого 2009 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 170,87 грн., № 0004671530/1 від 24 лютого 2009 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 1 667,59 грн.
Перевірками встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) у зв'язку з порушенням граничних термінів сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.
Крім того, судами встановлено, що позивачем платіжними дорученнями, які містять реквізит «Призначення платежу», сплачувались до бюджету узгоджені суми поточних податкових зобов'язань, проте відповідачем сплачені ТОВ «ВКФ «Наташа» суми спрямовувались на погашення податкового боргу інших періодів.
Задовольняючи позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 1.2 статті 1 Закону № 2181-III податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.
Згідно з підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
При цьому пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-III визначено рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Разом з тим, Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Як передбачено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.
Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.
Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.
Відповідно до пункту 3.8 Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
Таким чином, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум в рахунок погашення податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані платником в реквізиті «Призначення платежу» платіжного доручення під час перерахування поточних податкових зобов'язань до бюджету, є неправомірним.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області відхилити, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Карась О.В.