24 вересня 2013 року м. Київ К/9991/17775/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Островича С.Е.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2010 по справі № 2а-4332/10/2370
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод теплоізоляційних
матеріалів "Техно"
до Державної податкової інспекції у м. Черкаси
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
Товариство в судовому порядку оскаржило податкове повідомлення-рішення від 06.09.2010 № 0000822304/0, яким позивачу Державною податковою інспекцією зменшено суму бюджетне відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за червень 2010 року на суму 192 672,00 грн.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено повністю.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний адміністративний суд, виходив того, що наявність у платника податку виданих йому продавцями товару (послуг) податкових накладних, документів про перевезення, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцям вартості товару (послуг) з ПДВ є достатніми підставами для формування податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.
У касаційній скарзі орган податкової служби, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та у задоволенні позовних вимог відмовити.
Обґрунтовуючи касаційні вимоги, податковий орган послався на прямий зв'язок між декларуванням контрагентом платника податків своїх податкових зобов'язань та правом платника податків на податковий кредит.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування відповідно до податкового повідомлення - рішення від 06.09.2010 № 0000822304/0 слугував висновок фахівців контролюючого органу, викладений в акті виїзної позапланової перевірки від 27.08.2010, про порушення Товариством п. 7.2, п. 7.3, п. 7.4, п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Такий висновок податкового органу мотивовано тим, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит та сформоване з урахуванням відповідних сум бюджетне відшкодування з ПДВ у червені 2010 року з огляду на розбіжність між даними декларацій з ПДВ позивача та його контрагентів через невизнання податкових декларацій останніх податковою звітністю, що було встановлено шляхом автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів.
Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у цій справі керувалися положеннями ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011).
Згідно вимог п. 1.8 ст. 1 Закону № 168/97ВР - бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).
Виходячи зі змісту пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.
Тобто, факт надмірної сплати товару повинен розумітися як сплата ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.
Також з аналізу вище наведених норм та з урахуванням пунктів 10.1 та 10.2 ст. 10 Закону № 168/97-ВР вбачається, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентами, чи порушення ними інших правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.
Крім того, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.
Згідно ст. 3 названого Закону, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 регламентовано, що підставою бухгалтерського обліку господарський операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю її виміру, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Підпунктом 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Разом з тим, програмне забезпечення "Системи автоматизоване співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість", за допомогою якого контролюючим органом було встановлено невідповідність задекларованих податкових зобов'язань контрагентами позивача та податковим кредитом останнього, до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься.
Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, отримавши податкові накладні, сплатив суму за поставлений товар, зокрема суму ПДВ, що також не заперечує відповідач, висновок судів першої та апеляційної інстанцій - правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси відхилити.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2010 по справі № 2а-4332/10/2370 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
С.Е. Острович