01 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/21298/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Борисенко І.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації Київської області на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2010 у справі № 2а-2164/2008 за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації Київської області про стягнення недоотриманих сум допомоги по догляду за дитиною до трьох років, -
ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації Київської області, у якому заявлено вимоги визнати нечинною відмову відповідача у виплаті належних їй сум допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за січень-грудень 2007 року та стягнути з відповідача вказану допомогу у розмірі 2 984,51 грн.
Постановою Таращанського районного суду Київської області від 30.12.2008 позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням першої інстанції, відповідач 13.01.2009 в апеляційному порядку оскаржив судове рішення першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.12.2009 апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Жашківської районної державної адміністрації залишено без руху та надано строк для усунення недоліків до 15.01.2010 з підстав несплати скаржником судового збору та відсутності доказів звільнення від його оплати.
19.01.2010 Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою апеляційну скаргу Таращанської районної державної адміністрації Київської області на судове рішення першої інстанції повернув скаржнику з підстав невиконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху від 28.12.2009 у встановлений строк.
Не погоджуючись з судовим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив її в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
У касаційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації Київської області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить вказане судове рішення скасувати.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.12.2009 апеляційну скаргу відповідача залишено без руху через її невідповідність вимогам ст. 187 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, всупереч вимог ч. 7 ст. 187 Кодексу адміністративного судочинства України апелянтом не було додано до апеляційної скарги документ про сплату судового збору. Ухвалою суду від 19.01.2010 апелянту запропоновано у строк визначений судом усунути недоліки апеляційної скарги.
Проте, Управління праці та соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації Київської області вимоги суду не виконало.
Згідно п. 3 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору:
1) судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита;
2) розмір судового збору визначається відповідно до підпункту "б" п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", крім випадків, встановлених підпунктом 3 цього пункту;
3) розмір судового збору щодо майнових вимог про стягнення грошових коштів становить один відсоток від розміру таких вимог, але не більше 1 700,00 грн.
Відповідно до ст. 3 Декрету КМ України від 21.01.1993 № 7-93 "Про державне мито" державне мито із позовних заяв справляється в розмірі 1 відсотку від ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а із скарг на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян - в розмірі 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Відповідно до п. 7 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від сплати державного мита звільняються органи соціального страхування та органи соціального забезпечення - за регресними позовами про стягнення з особи, яка заподіяла шкоду, сум допомоги і пенсій, виплачених потерпілому або членам його сім'ї, а органи соціального забезпечення - також за позовами про стягнення неправильно виплачених допомоги та пенсій.
Отже, підставою для звільнення органів соціального забезпечення від сплати судового збору є звернення таких органів з регресними позовами про стягнення з особи, яка заподіяла шкоду, сум допомоги й пенсій, виплачених потерпілому або членам його сім'ї, а також з позовами про стягнення неправильно виплачених допомоги та пенсій.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги у даній адміністративній справі заявлені фізичною особою до Управління праці та соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій нечинними та зобов'язання вчинити дії.
Таким чином, звільнення органів управління праці та соціального захисту населення за подання апеляційної скарги Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито", на який відповідач посилався як на підставу звільнення від сплати судового збору, не передбачено.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 88 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Питання про відстрочення, розстрочення чи звільнення ставиться стороною або її представником шляхом подання відповідного обґрунтованого клопотання.
У клопотанні про відстрочення (розстрочення) сплати збору чи звільнення від його сплати сторона повинна навести обставини, які свідчать про її незадовільне (скрутне) матеріальне становище та подати суду відповідні докази.
Зі змісту апеляційної скарги, яка містить клопотання про звільнення від сплати судового збору, вбачається, що клопотання про звільнення від сплати судового збору належним чином не обґрунтовано, також не було надано Управлінням праці та соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації Київської області доказів щодо незадовільного стану установи.
Враховуючи викладене, а також аналізуючи ст. 88 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої вирішення питання про відстрочення, розстрочення чи звільнення від сплати судового збору здійснюється на розсуд суду, та те, що у строк, встановлений судом апеляційної інстанції, відповідач не подав документ про оплату судового збору, суд апеляційної інстанції правомірно повернув апеляційну скаргу на підставі ст. 108 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування судового рішення апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації Київської області відхилити.
Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2010 у справі № 2а-2164/2008 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
І.В. Борисенко