"25" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/17787/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
за участю секретаря Титенко М.П.,
за участю представників
позивача:Ковширіна М.М.,
відповідача:не з'явився,
прокуратури:не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Артіль» ЛТД
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011
у справі № 2-а-6204/09/1470
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Артіль» ЛТД
до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва,
Головного управління Державного казначейства України у Миколаївській області,
за участю прокуратури Миколаївської області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.03.2010 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Артіль» ЛТД (надалі - позивач, ТОВ «Артіль» ЛТД) до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва (надалі - відповідач-1) та Головного управління Державного казначейства України у Миколаївській області (надалі - відповідач-2): визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.10.2009 № 0032200700/0; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за серпень 2009 року в сумі 801 583,00 грн.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011 скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.03.2010 та відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011 та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.03.2010.
Відповідачі та представники прокуратури не надали письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками відповідача було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Артіль» ЛТД з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01.07.2009 по 31.07.2009. За результатами перевірки складено акт від 26.10.2009 № 1396/07-000/13857386, в якому встановлено порушення позивачем вимог пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»).
На підставі акта перевірки 30.10.2009 відповідачем-1 було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0032200700/0 про зменшення розміру бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2009 року на суму 5 637,00 грн.
Колегія суддів апеляційної інстанції, підтримуючи позицію податкового органу, дійшла висновку, що ТОВ «Артіль» ЛТД завищено значення гр. 4 «Частина залишку від'ємного значення, фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах та не погашена податковими зобов'язаннями попередніх податкових періодів або не брала участі у розрахунках бюджетного відшкодування» додатку 2 до податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2009 року, що призвело до порушення вимог пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та непідтвердження суми, заявленої до бюджетного відшкодування.
Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись із висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Згідно пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яка фактично сплачується у будь-якому попередньому податковому періоді. Зокрема, це узгоджується з визначенням бюджетного відшкодування, наведеним у п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Головним критерієм наявності права платника на бюджетне відшкодування є факт сплати вартості товарів (послуг) постачальникам у будь-якому попередньому податковому періоді, не обмежуючись лише тим податковим періодом, що безпосередньо передує звітному.
Водночас, для отримання права на бюджетне відшкодування від'ємне значення різниці податкових зобов'язань та податкового кредиту окремого звітного періоду повинно частково зберегтися за наслідками наступних податкових періодів (не бути погашеним податковими зобов'язаннями наступних періодів).
Платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.
До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій (пп. 7.7.4 п. 7.7 ст .7 Закону).
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до декларації з податку на додану вартість за липень 2009 року різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту цього звітного податкового періоду мала від'ємне значення, дорівнювала 807 220,00 грн. (рядок 18.2 декларації) та була включена до складу податкового кредиту наступного (за серпень 2009 року) звітного періоду (рядок 22.2 декларації).
Відповідно до декларації з податку на додану вартість за серпень 2009 року різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту цього звітного податкового періоду також мала від'ємне значення та дорівнювала 578 528,00 грн. (рядок 18.2 декларації). Відтак, умова щодо наявності від'ємного значення у звітному податковому періоді та податковому періоді, що йому передував, фактично мала місце, що надавало позивачу законні підстави для застосування норм абзацу «а» пп. 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Колегія суддів вважає, що ознак наявності обставин, які б свідчили про відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування, судом не виявлено, а матеріалами справи підтверджено, що сума, заявлена позивачем у серпні 2009 року до бюджетного відшкодування, відповідає сумі податку, фактично сплаченій ним у попередніх періодах постачальникам товарів.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність в діях позивача ознак неправомірних дій щодо отримання незаконної податкової вигоди, а також про відсутність законодавчо визначених підстав для відмови позивачеві у відшкодуванні з Державного бюджету України суми податку на додану вартість за спірний період.
Згідно статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Доводи касаційної скарги наводять достатньо підстав вважати, що при прийнятті рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права, що свідчить про необхідність скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Артіль» ЛТД задовольнити.
2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011 у справі № 2-а-6204/09/1470 скасувати.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.03.2010 у справі № 2-а-6204/09/1470 залишити в силі.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв
Судді(підпис)Л.І. Бившева