Категорія 20 Головуючий у 1 інстанції Любченко С.Д.
Доповідач Новосьолова Г.Г.
09 жовтня 2013 року м.Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Санікової О.С..,
суддів: Агєєва О.В., Новосьолової Г.Г.,
при секретарі Папоян К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Совєтського районного суду м. Макіївки від 06 серпня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення самовільно зайнятого житлового приміщення,
Рішенням Совєтського районного суду м. Макіївки від 06 серпня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення самовільно зайнятого житлового приміщення задоволений.
Виселено ОСОБА_1 з самовільно зайнятого житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу від 22 червня 2011 року.
Не погодившись з рішенням суду позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального права.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно, однобічно розглянув справу. Суд першої інстанції ухвалюючи рішення зазначив, що квартира належала позивачки та її доньки. 22 червня 2011 року зазначена квартира на підставі договору купівлі- продажу була продана відповідачу, але апелянт вважає, що цей договір є недійсним, оскільки вона вважала що підписує договір позики. Спірним договором порушуються права малолітньої дитини, оскільки дозволу від органу піки та піклування вона не надавала.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення зазначив, що після укладення договору купівлі - продажу квартири права дитини не були порушені, посилаючись на наявність в матеріалах нотаріальної справи довідки про склад родини, виданої позивачки ОСОБА_1 та наданою нею до нотаріальної контори для укладення договору купівлі-продажу, де вказане що в цій квартирі зареєстрованих осіб не має. Але, апелянт вважає що зазначена довідка не є довідкою про склад родини. Апелянт вказує, що вона не погоджувалась на укладання договору купівлі - продажу квартири, оскільки вважала що між сторонами по справі був укладений договір позики.
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивачки та позивачка ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримали, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Відповідач ОСОБА_2 та його представник просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_1, представника позивачки, відповідача ОСОБА_2 та його представника, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
На підставі ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено.
15 жовтня 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 мотивуючи свої вимоги наступним. У 2007 році вона разом зі своєю донькою ОСОБА_3 купила спірну квартиру. У зазначеній квартирі вона мешкала разом з дітьми: донькою ОСОБА_3 та малолітнім сином ОСОБА_4. В червні 2011 року вона звернулась до відповідача з проханням позичити їй грошові кошти. Відповідач погодився, але запропонував для забезпечення договірних зобов'язань оформити договір нотаріально. 22 червня 2011 року вона разом зі своєю донькою в державної нотаріальної конторі підписала нотаріальні документи, вважала що це був договір позики та договір іпотеки. Предметом іпотеки була спірна квартира.
22 червня 2011 року їй стало відомо проте, що вона підписала договір купівлі - продажу спірної квартири, коли отримала від відповідача письмо, де він вимагав звільнити зазначену квартиру до 01 червня 2012 року.
Позивачка вважає, що її права порушені, а тому звернулась до суду про визнання договору купівлі - продажу квартири недійсним відповідно до вимог ст.216, ч.1 ст.229, 236 ЦК України.
18 жовтня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про виселення самовільно зайнятого житлового приміщення, мотивуючи свої вимоги наступним.
22 червня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, ОСОБА_3 був укладений договір купівлі - продажі квартири АДРЕСА_1. Відповідно до п.8.2 вказаного договору позивачка ОСОБА_1 (за первинним позовом) зобов'язана була звільнити зайняте приміщення до 22 червня 2011 року.
Після підписання договору купівлі - продажу спірної квартири, вона прохала дозволити їй мешкати разом з малолітнім сином ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1 в спірній квартирі. ОСОБА_2 погодився та дозволив проживати позивачці у квартирі до 01 червня 2012 року та сплачувати комунальні послуги.
Але, позивачка ОСОБА_1 разом з сином мешкає у квартирі по теперішній час, комунальні послуги не сплачує, а тому ОСОБА_2 позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися своїм майном, вважає що порушуються його права, а тому звертаючись до суду із зазначеним позовом на підставі вимог ст.ст. 317, 321, 328 ЦК України просить ОСОБА_1 висилити з квартири.
З матеріалів справи вбачається наступне:
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_5, батьками дитини записані: мати ОСОБА_1, батько ОСОБА_4, про що свідчить свідоцтво про народження, актова запис №403 від 09 жовтня 2002 року (а.с.12).
26 грудня 2003 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, актова запис №498 від 26 грудня 2003 року (а.с.11).
24 березня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі - продажу купили квартиру АДРЕСА_1 (а.с.7).
15 червня 2007 року згідно витягу про державну реєстрацію прав КП БТІ м. Макіївки, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по ? частини за кожною (а.с.8).
22 червня 2011 року між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, який був посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за N1-2423 (а.с.13,14).
Відповідно до довідки Комунального підприємства «Комунальник -15» у квартирі №55, будинку №55 Магістрального району м. Макіївки станом на 22 червня 2011 року за зазначеною адресою відсутні зареєстровані особи, у тому числі неповнолітні (а.с.62).
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання договору купівлі - продажу недійсним дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка ОСОБА_1 не надала суду першої інстанції будь-яких достовірних та допустимих доказів для задоволення її позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що 22 червня 2011 року ОСОБА_1, ОСОБА_3 продали ОСОБА_2В трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, що підтверджено договором купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом ОСОБА_6 та зареєстрованого в реєстрі за N1-2423. У подальшому позивачка звернулась з даним позовом до суду про визнання договору купівлі-продажу недійним з тих підстав, що вона помилялась підписуючи спірний договір вважала, що підписує договір позики з відповідачем, а ні договір купівлі - продажу.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором купівлі-продажу, як зазначено в ст. 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну суму.
Обов'язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна відповідно до ст. 657 ЦК України є укладання його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.
Зокрема, з договору купівлі-продажу вбачається, що сторони в справі, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому глузді та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо будучи ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений між ними правочин (ст. ст. 202 - 204, 626 - 627 ЦК України) уклали договір, згідно з яким ОСОБА_1, ОСОБА_3 передали у власність, а ОСОБА_2 прийняв у власність спірну квартиру.
Посилання позивача на те, що даний договір купівлі-продажу квартири вчинений позивачем внаслідок помилки, а тому є підстави для визнання даного правочину недійсним, судом першої інстанції не взято до уваги, оскільки такий факт матеріалами справи та поясненнями позивача, належними та достовірними доказами, не доведений, як того вимагають приписи ст. ст. 10, 11 ЦПК України.
Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона має істотне значення. Такими є помилки щодо правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об'єкта тощо. Істотною може вважатись помилка, наслідки якої взагалі неможливо усунути або для їх усунення стороні, яка помилилася, необхідно здійснити значні витрати. Найчастіше хибне сприйняття стосується правової природи та предмета правочину, що може виникнути при визначенні тотожності предмета або його якості.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06 листопада 2009 року зазначено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться у формі, встановленій законом.
Згідно з правилом ст. 204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорювані правочини).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, то згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК такий правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин), а не таким, що є неукладеним.
Апеляційний суд вважає, що відсутні правові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав, визначених ст. 229 ЦК, оскільки 17 червня 2011 року позивачка зверталась з заявою до КП БТІ м. Макіївки про надання витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, в якій зазначила, що витяг необхідний їй для продажі спірної квартири (а.с.160).
Також при зверненні до державної нотаріальної контори позивачкою ОСОБА_1 була надана довідка з КП «Комунальник -15», де зазначено, що станом на 22 червня 2011 року (дата укладання договору купівлі - продажу) у квартирі АДРЕСА_2 відсутні будь які зареєстровані особи у тому числі неповнолітні (а.с.137).
Крім цього, 22 червня 2011 року перед укладенням договору купівлі - продажу спірної квартири у Першої макіївської державної нотаріальної конторі, позивачкою ОСОБА_1, її донькою ОСОБА_3 була підписана заява про відчуження квартири та в ній зазначено наступне «станом на день складання цієї заяви, осіб, у тому числі дітей (малолітніх та неповнолітніх), які мають право користування належною ним квартирою, яка відчужується не має». Текст заяви ними прочитаний вголос, її зміст зрозумілий (а.с.136).
З матеріалів справи вбачається, що на час укладання договору купівлі - продажу спірної квартири позивачка ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, який повинний був давати згоду на укладання такого правочину.
Отже, ОСОБА_4 22 червня 2011 року перед укладенням договору купівлі - продажу спірної квартири у Першої макіївської державної нотаріальної конторі, була письмово надана та підписана заява про надання згоди своїй дружині ОСОБА_1 продати ? частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка є спільною власністю, за ціну та на умовах на свій розсуд, але з точним виконанням вимог діючого законодавства. Цією згодою він підтверджує, що даний договір купівлі - продажу квартири вчиняється в інтересах сім'ї і відповідає їх спільному волевиявленню та стверджує, що внаслідок укладання цього договору не буде порушено прав та законних інтересів осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних та інших осіб (а.с.135).
22 червня 2011 року було укладено договір купівлі - продажу спірної трьохкімнатної квартири між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2
У пункті 22 вказаного договору зазначено, що продаж частини квартири за цим договором вчиняється за письмовою згодою чоловіка ОСОБА_1- ОСОБА_4 викладеної у вигляді згоди, справжність підпису на якій засвідчено Першою макіївською нотаріальною конторою 22 червня 2011 року за реєстровим №1-2422 (а.с.123).
У судовому засіданні апеляційної інстанції позивачка пояснювала, що вона та її донька ОСОБА_3 були власниками спірної квартири. 22 червня 2011 року вони, разом з її чоловіком ОСОБА_4 були присутні у Першої макіївської державної нотаріальної конторі та підписали нотаріальні документи. Позивачка вважала, що підписує договір позики з ОСОБА_2, який погодився надати їй грошові кошти та пояснював, що для цього необхідно все оформити у нотаріальної конторі та підписати документи для забезпечення договірних зобов'язань. Позивачка вважає що вона помилялась стосовно правової природи правочину. При цьому, вона зазначала, що усіма юридичними документами займався відповідач. Позивачка підтвердила, що дійсно підписувала заяву до КП БТІ м. Макіївки про надання витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Виходячи з встановлених обставин, наданих сторонами доказів та вимог закону вбачається, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири, оскільки позивачка не довела, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині зустрічного позову стосовно виселення позивачки з житлового приміщення обґрунтовано виходив з вимог ст..317, 321, 328, ЦК України та дійшов до висновку про те, що порушуються права власності відповідача стосовно володіння, користування та розпорядження належним йому майном.
У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 пояснив, що 22 червня 2011 року він уклав договір купівлі - продажу спірної квартири із ОСОБА_1 ОСОБА_1 до теперішнього часу мешкає у спірній квартирі на його письмові вимоги (а.с.10), щодо звільнення належної йому квартири не реагує, а тому він позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися своїм майном, що стало підставою для звернення до суду за захистом його прав.
Права власника жилого приміщення, визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК Української РСР, передбачають, в тому числі, право власника використовувати житло для власного проживання, розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Згідно із ст.ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч.1 ст.319, 321 ЦК України - власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійснені.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Виходячи з встановлених обставин наданих сторонами доказів та вимог закону, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині виселення, обґрунтовано дійшов до висновку про те, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2, а ОСОБА_1 чинить йому перешкоди в користуванні та розпорядженні спірною квартирою, а тому ОСОБА_2 має право на захист свого порушеного права користування майном шляхом виселення ОСОБА_1
Довід апеляційної скарги про те, що спірним договором порушуються права малолітньої дитини, оскільки дозволу від органу піки та піклування вона не надавала, апелянт зазначає, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення зазначив, що після укладення договору купівлі - продажу квартири права дитини не були порушені, посилаючись на наявність в матеріалах нотаріальної справи довідки про склад родини. Але, апелянт вважає що зазначена довідка не є довідкою про склад родини, то цей довід не спроможним з наступних підстав.
У судовому засіданні апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_1 пояснила, що вона мешкала у спірній квартирі разом зі своїм сином, але не була з ним зареєстрована в ній.
З матеріалів справи вбачається, що до Першої Макіївської державної нотаріальної контори була надана довідка з КП «Комунальник -15», де зазначено, що станом на 22 червня 2011 року (дата укладання договору купівлі - продажу) у квартирі АДРЕСА_2 відсутні будь які зареєстровані особи, у тому числі неповнолітні (а.с.137).
Крім цього, 22 червня 2011 року перед укладенням договору купівлі - продажу спірної квартири у Першої макіївської державної нотаріальної конторі, позивачкою ОСОБА_1, її донькою ОСОБА_3 була підписана заява про відчуження квартири та в ній зазначено наступне «станом на день складання цієї заяви, осіб, у тому числі дітей (малолітніх та неповнолітніх), які мають право користування належною ним квартирою, яка відчужується не має». Текст заяви ними прочитаний вголос, її зміст зрозумілий (а.с.136).
Також, ОСОБА_4 22 червня 2011 року перед укладенням договору купівлі - продажу спірної квартири у Першої макіївської державної нотаріальної конторі, була письмово надана та підписана заява про надання згоди своїй дружині ОСОБА_1 продати ? частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка є спільною власністю. Цією згодою він підтверджує, що даний договір купівлі - продажу квартири вчиняється в інтересах сім'ї і відповідає їх спільному волевиявленню та стверджує, що внаслідок укладання цього договору не буде порушено прав та законних інтересів осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних та інших осіб (а.с.135).
Відповідно ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Отже, звертаючись до суду з позовом про визнання договору купівлі - продажу квартири недійсним, позивачка не надала доказів порушення прав дитини, оскільки дитина право власності чи право користування на момент укладення договору не мала (не була зареєстрована).
Рішення суду є законним і обґрунтованим.
Відповідно до вимог ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Совєтського районного суду м.Макіївки від 06 серпня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді: