25 вересня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Макарчука М.А.,
суддів: Леванчука А.О., Нагорняка А.В.,Маляренка А.В., Писаної Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про зобов'язання повернути майно, набуте без достатньої правової підстави, за касаційною скаргою ОСОБА_6, який діє через представника ОСОБА_8, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 26 червня 2013 року,
У серпні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 02 листопада 2010 року він надав відповідачу грошові кошти у розмірі 100 тис. грн за виконання останнім передпроектних робіт з електропостачання підприємства брикетів та гранул, про що була складена відповідна розписка. Під час передачі коштів він з відповідачем усно домовилися, що у майбутньому вони узгодять усі істотні умови, зокрема, обсяг і вартість робіт, строки виконання тощо, та укладуть відповідний договір. Проте у подальшому сторони не дійшли згоди щодо умов договору, який так і не був укладений, у зв'язку з чим він 21 травня 2012 року звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів, які до теперішнього часу останнім не повернуті.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 100 тис. грн і три проценти річних у розмірі 756,16 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 26 червня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши викладені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач на підставі ст. 1212 ЦК України просив стягнути з відповідача кошти, отримані від нього у рахунок наступного виконання відповідачем угоди, яка не була укладена внаслідок недосягнення згоди щодо її істотних умов. На підтвердження передачі коштів позивачем надана розписка.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із його недоведеності, оскільки спірна розписка свідчить про зобов'язання, які притаманні договору підряду, і не є борговими зобов'язаннями між фізичними особами, а позивачем не надано доказів про отримання відповідачем від нього грошових коштів у розмірі 100 тис. грн.
Залишаючи рішення місцевого суду без змін, апеляційний суд погодився з його висновком про те, що спірна розписка свідчить про зобов'язання між юридичними особами, які притаманні договору підряду.
Проте погодитись з такими висновками судів не можна з наступних підстав.
Розписка, як письмова форма договору внаслідок його реального характеру, є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми боржнику. За своєю суттю розписка про отримання грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Тому висновок місцевого суду про те, що спірна розписка, яка видана відповідачем позивачеві, не свідчить про отримання відповідачем грошових коштів є безпідставною.
Крім того, досліджуючи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Так, досліджуючи видану відповідачем позивачеві розписку від 02 листопада 2010 року, згідно з якої ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_6 100 тис. грн за виконання передпроектних робіт з електропостачання підприємства з виробництва брикетів та гранул, суди дійшли висновку, що фактично між сторонами виникли зобов'язання, які притаманні договору підряду та які свідчать про зобов'язання саме між юридичними особами, керівниками яких є сторони за спірною розпискою. При цьому суди дійшли такого висновку опираючись лише на пояснення відповідача та свідчення свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Вказана стаття не містить спеціального регулювання форми договору підряду, проте цей договір може бути укладений відповідно до загальних вимог про форму, які встановлені статтями 205-209 ЦК України. Так, згідно зі ст. 208 цього Кодексу у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами та правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу (які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення).
Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами запису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
У п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12 червня 2009 року роз'яснено, що виходячи зі змісту ст. 59 ЦПК України та з урахуванням положень ч. 1 ст. 218 ЦК України, не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.
Крім того, встановивши, що спірна розписка свідчить про зобов'язання, які притаманні договору підряду, суди одночасно дійшли висновку, що відповідач фактично виконував роль з пошуку фахівців з передпроектних робіт. При цьому суди всупереч вимог частин 1, 3 ст. 58 ЦПК України обґрунтовували рішення на підставі доказів, які свідчать про правовідносини між відповідачем та іншими особами, а не позивачем.
За таких обставин суди у порушення вимог ст. 214 ЦПК України не встановили обставин, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення на підставі належних та допустимих доказів, не визначилися із правовідносинами, які склалися між сторонами, та предметом доказування у даній справі. Указані порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин визнати оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими не можна, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу ОСОБА_6, який діє через представника ОСОБА_8, задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 26 червня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.А. Макарчук
Судді: А.О. Леванчук
А.В. Маляренко
В.А. Нагорняк
Т.О. Писана