08 жовтня 2013 року 810/4937/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомКиївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
доприватного підприємства «Сервісний центр «Макет»
простягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до приватного підприємства «Сервісний центр «Макет» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 4325,00 грн. та пені в сумі 124,41 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем, в порушення вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у 2012 році не виконано норматив по створенню робочих місць та не забезпечено працевлаштування однієї особи, якій встановлена інвалідність.
У зв'язку з чим позивач, враховуючи приписи статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», визначив відповідачеві суму адміністративно-господарських санкцій та пені на загальну суму 4449,41 грн.
Відповідач проти задоволення позову заперечував. В своїх запереченнях, поданих до суду, зазначив, що ним помилково було не відображено у звіті за формою 10-ПІ №3987 працюючу особу-інваліда ОСОБА_1, яка фактично працювала на підприємстві та якій відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність.
На підтвердження чого додав копії паспорта особи-інваліда на ім'я ОСОБА_1, пенсійного посвідчення особи-інваліда, довідки МСЕК про встановлення особі інвалідності довічно, наказу про прийняття її на роботу, трудової книжки та довідки Пенсійного фонду України про індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1.
Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявляти клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи, що від обох сторін у справі заявлено до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд ухвалив здійснювати судовий розгляд справи в порядку письмового провадження за наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Приватне підприємство «Сервісний центр «Макет» є юридичною особою та перебуває на обліку в Київському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів з 29.07.1992 за № 19023989.
01 березня 2013 року приватним підприємством «Сервісний центр «Макет» подано звіт до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік форми № 10-ПІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2012 році на підприємстві відповідача становила 20 осіб. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідачем відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить - 1 особа, однак на підприємстві не працевлаштовано жодної особи, якій встановлено інвалідність (а.с.5).
Вважаючи, що відповідачем, всупереч вимогам статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не працевлаштовано одного інваліда, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, в якому просив застосувати до відповідача адміністративно-господарські санкції та стягнути пеню.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами є Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (надалі - Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.
Частиною другою статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Згідно із частиною першою статті 20 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ, зокрема, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Відповідно до частини другої статті 20 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Як убачається зі звіту, поданого відповідачем до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, форми № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік, відповідач повинен був забезпечити у 2012 році працевлаштування одного інваліда. Проте, у графі, де має бути зазначена середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, відповідач не вказав жодної особи.
У письмових запереченнях відповідача зазначено, що він припустився помилки, не відобразивши у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів працюючу особу-інваліда ОСОБА_1, яка на той час фактично працювала на підприємстві та якій відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність.
На підтвердження даного факту, відповідачем надано копії паспорта особи-інваліда на ім'я ОСОБА_1, пенсійного посвідчення особи, довідки МСЕК про встановлення особі інвалідності довічно, наказу про прийняття її на роботу, трудової книжки та довідки, виданої Пенсійним фондом України про індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1.
Суд звертає увагу, що в даному випадку відповідачем не було порушено норматив, встановлений частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», оскільки фактично на підприємстві працював інвалід. Проте у звіті відповідачем була допущена помилка, яка під час розгляду справи була спростована наданими відповідачем доказами.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій у сумі 4325,00 грн. та пені в сумі 124,41 грн. за не працевлаштування інвалідів є безпідставним, у зв'язку з чим адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки встановленими статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Лисенко В.І.