02 вересня 2013 року м. Київ К/9991/29266/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Лосєв А.М.
Острович С.Е.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2010 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2011 р.
у справі №2а-10370/10/2670
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4
до Козівської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області Зборівського відділення
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Козівської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області Зборівського відділення (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2011 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено планову документальну виїзну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків (обов'язкових платежів) позивача за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2010 р., про що складено акт від 25.06.2010 р. №368/17/НОМЕР_1, яким встановлено порушення позивачем ст.ст. 8, 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» внаслідок неутримання та неперерахування до бюджету податку на загальну суму 107210,25 грн., із виплачених громадянам коштів при закупівлі товарно-матеріальних цінностей.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.07.2010 р. №0009451700/0/3319, яким позивачу визначено податкове зобов'язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб у розмірі 321630,75 грн., з яких 107210,25 грн. за основним платежем та 214420,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Позивач зареєстрований Зборівською районною державною адміністрацією як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа та перебуває на податковому обліку у відповідача.
Під час перевірки встановлено, що позивач придбав у невідомих осіб друковані видання на загальну суму 714735,03 грн.
Враховуючи, що під час перевірки документів, які б підтверджували придбання товару у суб'єктів підприємницької діяльності, позивачем не надано, податковим органом зроблено висновок про те, що товарно-матеріальні цінності були придбані у фізичних осіб, а відтак позивач є податковим агентом, тобто особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату до бюджету податку з виплачуваних за реалізовану продукцію доходів.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник вказав на те, що закупівлю періодичних видань на суму 714735,03 грн. він здійснював у суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб, котрі є платниками єдиного податку, отже не є платниками податку на доходи фізичних осіб згідно абз.4 п.6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності», тому доводи відповідача з приводу статусу позивача як податкового агента вважає необґрунтованими та незаконними.
Пункт 1.15 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначає податкового агента як юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізичну особу чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
Згідно п. 2.1 ст.2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» платниками податку є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.
За змістом п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону. Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.
Пунктом 7.1 ст. 7 вказаного Закону встановлено, що ставка оподаткування встановлюється на рівні 15 відсотків від об'єкта оподаткування.
Відповідно до п.п. 19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.
Стаття 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлює, що фінансово відповідальними за порушення правил нарахування, утримання та сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб, що здійснюються особами, визначеними цим Законом податковими агентами, є такі особи.
Враховуючи, що придбання друкованих видань здійснювалося позивачем у невідомих фізичних осіб, будь-які документи про реєстрацію таких осіб як суб'єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб на момент перевірки не представлено, відтак правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що позивач зобов'язаний був утримати та сплатити до бюджету податок з доходу, який виплачений на користь цих постачальників.
Приймаючи до уваги, що позивач, діючи як податковий агент, який нарахував (виплатив) за цивільно-правовими угодами оподатковуваний дохід на користь платників податку в порушення приписів Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» своєчасно та в повному обсязі не сплатив (перерахував) утриманий податок до бюджету, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо правомірності спірного податкового повідомлення-рішення.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2011 р. у справі №2а-10370/10/2670 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Лосєв А.М.
Острович С.Е.