"18" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/60673/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Моторного О.А., Приходько І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу малого приватного підприємства «Елтранс»
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 року
у справі № 2а-12479/11/2670
за позовом малого приватного підприємства «Елтранс» (далі - позивач, МПП «Елтранс»)
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва)
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2011 року позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.03.2011 року № 0000352320.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 року постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2011 року скасована та прийнята у справі нова постанова, якою відмовлено у задоволені позовних вимог позивача.
Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржену постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було здійснено документальну позапланову невиїзну перевірку МПП «Елтранс» з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету суми податку на додану вартість в частині нарахування податкового кредиту з ПДВ за період з 01.05.2009 року по 31.05.2009 року по взаємовідносинам з ТОВ «С.Дж.Р.Груп», за результатами якої складено акт від 01.03.2011 року за № 120/1-23-20-22925885.
Перевіркою встановлено порушення абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутків підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 150 000,00 грн., у тому числі за період: ІІ квартал 2009 року - 150 000,00 грн. та пп. 7.2.3, пп. 7.2.6, п. 7.2, пп. 7.4.1 пп. 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 120 000,00 грн.
Не погоджуючись з висновками акту перевірки позивачем було подано заперечення до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва.
ДПІ у Голосіївському районі м. Києві розглянуло заперечення до акту перевірки та листом від 11.03.2011 року № 3617/23-20 висновки акту перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення.
На підставі даного акту перевірки, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було прийняте податкове повідомлення-рішення від 15.03.2011 року № 0000352320, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток у сумі 187 500,00 грн. з них за основним платежем 150 000,00 грн. податок на прибуток та нараховані штрафні санкції у розмірі 37 500,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням позивачем було подано скаргу до ДПА у м. Києві та ДПА України.
Рішенням ДПА у м. Києві від 19.05.2011 року № 5248/10/25-114 скаргу позивача залишено без задоволення податкове повідомлення-рішення без змін та Рішенням ДПА України від 02.08.2011 року № 13909/6/25-0115 скаргу позивача було залишено без задоволення податкове повідомлення-рішення без змін.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «С.Дж.Р.Груп» (Виконавцем) та МПП «Елтранс» (Замовник) укладено договір № 26/01/09 від 26.01.2009 року.У відповідності до п. 1.1 Договору № 26/01/09, в прядку та на умовах, визначених Законом України «Про архітектурну діяльність», іншим чином законодавством України та даним Договором Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання за плату, відповідно до умов цього Договору, та за завданням на проектування виконати підрахунок пропускної спроможності пасажиропотоку по станціям: «Старовокзальна», «площа Перемоги», «Повітрофлотська», «Політехнічна», «Польова», «Індустріальна», «Гарматна», «Героїв Севастополя», «Івана Лепсе», «Сім'ї Сосніних», «Гната Юри», «Ромена Роллана», «Кільцева дорога». Згідно з Договором № 26/01/09 вартість виконаних робіт становить на загальну суму 390 000,00 грн., у тому числі податку на додану вартість 65 000,00 грн. У відповідності до п. 8.3 Договору № 26/01/09, до цього Договору додаються і є невід'ємною частиною: Додаток 1 - Календарний план робіт, Додаток 2 - Протокол погодження договірної ціни, Додаток 3 - Розрахунок вартості робіт.
Також, судами встановлено, що між ТОВ «С.Дж.Р.Груп» (Виконавцем) та МПП «Елтранс» (Замовник) укладено договір № 02/02/09 від 02.02.2009 року. У відповідності до п. 1.1 Договору № 02/02/09, в прядку та на умовах, визначених Законом України «Про архітектурну діяльність», іншим чином законодавством України та даним Договором Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання за плату, відповідно до умов цього Договору, та за завданням на проектування виконати підрахунок пропускної спроможності пасажиропотоку по станціям: «вул. Мінська», « 1-а лінія», « 3-а лінія», «Госпіталь інвалідів ВВВ», «парк Пуща Водиця», « 6-а лінія», « 7-а лінія», «11-а лінія», « 13-а лінія», « 14-а лінія». Згідно з Договором № 02/02/09 вартість виконаних робіт становить на загальну суму 330 000,00 грн., у тому числі податку на додану вартість 55 000,00 грн. У відповідності до п. 8.3 Договору № 02/02/09, до цього Договору додаються і є невід'ємною частиною: Додаток 1 - Календарний план робіт, Додаток 2 - Протокол погодження договірної ціни, Додаток 3 - Розрахунок вартості робіт.
Судом першої інстанції встановлено, що зобов'язання сторін за вищевказаними договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується дослідженими судом першої інстанції календарними планам робіт і фінансування, протоколами погодження про договір ціну на роботу по виготовленню проектно-кошторисної документації, рахунками вартості робіт, актами здачі-приймання робіт на проектно-вишукувальні роботи, платіжними дорученнями та податковими накладними.
Крім цього, судами встановлено, що в акті перевірки зазначено, що згідно інформації бази ПДС України встановлено, що ТОВ «С.Дж.Р.Груп» не звітує, останній звіт за перше півріччя 2008 року з податку на прибуток підприємства. Крім того, в акті перевірки зазначається, що в провадженні СУ ПМДПА знаходиться кримінальна справу, яка порушена відносно посадових осіб ТОВ «С.Дж.Р.Груп».
На підставі чого відповідачем зроблено висновок про невідповідність укладених договорів вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та, відповідно, наявність, у зв'язку з цим, підстав передбачених п. 1 ст. 215 ЦК України, який є не переконливим.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги повністю, дійшов до висновку, що відповідачем не доведено існуючих порушень інтересів саме держави і суспільства при укладенні між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» договору від 26.01.2009 року № 26/01/09 у розумінні приписів ст. 228 ЦК України, матеріали справи містять податкові накладні та акти виконаних робіт, розрахунки за вказаним договором проведено у повному обсязі, а тому підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у контролюючого органу були відсутні.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволені позовних вимог повністю, виходив з того, що вчинення господарської операції невстановленою особою, що не займалась і не мала наміру займатися підприємницькою діяльністю від імені юридичної особи, на яку законодавством покладено конкретні обов'язки у сфері оподаткування, є підставою вважати, що стороння особа вчиняла вказані дії умисно з тим, щоб не здійснювати господарську діяльність і приховувати прибутки, одержані на підставі угод з іншими суб'єктами підприємництва.
Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до вимог ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Поруч з тим, судом першої інстанції вірно зазначено, що протоколи допиту свідків не є допустимими доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, згідно з положеннями ст. 323 Кримінально-процесуального кодексу України, суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. При цьому, згідно ст. 76 Кодексу адміністративного судочниства, пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі.
Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
За змістом частини 1 статті 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.
Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК Укрпаїни, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.
Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.
Отже, виходячи з вищенаведеного, судом першої інстанції не встановлено наявність умислу у директора Товариства на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи відповідачем не надано переконливих доказів про те, що ТОВ «С.Дж.Р.Груп» ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність.
Також, судом першої інстанції встановлено, що постановою від 27.04.2011 року закрита кримінальна справа відносно директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп» ОСОБА_4.
Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість».
Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.
Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.
Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Фактичне виконання сторонами умов договорів підтверджується дослідженими судом першої інстанції належним чином оформленими первинними документами.
Виходячи із приписів пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», тільки відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
При цьому, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. 1 цього Закону).
Згідно пп. 5.2.1, п. 5.2. ст. 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
В силу пп. 5.3.9 п. 5.3 цієї ж норми Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, судом першої інстанції вірно зазначено, що за змістом наведених норм для формування валових витрат, обов'язковою передумовою, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.-5.7. ст. 5 Закону, є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.
Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV. Частина 2 ст. 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.
Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про безпідставність висновків податкового органу та про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 15.03.2011 року № 0000352320.
Частиною 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, з врахуванням встановлених у даній справі обставин, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтується на нормах закону, а тому підлягають скасуванню.
Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу малого приватного підприємства «Елтранс» - задовольнити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 року у справі № 2а-12479/11/2670 - скасувати.
Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2011 року у справі № 2а-12479/11/2670 - залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова
Судді: О.А. Моторний
І.В. Приходько