Ухвала
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючої Григор'євої І.В.,
суддів:Єленіної Ж.М., Британчука В.В.,
за участю прокурора Міщенко Т.М.,
засудженого ОСОБА_5,
та потерпілої ОСОБА_6,
розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 01 жовтня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 05 грудня 2012 року.
Вказаним вироком
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості,
засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 185 КК України - на строк три роки; за ч. 2 ст. 186 КК України - строк чотири роки; за ч. 3 ст. 152 КК України - на строк вісім років.
На підставі ст. 70 КК ОСОБА_5 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років.
Постановлено стягнути з засудженого: на користь ОСОБА_8 1642,50 грн та 1000 грн у рахунок відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди відповідно; на користь ОСОБА_9 165 грн та 100 000 грн у рахунок відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди відповідно.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим і засуджено за те, що він у ніч на 26 листопада 2011 року через незачинені дверний отвір проник до будинку на АДРЕСА_1, будівництво якого було не завершено, звідки таємно викрав майно ОСОБА_8, чим заподіяв потерпілому шкоди на загальну суму 1642,50 грн.
Крім того, 15 квітня 2012 року близько 22.00 год. засуджений повторно проник у складське приміщення в с. Крупці Славутського району, яке належало ОСОБА_10, звідки таємно викрав майно потерпілого на загальну суму 3420 грн.
Також ОСОБА_5 10 грудня 2011 року близько 04.00 год. в лісовому масиві поблизу автобусної зупинки на вул. Привокзальній у м. Славуті, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, умисно, з корисливих мотивів та з метою позбавити неповнолітню ОСОБА_6 можливості скористатися мобільним зв'язком, дістав із кишені її куртки телефон і відкрито заволодів ним, заподіявши потерпілій шкоди на загальну суму 165 грн. Після цього, продовжуючи свої суспільно небезпечні дії, застосувавши фізичне насильство, зґвалтував її.
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 05 грудня 2012 року вирок щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, однобічність і неповноту досудового і судового слідства, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушує питання про скасування судових рішень в частині засудження ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 186 і ч. 3 ст. 152 КК України та закриття справи. Наводячи свій аналіз наявним у справі доказам, захисник посилається на відсутність події злочинів та відсутність в діях засудженого складу цих злочинів. Крім того, посилається на допущенні апеляційним судом вимоги кримінально-процесуального закону.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого на підтримання касаційної скарги, потерпілої, котра не заперечувала проти задоволення скарги, прокурора, який вважав, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК України 1960 року, при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370-372 КПК України 1960 року. Відповідно до змісту зазначеної норми закону підставами для зміни або скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінально закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.
Згідно ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене.
У касаційній скарзі захисника не оскаржуються висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні протиправних дій щодо потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_10, не оскаржується ним й кримінально-правова оцінка за цими епізодами.
Як убачається із змісту касаційної скарги захисника, крім іншого він фактично посилаються на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, безпідставність засудження ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 186 та ч. 3 ст. 152 КК України, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК України 1960 року, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.
Разом із тим, висновок суду першої інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину проти статевої свободи та статевої недоторканості ОСОБА_6 й злочину проти власності останньої, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений дослідженими у судових засіданнях доказами, яким суд дав належну оцінку, і є правильним.
Цей висновок, зокрема, ґрунтується на даних, що містяться в протоколі очної ставки між потерпілою та підозрюваним та в протоколі допиту неповнолітньої потерпілої ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 22), яка детально пояснювала про обставини вчинення щодо неї протиправних дій.
Крім того, винність ОСОБА_5 у вчинені зазначених злочинів підтверджується показаннями законного представника потерпілої - ОСОБА_11, представника підсудного - ОСОБА_12, свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16, даним, які містяться в висновках судово-медичної імунологічної та судово-медичної цитологічної експертиз, довідкою Славутської Центральної районної лікарні, протоколом огляду місця події та іншими матеріалами в справі.
Підстав вважати, що потерпіла обмовила засудженого під час досудового слідства та провадження справи в суді першої інстанції у вчиненні злочинів, як про це зазначається в касаційній скарзі, немає.
Порушень процесуального порядку дослідження та оцінки наведених у справі доказів з боку суду першої інстанції касаційним судом не встановлено. Крім того, згідно зі ст. 67 КПК України 1960 року оцінка доказів є виключно компетенцією суду, який постановив вирок.
З урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи кримінально-правова оцінка діянь ОСОБА_5 по даним епізодам за ч. 2 ст. 186 та ч. 3 ст. 152 КК України є правильною.
Суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу за апеляцією захисника ОСОБА_7 перевірив викладені у ній доводи, за змістом аналогічні доводам у касаційній скарзі, і визнав їх необґрунтованими. При цьому апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186 та ч. 3 ст. 152 КК України. Апеляційний суд прийняв рішення, належним чином його мотивувавши, та виніс ухвалу, що відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.
Слід визнати необґрунтованими й доводи в касаційній скарзі про те, що апеляційний суд істотно порушив вимоги кримінально-процесуального закону, позбавивши можливості виступити засудженого в судових дебатах, оскільки останній не був доставлений в судове засідання.
Розгляд даної справи апеляційним судом за відсутності ОСОБА_5 не може бути підставою для скасування ухвали апеляційного суду, відповідно до ч. 3 ст. 362 КПК України 1960 року неявка учасників процесу на засідання суду апеляційної інстанції у даному випадку не є перешкодою для розгляду справи. Відповідних клопотань від засудженого не надходило.
З урахуванням наведеного колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги захисника.
Призначаючи ОСОБА_5 покарання, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував тяжкість вчинених злочинів, дані про особу засудженого та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання й обґрунтовано дійшов висновку, що виправлення засудженого та попередження нових злочинів можна досягти, призначивши йому покарання, пов'язане з ізоляцією від суспільства на певний строк.
Разом із тим, колегія суддів вважає, що місцевий суд недостатньо врахував дані про особу ОСОБА_5 та інші обставини справи і призначив покарання, яке за своїм розміром є явно несправедливим.
Як встановлено судом ОСОБА_5 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, вину визнав, щиро покаявся, злочин вчинив у неповнолітньому віці.
За наявності наведених обставин, що пом'якшують покарання, з урахуванням особи винного, а також враховуючи умови його життя та виховання в родині без батька, думку потерпілої ОСОБА_6, колегія суддів, керуючись ст. 395 КПК України 1960 року, вважає можливим пом'якшити ОСОБА_5 покарання, призначене за ч. 3 ст. 152 КК України, оскільки його виправлення є можливим за коротший строк, ніж це визначив суд.
Керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України, колегія суддів
Касаційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 05 грудня 2012 року щодо ОСОБА_5 в порядку ст. 395 КПК України 1960 року змінити.
Пом'якшити призначене ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі за ч. 3 ст. 152 КК України до семи років і на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 152 КК України, остаточно визначити сім років позбавлення волі.
Судді:
І.В. Григор'єваЖ.М. ЄленінаВ.В. Британчук