номер провадження справи 4/66/13
м. Запоріжжі
03.10.2013 справа № 908/2878/13
за позовом Державного агентства резерву України, (01004, м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 28)
до відповідача Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат», (69600, м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 18)
про спонукання до виконання умов мирової угоди та зобов'язання сплатити 39540567,42 грн.
суддя Зінченко Н.Г.
За участю представників сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - Ушакова О.Є., довіреність № 47 від 22.07.2013 р.;
27.08.2013 р. до господарського суду Запорізької області звернулося Державне агентство резерву України, м. Київ з позовною заявою до Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат», м. Запоріжжя про спонукання до виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т, та зобов'язання сплатити 39540567,42 грн.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 27.08.2013 р. порушено провадження у справі № 908/2878/13, справі № 908/2878/13 присвоєно номер провадження справи 4/66/13, судове засідання призначено на 19.09.2013 р., у сторін витребувані документи і матеріали, необхідні для вирішення спору по суті.
У зв'язку із неявкою в судове засідання відповідача за його клопотанням розгляд справи, на підставі ст. 77 ГПК України, відкладався до 03.10.2013 р.
В судовому засіданні 03.10.2013 р. справу розглянуто, прийнято та оголошено, на підставі ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення.
За письмовим клопотанням представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.
Позивач в судове засідання 03.10.2013 р. не з'явився, про відмову від позову не заявив, про поважність причин неявки уповноваженого представника до судового засідання суд завчасно не попередив. Про дату, час та місце розгляду справи № 908/2878/13 позивач повідомлявся належним чином ухвалою суду від 19.09.2013 р. про відкладення розгляду справи № 908/2878/13.
Згідно з п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Ухвала господарського суду Запорізької області від 19.09.2013 р. про відкладення розгляду справи № 908/2878/13, яка 20.09.2013 р. була направлена на адресу позивача, станом на час вирішення справи судом на адресу суду підприємством відділення поштового зв'язку не поверталася.
В п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
За таких обставин, суд визнав за можливе розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю позивача.
При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що 03.10.2013 р. на адресу господарського суду Запорізької області від Державного агентства резерву України, м. Київ надійшли пояснення по справі № 113/юр від 01.10.2013 р. з відповідними додатками. Однак, оскільки зазначені документи надійшли на адресу суду о 16 годині 35 хвилин, про що свідчить товарно-транспортна накладна № 59000027946111 від 02.10.2013 р. на доставку кореспонденції, а судове засідання було призначено на 03.10.2013 р. о 12 годині 10 хвилин, тому при вирішенні спору зазначенні пояснення по справі № 113/юр від 01.10.2013 р. з додатками судом до уваги не можуть бути прийняті і справа № 908/2878/13 вирішена судом по суті за матеріалами, наявними в справі на час проведення судового засідання.
Заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на приписах ст., ст. 11, 16, 202, 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України і полягають в наступному. Державне агентство резерву України відповідно до указу Президента України № 1085/2010 від 09.12.2010 р. є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву та є центральним органом виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері державного матеріального резерву. Між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та Казенним підприємством «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (правонаступником якого є Державне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат») була укладена мирова угода у справі № 42/547т, яка була затверджена ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т. Відповідно до умов п. 1.2 мирової угоди відповідач взяв на себе зобов'язання сплачувати суму боргу за контрактом № 2-10/8-98, який складається з вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей, відсотків за користування в розмірі 25 % облікової ставки НБУ. Сплата заборгованості за отримані матеріальні цінності та відсотків за користування повинна здійснюватися відповідно до Графіку погашення заборгованості (додаток до мирової угоди) за договором від 23.04.1998 р. № 2-10/8-98, згідно акту заборгованості станом на 01.12.2006 р. Погашення заборгованості мало здійснюватися з 14.06.2007 р. по 31.12.2009 р. Загальна сума заборгованості становила 75816995,50 грн., з яких 18288136,37 грн. - відсотки за користування кредитом, 57528859,13 грн. - вартість матеріальних цінностей. З моменту укладення мирової угоди і до 11.07.2008 р. умови мирової угоди відповідачем виконані частково, зокрема відповідачем було сплачено 18288136,37 грн. відсотків за користування кредитом та 18038291,70 грн. вартості матеріальних цінностей. Починаючи з липня 2008 року відповідач умови мирової угоди припинив виконувати, посилаючись на важке фінансове становище. Заборгованість відповідача перед позивачем за укладеною сторонами у справі № 42/547т мировою угодою становить 39490567,43 грн., що підтверджується актом звірки, підписаним сторонами в 2009 році. В п. 3.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що у разі ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», то вона є виконавчим документом і підлягає виконанню державною виконавчою службою, а якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Оскільки ухвала господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т про затвердження мирової угоди не була оформлена як виконавчий документ і не містить усіх даних, вказаних в ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», тому позивач звернувся до суду з даним позовом про спонукання ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» до виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т, та зобов'язання сплатити 39540567,42 грн.
Відповідач позов не визнав, проти позову заперечив, посилаючись на наступні підстави. Державне агентство резерву України звернулося до суду з позовом у даній справі в серпні 2013 року. Відповідно до ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається із сплавом строку виконання. Позивач довідався про на явність заборгованості в грудні 2009 року при підписанні сторонами Акту звірки взаєморозрахунків за договором № 2-10/8-98 від 23.04.1998 р., більш того, строк виконання зобов'язання щодо погашення заборгованості за отриманні ТМЦ та відсотків за користування визначений у самі мировій угоді - з 14.06.2007 р. по 31.12.2009 р. Отже, ще в січні 2010 року позивач міг звернутися до суду за захистом свого права, в тому числі і шляхом спонукання до виконання умов мирової угоди та стягнення заборгованості. Оскільки позивач своєчасно не скористався своїм правом на захист своїх прав, то на теперішній час трирічний строк позовної давності слив, що відповідно до ст. 267 ЦК України є підставою для відмови в позові. При цьому, відповідач просить суд врахувати, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню правила ст. 268 ЦК України, якою встановлено, що строки позовної давності не поширюються на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв». Зокрема, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.1998 р. № 229-12 та умов договору № 2-10/8-98 від 23.04.1998 р. відповідач отримав ТМЦ як товарний кредит зі сплатою відсотків за користування матеріальними цінностями. Приписами Закону України «Про державний матеріальний резерв» форма відпуску матеріальних цінностей у товарний кредит та нарахування відсотків не передбачені. Таким чином, відповідач вважає, що за приписами ст. 604 ЦК України сторони шляхом укладення мирової угоди від 14.06.2007 р. припинили зобов'язання за договором № 2-10/8-98 від 23.04.1998 р. і у сторін виникли нові зобов'язання, які випливають з мирової угоди, а не із Закону України «Про державний матеріальний резерв». Враховуючи вище викладене, відповідач просить суд застосувати до позовних вимог строк позовної давності і відмовити у задоволенні позову про спонукання ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» до виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т, та зобов'язання сплатити 39540567,42 грн.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, заслухавши пояснення представника відповідача, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Із матеріалів справи слідує, що ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т судом була затверджена мирова угода, укладена Державним комітетом України з державного матеріального резерву (за текстом мирової угоди - Комітет) та Казенним підприємством «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (за текстом мирової угоди - Комбінат) 14.06.2007 р.
Згідно з п. 1.1 Мирової угоди у справі № 42/547т цією угодою сторони встановлюють порядок повернення Комбінатом боргу перед Комітетом за отримані із державного матеріального резерву товарно-матеріальні цінності на умовах товарного кредиту за договором № 2-10/8-98 від 23.04.1998 р., укладеного на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.1998 р. № 229-12.
Відповідно до умов п. 1.2 Мирової угоди у справі № 42/547т Комбінат взяв на себе зобов'язання сплачувати, на умовах визначених цією угодою, суму боргу за договором № 2-10/8-98 від 23.04.1998 р., який складається з: вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей, відсотків за користування в розмірі 25 % облікової ставки НБУ.
Сплата заборгованості за отримані товарно-матеріальні цінності та відсотків за їх користування здійснюється відповідності із Графіком погашення заборгованості (додаток до мирової угоди) за договором від 23.04.1998 р. № 2-10/8-98, згідно акту звірки заборгованості станом на 01.12.2006 р. (пункт 1.3 Мирової угоди у справі № 42/547т).
Як вбачається з Графіку погашення залишку заборгованості станом на 14.06.2007 р. за товарно-матеріальні цінності та відсотків за користування (додаток до Мирової угоди у справі № 42/547т) погашення заборгованості мало здійснюватися з 14.06.2007 р. по 31.12.2009 р.
В пункті 2.5 Мирової угоди у справі № 42/547т сторони визначили, що залишок суми боргу станом на 14.06.2007 р. становив 75816995,50 грн. з ПДВ, з яких 18288136,37 грн. - відсотки за користування кредитом, 57528859,13 грн. - вартість матеріальних цінностей.
Указом Президента України від 09.12.2010 Р. № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» Державний комітет України з державного матеріального резерву реорганізовано шляхом перетворення у Державне агентство резерву України (позивач у справі), яке є його правонаступником.
Відповідно до Статуту Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат», затвердженого наказом Фонду Державного майна України № 3057 від 02.07.2012 р., Державне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (відповідач у справі) є правонаступником всіх прав та обов'язків Казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат». (пункт 1.3 Статуту).
Позивач в позовній заяві зазначив та відповідач проти цього не заперечив, що з моменту укладення Мирової угоди у справі № 42/547т і до липня 2008 року умови Мирової угоди відповідачем виконані частково, зокрема відповідачем було сплачено 18288136,37 грн. відсотків за користування кредитом та 18038291,70 грн. вартості матеріальних цінностей.
01.12.2009 р. Державним комітетом України з державного матеріального резерву та Казенним підприємством «Запорізький титано-магнієвий комбінат» був складений Акт звірки взаєморозрахунків, яким сторони визначили, що станом на 01.12.2009 р. заборгованість Казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» перед Державним комітетом України з державного матеріального резерву за договором № 2-10/8-98 від 23.04.1998 р. становить 39490567,43 грн.
Позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з даним позовом про спонукання ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» до виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т, та зобов'язання сплатити 39540567,42 грн. Позов мотивовано тим, що ухвала господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т про затвердження мирової угоди не була оформлена як виконавчий документ і не містить усіх даних, вказаних в ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», а тому вона не може бути виконана в примусовому порядку як виконавчий документ.
З огляду на зміст заявлених позивачем вимог у даній справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.
В пункті 3.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову. Умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання. В ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині докладно й чітко викладаються її умови і зазначається про припинення провадження у справі. Затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження.
Наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди:
- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;
- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.
Аналогічні приписи містяться в пункті 7.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» № 9 від 17.10.2012 р., де зазначено, що наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження у справі припинено.
Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (статтею 86 ГПК та статтею 18 названого Закону) ознаки та відомості, зокрема, щодо умов, розміру і строків виконання зобов'язань сторін тощо. За недодержання відповідних вимог ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою.
Якщо ухвала про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам, встановленим для виконавчих документів (стаття 18 Закону України «Про виконавче провадження»), і державним виконавцем з цих підстав буде відмовлено у відкритті виконавчого провадження, заінтересована сторона вправі звернутися до господарського суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, в разі задоволення якого господарським судом видається відповідний наказ.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвала господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т, якою затверджено Мирову угоду між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та Казенним підприємством «Запорізький титано-магнієвий комбінат» від 14.06.2007 р., не містить всіх обов'язкових вимог, які ставляться до виконавчого документу відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, ухвала господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т про затвердження Мирової угоди між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та Казенним підприємством «Запорізький титано-магнієвий комбінат» від 14.06.2007 р. не має статусу виконавчого документу, а тому позивач мав право звернутися до господарського суду з вимогою про спонукання відповідача до виконання умов цієї мирової угоди.
Разом із тим, суд зауважує на те, що Державне агентство резерву України не надало суду доказів того, що мирова угода, затверджена ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т, пред'являлася для примусового виконання до органів державної виконавчої служи і державним виконавцем було відмовлено у відкритті виконавчого провадження з тих підстав, що зазначена мирова угода не відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», як це передбачено у вище згаданій постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р.
Відповідачем в судовому засіданні заявлено про застосування до заявлених позивачем вимог про спонукання ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» до виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т, та зобов'язання сплатити 39540567,42 грн. наслідків спливу позовної давності, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України.
Позовна давність, за визначенням ст. 256 ЦК України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Статтю 261 ЦК України унормовано, що перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, якого його порушила. При цьому, частиною 5 цієї ж статті Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Фактичні обставини справи свідчать, що про наявність заборгованості Казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» щодо виконання умов Мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т, позивачу стало відомо в грудні 2009 року при підписанні Акту звірки взаєморозрахунків від 01.12.2009 р., яким сторони визначили, що станом на 01.12.2009 р. заборгованість Казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» перед Державним комітетом України з державного матеріального резерву за договором № 2-10/8-98 від 23.04.1998 р. становить 39490567,43 грн.
Крім того, строк виконання Казенним підприємством «Запорізький титано-магнієвий комбінат» зобов'язання щодо погашення заборгованості за отриманні товарно-матеріальні цінності та відсотків за їх користування був визначений сторонами у самій Мировій угоді - з 14.06.2007 р. по 31.12.2009 р.
З даною позовною заявою позивач звернувся до суду 27.08.2013 р. Таким чином, при зверненні до суду з даним позовом позивачем не були дотримані вимоги ст. 257 ЦК України щодо застосування загальної позовної давності.
За приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визначання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Позивач не надав суду доказів поважності пропуску позовної давності для звернення до суду з вимогами про спонукання ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» до виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т, та зобов'язання сплатити суму заборгованості, а також не звертався до суду з мотивованим клопотанням про поновлення пропущеної позовної давності.
Суд погоджується з доводами відповідача, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню правила ст. 268 ЦК України.
Так, п. 6 ч. 1 ст. 268 ЦК України встановлено, що позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв». (Частина 1 статті 268 ЦК України в редакції закону України № 1713-IV від 12.05.2004 р., зі змінами, внесеними згідно Закону України № 5463-VІ від 16.10.2012 р.).
У відповідності до ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відпускати матеріальні цінності з державного резерву дозволено лише у зв'язку з їх освіженням (поновленням) і заміною; у порядку тимчасового позичання; у порядку розбронювання; для надання гуманітарної допомоги; для ліквідації надзвичайних ситуацій.
В статті 2 цього ж Закону наведені поняття, що відпуск матеріальних цінностей з державного резерву - це реалізація чи безоплатна передача матеріальних цінностей державного резерву визначеному одержувачу (споживачу) або реалізація їх на ринку; позичання матеріальних цінностей з державного резерву - це відпуск матеріальних цінностей з державного резерву на договірних засадах з наступним поверненням до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей або, у разі неможливості їх повернення, - з відшкодуванням за рішенням Кабінету Міністрів України грошової вартості на час повернення, але не менше, ніж на час відпуску, з наступним спрямуванням одержаних коштів на закладення відповідної кількості матеріальних цінностей.
В той же час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.1998 р. № 229-12 та умов договору № 2-10/8-98 від 23.04.1998 р. відповідач отримав товарно-матеріальні цінності як товарний кредит зі сплатою відсотків за користування матеріальними цінностями.
За таких обставин, оскільки приписами Закону України «Про державний матеріальний резерв» форма відпуску матеріальних цінностей у товарний кредит та нарахування відсотків за їх користування не передбачено, то правовідносини сторін у даній справі щодо виконання умов договору № 2-10/8-98 від 23.04.1998 р. та мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т, не випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв».
З урахуванням вище викладеного, суд вважає наявними підстави для відмови в задоволенні позовних вимог про спонукання ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» до виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т, та зобов'язання сплатити 39490567,43 грн. з огляду на пропущення позивачем строків позовної давності.
Крім того, при вирішенні даного спору суд вважає за необхідне зауважити на наступне.
В прохальній частині позовної заяви, за якою порушено провадження у даній справі, позивач просить суд зобов'язати ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» сплатити на користь Державного агентства резерву України 39540567,42 грн.
Разом із тим, матеріалами справи, зокрема, Актом звірки взаєморозрахунків від 01.12.2009 р., підтверджується заборгованість відповідача в розмірі 39490567,43 грн.
Позивач не надав суду належних і допустимих, в розумінні ст. 34 ГПК України, доказів наявності заборгованості ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» в розмірі 49999,99 грн., а тому в цій сумі позов заявлено безпідставно і в цій частині позовних вимог суд відмовляє в задоволені позову, як такого, що заявлений безпідставно і необґрунтовано.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи позивача, в обґрунтування заявлених вимог, суд визнав необґрунтованими.
З урахуванням викладеного, проаналізувавши надані докази, суд відмовляє в задоволенні позову повністю.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, враховуючи міру та ступінь вини кожної із сторін у доведені спору до суду, судові витрати до відшкодування не присуджуються.
На підставі викладеного, керуючись ст., ст. 22, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову Державного агентства резерву України, м. Київ до Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат», м. Запоріжжя про спонукання до виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т, та зобов'язання сплатити 39540567,42 грн. відмовити повністю.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України "09" жовтня 2013 р.
Суддя Н.Г.Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.