24 вересня 2013 року м. Київ К/9991/113/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Островича С.Е.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.05.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2010 у справі № 2а-12428/09/2670
за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду та спеціального призначення "Спецжитлофонд"
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва,
до Головного управління Державного казначейства України у м. Києві
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (закрите акціонерне товариство) в особі Філії "Подільського відділення Промінвестбанку в м. Києві"
про визнання незаконними дій, скасування податкового повідомлення - рішення та стягнення помилково сплачених до бюджету коштів, -
Підприємство звернулось до суду з позовом (з урахуванням уточнень та зміни позовних вимог) до Державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення - рішення від 07.02.2009 № 0001601530/0, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 1 547,97 грн. за затримку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з орендної плати за землю, стягнення з Державного бюджету України суму помилково сплачених фінансових санкцій у розмірі 1 547,97 грн. та визнання незаконними дії Державної податкової інспекції щодо застосування податкової застави та внесення активів позивача до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги Підприємства задоволено та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 19,19 грн. судового збору. При цьому, суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дії контролюючого органу щодо внесення до податкової застави земельної ділянки, яка не перебуває у власності позивача, оскільки находиться у користуванні на підставі договору оренди, є протиправними. А в частині задоволення позовних вимог щодо повернення самостійно сплаченого штрафу та скасування оспорюваного рішення судові рішення вмотивовані висновком про те, що податковий орган не має правових підстав здійснювати зміну зазначених платником податку в платіжних документах призначення платежів, а в разі ненадходження до бюджету платежів з вини банку платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасну сплату таких платежів.
Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.
Орган державного казначейства підтримав вимоги касаційної скарги шляхом подачі пояснень, де щодо виплати судових витрат з Державного бюджету зазначив, що судові витрати позивачем були сплачені до місцевого бюджету, тому повернення зазначених судових витрат має здійснюватись саме з рахунків, на яких обліковуються кошти місцевого бюджету, а не з Державного бюджету, як зазначено у постанові суду першої інстанції.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та пояснення, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Судами встановлено, що 07.02.2009 працівниками податкової служби проведена документальна невиїзна перевірка своєчасності сплати узгоджених сум податкових зобов'язань по орендній платі за землю Підприємством за період з 01.01.2008 по 07.02.2009, за результатами якої складений акт від 07.09.2007 № 89/15-30/31454734.
У ході зазначеної перевірки працівниками контролюючого органу було встановлено, що позивачем в порушення пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" порушено строки сплати узгодженого зобов'язання з орендній платі за землю від 5 до 28 календарних днів.
На підставі вищевказаного акта перевірки та пп. 17.1.17 п.17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ податковим органом ухвалено оскаржуване податкове повідомлення - рішення.
Судами також встановлено, що позивачем у податкових деклараціях з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2008 рік, за вересень - грудень 2008 рік та за 2009 рік було задекларовано податкові зобов'язання по земельному податку та орендній платі відповідних періодів, які були сплачені позивачем протягом граничних строків, визначених Законом України "Про плату за землю", що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями.
Однак, як встановлено судами, відповідні суми податкового зобов'язання з орендної плати за січень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2008 року, що сплачувались позивачем з метою погашення поточних зобов'язань, податковим органом було зараховано у рахунок погашення податкового боргу відповідача, що виник раніше, а платіж за вересень 2008 року, сплачений позивачем 21.10.2008, було зараховано до бюджету із запізненням з вини банку через введення тимчасової адміністрації Промінвестбанку України та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів банку та зобов'язань.
Так, пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ визначено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону для подання податкової декларації.
Згідно пп. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у встановлені строки, визнається сумою податкового боргу платника податків (відповідача), порядок погашення якого регулюється нормами статей 6-15 вказаного Закону.
Згідно п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
В той же час, ні вказана норма, ні інші норми податкового законодавства не встановлюють можливість органу державної податкової служби змінювати зазначені платником податку в платіжних документах призначення платежів, а узгоджені ним в податковій декларації податкові зобов'язання звітного періоду, не звільняють такого платника від обов'язку сплати поточних податкових зобов'язань за наявності в нього податкового боргу та не позбавляють права податкового органу вживати передбачених заходів щодо його стягнення.
Щодо прийняття банком розрахункових документів на перерахування орендної плати за вересень 2008 року до бюджету, але несвоєчасного перерахування до бюджету вказаного платежу внаслідок введення мораторію на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців та призначення тимчасового адміністратора банка, що було встановлено судами, слід зазначити наступне.
Частиною 3 ст. 9 Закону України від 25.06.1991 № 1251-XII "Про систему оподаткування" передбачено, що обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється, зокрема, із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу).
Згідно з пп. 8.7.1 п. 8.7 та п. 16.3 Закону № 2181-ІІІ виконання платником обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язано з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування сум податку. Тобто, саме з поданням платником податків платіжного доручення в банк Закон № 1251-XII пов'язує настання певних правових наслідків.
Зокрема, пп. 16.3.1 п. 16.3 ст. 16 Закону № 2181-ІІІ передбачено, що нарахування пені на суму податкового боргу закінчується у день прийняття банком, обслуговуючим платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу. Враховуючи, що момент закінчення нарахування пені визначений датою подання платіжного документа в банк, є підстави вважати, що саме з цим моментом, а не з датою фактичного зарахування суми в бюджет, наведена норма пов'язує погашення (сплату) податкового зобов'язання платником податків.
Відповідно до п. 22.4 ст. 22 Закону України від 05.04.2001 № 2346-ІІІ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу коштів проводиться шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа. При цьому ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа до виконання. Відповідальність за порушення строків переказу після цього несе банк.
При цьому ч. 3 ст. 12 Закону № 1251-XII відповідальність за порушення обов'язку по виконанню доручення платників податків покладено на фінансові установи. Зазначена норма кореспондується з приписами пп. 16.5.1 п. 16.5 ст. 16 Закону № 2181-ІІІ, який звільняє платників податків від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування платежів до бюджетів і державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції, якщо це сталося з вини банків.
Отже, на підставі встановлених обставин та відповідно до зазначених правових норм суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність нарахованих фінансових санкцій позивачу за несвоєчасну сплату задекларованих податкових зобов'язань.
З цих же підстав суди правомірно задовольнили позовні вимоги Підприємства в частині стягнення з Державного бюджету України самостійно нарахованих та помилково сплачених позивачем фінансових санкцій в розмірі 1 547,97 грн.
Цілком обґрунтованого висновку суди першої та апеляційної інстанцій дійшли в частині вирішення спору щодо дій контролюючого органу, які полягали у застосуванні права податкової застави та внесенні до Державного реєстру активів обтяжень рухомого майна, що не належить позивачу.
Як вірно встановлено судами, у якості підстави для застосування права податкової застави на земельну ділянку загальною площею 161,53 м 2 була наявність у позивача податкового боргу з єдиного податку в сумі 31,07 грн.
Разом з тим, судами встановлено, що вказана земельна ділянка знаходилась у користуванні позивача на підставі договору оренди від 25.10.2007, укладеного між позивачем та міською радою.
Відповідно до пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону № 2181-ІІІ право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.
Статтею 1 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV "Про оренду землі" визначено поняття оренди землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (ст. 4 Закону № 161-XIV).
Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (ст. 5 Закону № 161-XIV).
Оскільки право власності на орендовану земельну ділянку належать орендодавцю, то право податкової застави на таку земельну ділянку не може поширюватися.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що дії відповідача щодо застосування права податкової застави та внесення до Державного реєстру активів обтяжень рухомого майна, що не належить позивачу, є неправомірними.
Судами правильно застосовано закон і при вирішенні справи в частині охоплення позовними вимогами питання щодо повернення понесених судових витрат.
Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Платіжним дорученням від 11.09.20009 підтверджується сплата позивачем судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 19,19 грн.
Наведене дає підстави суду касаційної інстанції відхилити доводи органа податкової служби, викладені у касаційній скарзі, а судові рішення першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.05.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2010 у справі № 2а-12428/09/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
С.Е. Острович