24 вересня 2013 року м. Київ К/9991/7452/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Островича С.Е.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 у справі № 2а-9621/09/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна транспортна
компанія"
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва
про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -
Товариство звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції про скасування рішення від 29.05.2009 № 0000652202/0, прийнятого за результатами планової виїзної перевірки, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (пеню у сфері ЗЕД) у сумі 68 747,12 грн. за порушення вимог Закону України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності".
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на те, що оспорюване рішення прийнято контролюючим органом неправомірно, оскільки: по-перше, Товариством не порушувались законодавчо встановлені терміни щодо повідомлення органам податкової служби про отриманні експортні послуги (ремонт вагонів) на умовах бартеру, по - друге, укладений зовнішньоекономічний договір оренди залізничних вагонів між позивачем та нерезидентом за своєю суттю не є бартерним, а операції з отримання послуг та надання інших в рамках одного договору є взаємозаліком зустрічних позовних вимог, та по-третє, сплинули строки для застосування штрафних санкцій, передбачені ст. 250 Господарського кодексу України.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено.
В основу судових рішень першої та апеляційної інстанцій покладено висновок про те, що санкції за порушення Закону України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності підпадають під законодавче визначення адміністративно - господарської санкції. Тому, фінансові санкції застосовані до позивача поза межами строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України, є неправомірними.
У касаційній скарзі Державна податкова інспекція, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судове рішення скасувати та у позові відмовити повністю.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями податкової інспекції було проведено виїзну планову документальну Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 26.02.2007 по 31.12.2008, у ході якої встановлено порушення позивачем вимог п. 4 ст. 3 Закону України від 23.12.1998 № 351-XIV "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності".
Порушення, яке з позиції контролюючого органу полягало у несвоєчасному інформуванні суб'єктом господарської діяльності органів податкової служби про експорт ремонтних послуг, відображено в акті перевірки від 20.05.2009 (п. 3.6 акту - а. с. 40 т. 1), на підставі якого прийнято оспорюване рішення про застосування фінансових санкцій.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач 18.11.2007 уклав міжнародний контракт із Об'єднанням "Управління процесами перевозок" (Республіка Азербайджан) № 05А, предметом якого є оренда залізничних вагонів із платою в розмірі 9,00 дол. США по курсу НБУ на момент підписання договору за один на піввагон за 1 добу без ПДВ (п. 4.1 договору). також відповідно до умов вказаного договору (п. 3.5, п. 3.6) плановий ремонт рухомого складу здійснюється орендарем (позивачем) за рахунок орендодавця (нерезидента), про що за 3-и місяця до настання проведення планових про час, місце та вартість проведення ремонтних робіт "Рухомого складу потягу" для їх узгодження, орендодавець на протязі 10-ти днів з моменту отримання пропозиції по проведенню ремонтів від орендатора, узгоджує дану пропозицію та повідомляє про своє рішення. Узгодження сторонами умов проведення ремонтів оформляється додатковою угодою до договору. При цьому витрати понесені орендатором у зв'язку з необхідністю проведення планових видів ремонту "Рухомого складу потягу", в тому числі ПДВ, погашаються шляхом зменшення орендної плати за відповідний період. Сума, на яку може зменшуватись орендна плата, не може перевищувати 50 % від суми, вказаної орендодавцем в інвойсі за орендну плату та акті виконаних робіт за відповідний період до повного погашення вартості ремонту.
Фактом підтвердження отримання (надання) послуг є акти виконаних робіт в яких відображено імпорт послуг з оренди на піввагонів, зменшення орендної плати позивачу за відповідний період на суму проведення останнім планових видів ремонту "Рухомого складу потягу" та визначено суму залишку несплаченої орендної плати за оренду вагонів, яка була перераховано з валютного рахунку Товариства.
Операції в бухгалтерському обліку позивача по зменшенню за відповідний період на суму проведення планових видів ремонту "рухомого складу потягу" відображались по факту надання послуг як отриманий дохід від реалізації послуг по ремонту вагонів по рахунку 632: (Д т 632 К т 703). По факту отримання (надання) послуг згідно актів виконаних робіт здійснювалась також оплата за послуги з оренди.
Судами також встановлено, що позивачем на виконання п. 4 ст. 3 Закону № 351-XIV до Державної податкової служби подавались повідомлення про здійснення бартерних операцій, в тому числі з порушенням законодавчо встановлених термінів.
Так, відповідно до ст. 715 Цивільного кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.
Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 715 Цивільного кодексу України, у разі нерівноцінності майна, що підлягає обміну, допускається укладення договору міни з умовою про доплату певної суми за товар вищої вартості, який обмінюється на товар меншої вартості.
У розумінні Закону № 351-XIV (ст. 1) бартерна операція в галузі зовнішньоекономічної діяльності - це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором із змішаною формою оплати, яким часткову сплату експортних (імпортних) поставок передбачено в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами (роботами, послугами) у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.
Згідно ст. 601 Цивільного кодексу зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Тобто, аналізуючи норми зазначені вище, можна зробити висновок, що у випадку бартеру сторони договору наперед знають, що вони будуть розраховуватися одним товаром за інший в рамках одного договору, а у випадку взаємозаліку маємо два різних договори, в яких кожна сторона виступає постачальником в одному договорі та продавцем в іншому.
Таким чином, вирішуючи спір суд, першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно зазначив, що в даному випадку мають місце бартерні операції, які обумовлені п. 3.6 та п. 4.1 укладеного між позивачем та нерезидентом контракту (послуги які надає нерезидент по здачі в оренду вагонів, зменшення орендної плати за рахунок ремонту вагонів позивачем).
Разом з тим, суди дійшли цілком обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимоги Товариства.
Так, Закон України від 25.06.1991 № 1251-XII "Про систему оподаткування" (втратив чинність з 01.01.2011) не відносить санкції за порушення режиму здійснення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності (розділ ІІ Закону) ні до виду відповідальності за порушення правил обчислення, несвоєчасність сплати платежів або інші порушення законів про оподаткування (ст. 11 Закону).
При цьому, аналіз норм Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", дає підстави для висновків, що даним законом спеціального порядку стягнення та нарахування фінансових санкцій за порушення валютного законодавства не передбачено. Крім того, в преамбулі цього закону зазначається, що Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" є спеціальним законом у сфері оподаткування, відповідно, нарахування фінансових санкцій за порушення валютного законодавства до правовідносин у сфері оподаткування не належить.
Отже, у розумінні статей 238, 239 Господарського кодексу України фінансові санкції у вигляді штрафів за порушення валютного законодавства є адміністративно - господарськими санкціями, які повинні застосовуватись в межах строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.
Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено обмеження строків застосування адміністративно - господарських санкцій: адміністративно -господарськими санкції можуть бути застосовані до субєкта господарювання протягом шести місяці з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Отже, застосування до позивача адміністративно - господарської санкції у вигляді пені у розмірі 1 % вартості експортованих товарів (робіт, послуг) за кожний день прострочення після закінчення одного року з дня його вчинення є неправомірним.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що податковим органом неправомірно було застосовано фінансові санкції до позивача, оскільки порушення скоєні позивачем у період з листопада 2007 року по лютий 2008 року (акти виконаних робіт від 30.11.2007, від 31.12.2007, від 31.01.2008, від 29.05.2008), а штрафні (фінансові) санкції до позивача застосовано 29.05.2009, тобто поза межами строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.
З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи органа податкової служби, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 у справі № 2а-9621/09/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
С.Е. Острович