01 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/17764/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Карася О.В. (головуючого), Борисенко І.В., Голубєвої Г.К.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2010 по справі № 2а-4157/10/2370
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Гарант"
до Державної податкової інспекції у м. Черкаси
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ТОВ "Буд-Гарант" в судовому порядку оскаржило податкові повідомлення-рішення від 07.07.2010 № 0010421503/0, від 30.07.2010 №0011191503/0, №0011211503/0, №0011201503/0 , якими позивача ДПІ у м. Черкаси зобов'язано сплати штрафні санкцій на загальну суму 16 872,42 грн. за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання з орендної плати за землю.
Обґрунтовуючи касаційні вимоги, позивач, зокрема, зазначив, що подання уточнюючих розрахунків не є погашенням податкових зобов'язань по податковим деклараціям поданих раніше.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду України від 23.09.2010 року у позові відмовлено в повному обсязі.
Судове рішення вмотивовано тим, що актом перевірки встановлено факт несвоєчасної сплати орендної плати за землю, позивачем не надано належних доказів призупинення дії договору оренди земельної ділянки згідно рішення Черкаської міської ради від 13.05.2010 № 5-655 та державної реєстрації змін до договору оренди землі.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2010 судове рішення першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі, скасовано податкові повідомлення-рішення від 07.07.2010 0010421503/0, від 30.07.2010 №0011191503/0, №0011211503/0, №0011201503/0.
Рішення вмотивовано висновком про те, що позивач, шляхом подання уточнюючої декларації, зменшив розмір податкових зобов'язань, внаслідок чого податкового боргу з орендної плати за землю не виникло.
Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що погашення боргу за рахунок від'ємного значення суми податкового зобов'язання є підставою для застосування штрафних санкцій передбачених пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІII"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181-ІII).
У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Фактичною підставою для застосування до позивача штрафних санкцій, встановлених пп. 17.1.7 п. 17.1 Закону № 2181-ІII, згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, став висновок фахівців контролюючого органу, викладений в актах від 07.07.2010 № 4208/15-31/34556474 та від 29.07.2010 № 4488/15-31/34556474, про порушення ТОВ "Буд-Гарант" норм ст. 17 Закону України від 03.07.1992 №2535-ХІІ "Про плату за землю" (далі - Закон № 2535-XII) щодо граничних строків сплати сум узгодженого податкового зобов'язання із земельного податку.
На підставі вищезазначених актів перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем, згідно договору оренди землі від 06.08.2008, 28.01.2010 до податкової інспекції подано податкову декларацію орендної плати на 2010 рік, якою визначено річну (206 057,12 грн.) та помісячні суми податкових зобов'язань з орендної плати за землю. В подальшому позивачем 01.02.2010 та 30.03.2010 було надано уточнюючі декларації, якими було збільшено податкові зобов'язання з орендної плати за землю. Але згодом, 27.07.2010 позивач надав уточнюючу декларацію, якою зменшив річні податкові зобов'язання до 22 361,90 грн.
Відповідно до ст. 2 Закону № 2535-XII використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Частинами 1, 2 ст. 5 Закону № 2535-XII встановлено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, а суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) або землекористувач, у тому числі орендар земельної ділянки.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 2181-ІII податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації та підлягає сплаті у строки, визначені Законом.
Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.
За змістом вказаної норми обов'язок щодо дотримання встановленого законом строку сплати узгоджених сум податкових зобов'язань виникає лише у випадку наявності цих зобов'язань.
Разом з тим, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.
Порядок виправлення самостійно виявлених помилок, допущених у минулих звітних періодах при розрахунку податку установлений підпунктами 5.1, 17.2 Закону № 2181-III, п. 2 Порядку № 143. Згідно з цими нормами помилку може бути виправлено одним із таких способів: через уточнюючий розрахунок, через поточну декларацію, через нову декларацію (якщо помилку виявлено до закінчення граничного строку подання декларації).
Отже, у відповідності до цих норм позивачем було використано право на виправлення помилки, допущеної у податковій звітності, через подання уточнюючого розрахунку.
В свою чергу зменшення позивачем суми податкових зобов'язань в уточнюючій декларації виключає узгодженість такої суми як суми податкових зобов'язань, а відтак виключає обов'язок позивача сплатити цю суму та правомірність застосування штрафу за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, однією з підстав застосування до позивача фінансових санкцій у цій справі було подання позивачем уточнюючих розрахунків з виправленими показниками після подачі декларацій за відповідні звітні періоди.
Підпунктом 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-III передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі від 10 до 50 % погашеної суми податкового боргу залежно від строків затримки такої сплати.
Специфіка штрафної санкції, передбаченої вищезазначеним підпунктом, полягає в тому, що вона нараховується органом державної податкової служби на погашену суму податкового боргу залежно від кількості днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.
Таким чином, при поданні уточнюючого розрахунку відсутній об'єкт застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-III, оскільки подання уточнюючого розрахунку не є сплатою узгодженої суми податкового зобов'язання, у той час як нарахування штрафних санкцій на підставі вищезазначеного пункту залежить від суми погашеного податкового боргу та кількості днів затримки сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.
Отже, дії органів податкової служби щодо нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань відповідно до вимог Закону № 2181-III є неправомірними.
Таким чином, аналізуючи фактичні обставини справи та зазначені вище норми, суд касаційної інстанції погоджується із обґрунтованим висновком суду апеляційної інстанції про скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.
Наведене дає підстави суду касаційної інстанції відхилити доводи органа податкової служби, викладені у касаційній скарзі, а судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси відхилити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2010 по справі № 2а-4157/10/2370 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Карась О.В.
Судді Борисенко І.В.
Голубєва Г.К.