"01" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/67926/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого, суддіГорбатюка С.А.
Суддів
Мороз Л.Л.
провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення (далі - УПСЗН) Лисичанської міської ради, третя особа - Головне управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання неправомірною відмови та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату соціальних виплат за касаційною скаргою УПСЗН Лисичанської міської ради на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 20 квітня 2011 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2011 року
У липні 2008 року ОСОБА_3 у Лисичанському міському суді Луганської області пред'явив позов до УПСЗН Лисичанської міської ради, третя особа - Головне управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання неправомірною відмови та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату соціальних виплат.
В обґрунтування позовних вимог послався на те, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, інвалідом війни 2-ої групи.
Відповідно до статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на отримання одноразової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі яка стала інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи при встановленні 2-ої групи інвалідності у розмірі 45-ти мінімальних заробітних плат та на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат, як інваліду 2-ої групи, а також, як інвалід війни, відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" - на отримання щорічної травня допомоги до 5-го у розмірі
8-ми мінімальних пенсій за віком.
Відповідач здійснював виплату компенсації та допомог у значно меншому розмірі, ніж їх розмір передбачено Законами. Він звертався до відповідача із заявою про перерахунок та виплату йому зазначених компенсацій та допомог, але в перерахунку йому було відмовлено.
Просив зобов'язати відповідача провести перерахунок одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 45-ти мінімальних заробітних плат, як особі, яка стала інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та виплатити заборгованість у розмірі 18615,60 грн.; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат згідно із статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та виплатити заборгованість у розмірі 1980 грн.; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня, як інваліду війни, за 2007 рік у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком згідно із статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та виплатити заборгованість у розмірі 2920,48 грн.
Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 20 квітня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано дії УПСЗН Лисичанської міської ради по сплаті ОСОБА_3 одноразової щорічної допомоги до 5 травня, щорічної допомоги на оздоровлення, одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 360 грн., 120 грн., 284 грн. протиправними
Стягнуто з УПСЗН Лисичанської міської ради на користь ОСОБА_3 одноразову щорічну допомогу до 5 травня за 2007 рік у сумі 2920 грн. 48 коп., щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік у сумі 1980 грн., одноразову компенсацію за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 18615 грн. 60 коп., а всього 23 516 грн. 08 коп.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2011 року апеляційну скаргу УПСЗН Лисичанської міської ради залишено без задоволення.
Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 07 серпня 2008 року за позовом ОСОБА_3 змінено.
Доповнено пункт третій резолютивної частини постанови Лисичанського міського суду Луганської області від 07 серпня 2008 року після слів: "у розмірі 23 516 грн. 08 коп." словами: "за рахунок коштів Державного бюджету України".
В іншій частині постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 07 серпня 2008 року залишено без зміни.
У поданій касаційній скарзі УПСЗН Лисичанської міської ради просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_3 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, інвалідом 2-ої групи, а також має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів та інвалідів війни.
Відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" інвалідам 2-ої групи має бути виплачена щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Положеннями Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено основні засади щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки, відповідно до частини першої статті 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" Кабінет Міністрів України не уповноважений зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема, допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині першій статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, а встановлений ще в 1996 році Кабінетом Міністрів України розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався, а тому, не відповідає розміру, встановленому іншими законами України. Оскільки в наступному будь-яких рішень із цих питань Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України не приймалось, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та положення інших законів щодо встановлення розміру мінімальної заробітної плати на кожен рік.
Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, і тому, враховуючи частину третю статті 22 Конституції України, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є безпідставним.
Крім того, відповідно до частини першої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується одноразова компенсація в таких розмірах: інвалідам 1-ої групи - 60 мінімальних заробітних плат; інвалідам 2-ої групи - 45 мінімальних заробітних плат; інвалідам 3-ої групи - 30 мінімальних заробітних плат.
Виплата компенсації здійснюється з розрахунку мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності.
ОСОБА_3 2-га група інвалідності встановлена за захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" всупереч вимогам Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для інвалідів були встановлені конкретні розміри такої компенсації в твердій грошовій сумі, зокрема: для інвалідів 1-ої групи - 379,30 грн., для інвалідів 2-ої групи - 284,40 грн., для інвалідів 3-ої групи - 189,60 грн.
Відповідач, виходячи з таких розмірів, неправомірно нарахував та виплатив ОСОБА_3 одноразову компенсацію у сумі 284,40 грн.
Суди правильно виходили із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативно-правовими актами і дійшли обґрунтованого висновку про те, що при вирішенні даного спору застосуванню підлягають положення статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Оскаржувані судові рішення в цій частині є законними і обґрунтованими.
Разом з тим, задовольняючи позов ОСОБА_3 про стягнення з УПСЗН Лисичанської міської ради на його користь одноразової щорічної допомоги до 05 травня за 2007 рік, суди попередніх інстанцій виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551).
Між тим, на думку колегії суддів такий висновок зроблений судами з порушенням правил застосування норм матеріального права.
Частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551 передбачено, що інвалідам війни 2-ої групи щорічно до 05 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Фактично ОСОБА_3 отримав від відповідача у 2007 році - 360 грн. При цьому відповідач керувався положенням Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік".
Зазначений Закон України на час виплати ОСОБА_3 грошової допомоги, Конституційним Судом України не був визнаний неконституційним. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги інвалідам війни до 05 травня.
Тому, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.
Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
За наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними положеннями Законів України щодо Державного бюджету України на 2007 рік фактично змінено положення Закону № 3551, який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України щодо Державного бюджету України.
Зазначених обставин та норм матеріального права не врахували суди попередніх інстанцій під час вирішення даного спору, чим порушили правила застосування норм матеріального права, а саме помилково надали перевагу приписам Закону № 3551.
З огляду на викладене рішення судів першої та другої інстанцій в даній частині підлягають скасуванню.
Крім того, зазначивши у своєму рішенні про зобов'язання відповідача виплатити позивачу компенсації та допомоги в конкретно визначеній грошовій сумі, суд першої інстанції помилково обрав такий спосіб захисту порушених прав позивача, оскільки суди не можуть перебирати на себе функцію органу, на який законодавством покладено повноваження щодо нарахування таких доплат.
На вказані порушення чинного законодавства суд апеляційної інстанції не звернув уваги та залишивши без змін помилкове рішення суду першої інстанції.
Оскільки обставини справи встановлені повно і всебічно, а суди першої та апеляційної інстанцій лише порушили норми матеріального права, тому колегія суддів вважає можливим ухвалити у справі нове рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради задовольнити частково.
Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 20 квітня 2011 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2011 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради, третя особа - Головне управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання неправомірною відмови та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату соціальних виплат скасувати та ухвалити у цій справі нове рішення.
Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради по сплаті ОСОБА_3 щорічної допомоги на оздоровлення та одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, протиправними.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення з Лисичанської міської ради на користь ОСОБА_3 щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік та одноразову компенсацію за шкоду, заподіяну здоров'ю.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Судді Горбатюк С.А.
Мороз Л.Л.