24 вересня 2013 року м. Київ К/9991/8444/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Островича С.Е.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Станично-Луганському районі на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.11.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 у справі № 2а-7979/10/1270 за позовом Закритого акціонерного товариства «Кондрашівський піщаний кар'єр» до Державної податкової інспекції в Станично-Луганському районі про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Закрите акціонерне товариство «Кондрашівський піщаний кар'єр» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Станично-Луганському районі Луганської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.01.2010 № 0000022301/0, яким позивачу державним податковим органом визначено зобов'язання за платежем «відрахування за геологорозвідувальні роботи» та штрафні (фінансові) санкції у сумі 34 628,48 грн.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 17.11.2009, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011, позовні вимоги Товариства задоволені: податкове повідомлення-рішення від 19.01.2010 № 0000022301/0 скасовано та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності належних доказів, що дорозвідка родовища була проведена позивачем за рахунок державного бюджету та що дія Порядку № 115 та Інструкції № 105/309, якими керувався податковий орган при прийнятті оскаржуваного податкового - повідомлення рішення, не поширюється на позивача, оскільки вказані нормативні акти були затверджені після багаторічного користування позивачем родовищем та в силу ст. 58 Конституції України не мають зворотної дії.
Не погодившись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу.
У касаційній скарзі Державна податкова інспекція, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 23.11.2009 по 18.12.2009 працівниками податкового органу здійснено планову виїзну перевірку дотримання Товариством своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.09.2008, за результатами якої складено акт від 31.12.2009 № 29/23/05383566.
У ході проведення вказаної перевірки було виявлено, що позивачем в порушення вимог ст. 33 Кодексу України про надра, Інструкції про порядок справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, затвердженої спільним наказом Комітету України з питань геології та використання надр і Державної податкової адміністрації України від 23.06.1999 № 105/309, не вносились відрахування за геологорозвідувальні роботи.
На підставі виявлених порушень, зафіксованих актом перевірки, відповідачем 19.01.2009 прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000022301/0, яким позивачу було визначено зобов'язання за платежем «відрахування за геологорозвідувальні роботи» та штрафні (фінансові) санкції у сумі 34 628,48 грн., та яке за результатами неодноразового адміністративного оскарження залишено без змін.
З матеріалів справи вбачається, що суть спору у цій справі полягає у визначенні джерела фінансування дорозвідки родовища позивачем.
Як встановлено судами, відповідно до листа Державного інформаційного геологічного фонду України «Геоінформ» від 17.02.1998 № 212 геологорозвідувальні роботи на Кондрашівському родовищі здійснювались неодноразово. У 1963-1969 роках родовище детально розвідано за рахунок коштів державного бюджету та станом на 01.01.1991 запаси піску були повністю відпрацьовані.
У 1991-1992 роках ДГП «Луганськгеологія» по договору від 01.11.1990 № 1 за кошти організації орендарів «Луганськшахтобудіндустрія» спільно із Товариством здійснили розвідування нового родовища запасів піску будівельного у Кондрашівському родовищі, які були затвердженні ДЗК України протоколом від 25.03.1993 № 49 по категоріям В+С-1 у кількості 28 074 тис. м2.
Також судами встановлено, що Товариство має спеціальний дозвіл Міністерства екології та природних ресурсів України від 02.10.2003 № 3212 на видобуток піску будівельного на Кондрашівському родовищі строком на 10 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Кодексу України про надра збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, справляються з користувачів надр, які здійснюють видобування корисних копалин на раніше розвіданих родовищах, і спрямовується до державного бюджету.
Згідно з п. 1 Порядком встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.1999 № 115, платниками збору за геологорозвідувальні роботи є всі надрокористувачі, незалежно від форм власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які видобувають корисні копалини на розташованих у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони родовищах.
Із вказаним пунктом Порядку кореспондують також вимоги Інструкції про порядок справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, затвердженої спільним наказом Комітету України з питань геології та використання надр і Державної податкової адміністрації України від 23.06.1999 № 105/309.
Отже, підставою для сплати суб'єктами господарювання збору за геологорозвідувальні роботи є видобування корисних копалин на раніше розвіданих родовищах за рахунок державного бюджету.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що розвідування нового родовища запасів піску здійснено Товариством за рахунок коштів замовника.
Таким чином, враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що податковим органом не надано жодного доказу на підтвердження факту недійсності податкових накладних ПП "Бізнес Техніка", на підставі яких позивач сформував податковий кредит.
Враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, які не дозволяють суду касаційної інстанції здійснювати переоцінку досліджених та оцінених судами попередніх інстанцій доказів, та з огляду на вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суди попередніх інстанцій правильно застосували норм матеріального права до встановлених обставин та задовольнили позовні вимоги.
З урахуванням викладеного передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій не вбачається.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Станично-Луганському районі відхилити.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.11.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 у справі № 2а-7979/10/1270 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
С.Е. Острович