м. Київ
08 жовтня 2013 року Справа № 810/4978/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомфізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до про Управління Пенсійного фонду України в м. Фастові та Фастівському районі Київської області визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Фастові та Фастівському районі Київської області про визнання протиправною та скасування вимоги відповідача від 29.07.2013 № Ф-44 про сплату недоїмки; зобов'язання відповідача припинити нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
В обґрунтування позовних вимог фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зазначає, що отримавши вимогу відповідача від 29.07.2013 № Ф-44 про сплату недоїмки, вона дізналась про наявність у неї заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування внаслідок непроведення нею як страхувальником, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, доплати до мінімального страхового внеску у розмірі 4572 грн. 42 коп.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звертає увагу на те, що вона є пенсіонером за віком, а відтак з моменту обрання нею способу оподаткування власних доходів від здійснення підприємницької діяльності за спрощеною системою в силу приписів частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI вважається такою, що звільнена від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
За наведених обставин позивач вважає, що вимога від 29.07.2013 № Ф-44 про сплату недоїмки сформована відповідачем безпідставно, висновки територіального органу Пенсійного фонду України стосовно наявності у позивача обов'язку здійснювати доплату до мінімального страхового внеску на загальних підставах не відповідають дійсності, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що положення частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, на які посилається позивач як на підставу для звільнення від обов'язку сплати єдиного внеску, поширюються на осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, якщо вони є пенсіонерами за віком та отримують пенсію відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Враховуючи, що позивач отримує пенсію за віком, що призначена з урахуванням пільгових умов, визначених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, а саме: із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, відповідач вважає, що позивач зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальних підставах, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У судове засідання, призначене на 8 жовтня 2013 року, позивач та представник відповідача не з'явились, були своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи. Матеріали справи містять заяви позивача та представника відповідача про розгляд справи за їх відсутності, що відповідно до приписів статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, а саме: копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 від 11.06.2008 (а.с. 13), ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком.
Крім того, ОСОБА_1 як громадянці, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, присвоєно статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії (копія посвідчення серії НОМЕР_2 від 30.08.1995 (а.с. 12).
16.01.2003 державним реєстратором Виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області зареєстровано ОСОБА_1 в якості фізичної особи-підприємця, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за № 2 361 001 0001 000113 (копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_3 (а.с. 14).
Судом встановлено, що з січня 2012 року позивачем обрано особливий спосіб оподаткування, обліку і звітності шляхом сплати єдиного податку, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_4 (а.с. 15).
У серпні 2013 року Управлінням Пенсійного фонду України в м. Фастові та Фастівському районі Київської області поінформовано позивача про необхідність здійснення ним доплати до мінімального страхового внеску за результатами підприємницької діяльності за січень-грудень 2012 року у загальному розмірі 4572 грн. 42 коп., про що складено повідомлення-розрахунок (а.с. 22).
З метою недопущення порушення позивачем платіжної дисципліни, Управлінням Пенсійного фонду України в м. Фастові та Фастівському районі Київської області застосовано до позивача захід впливу, визначений Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, а саме: винесено вимогу від 29.07.2013 № Ф-44 про сплату заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у наведеному вище розмірі, яку направлено на адресу позивача.
Позивач вважає, що у відповідача відсутні законодавчі підстави вважати його особою, яка зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за січень-грудень 2012 року, оскільки він як пенсіонер за віком і одночасно суб'єкт спрощеної системи оподаткування в силу приписів частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI звільнений від сплати за себе єдиного внеску.
Наведені вище обставини, на думку позивача, свідчать про те, що вимога від 29.07.2013 № Ф-44 про сплату недоїмки винесена Управлінням Пенсійного фонду України в м. Фастові та Фастівському районі Київської області незаконно, у зв'язку з чим він звернувся до суду за захистом порушеного права з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Законодавство України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 № 16/98-ВР та прийнятих відповідно до них законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до приписів статті 20 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 № 16/98-ВР (далі - Основи законодавства № 16/98-ВР), основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до цих Основ є внески роботодавців і застрахованих осіб.
Так, згідно з частиною першою статті 21 Основ законодавства № 16/98-ВР, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок на пенсійне страхування, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, медичне страхування, страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, страхування на випадок безробіття, який в обов'язковому порядку сплачується страхувальниками з метою забезпечення реалізації прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за соціальним страхуванням.
Статтею 22 Основ законодавства № 16/98-ВР передбачено, що порядок здійснення платежів, строки сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон України № 2464-VI), виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до статті 4 Закону України № 2464-VI, платниками єдиного внеску є страхувальники, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, та застраховані особи, зазначені у пунктах 2-14 частини першої цієї статті.
Зокрема, в силу приписів пункту 4 частини першої статті 4 зазначеного Закону, до платників єдиного внеску належать фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 7 Закону України № 2464-VI, для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, та не менше за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини першої статті 7 Закону України № 2464-VI).
У свою чергу, частиною четвертою статті 4 Закону України № 2464-VI передбачено звільнення (пільги) від сплати єдиного внеску для окремої категорії фізичних осіб - підприємців.
Так, згідно з приписами цієї норми, особи, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи, що спірні правовідносини, які є предметом розгляду, стосуються, зокрема, питання правомірності винесення територіальним органом Пенсійного фонду України вимоги про сплату заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за січень-грудень 2012 року, вирішення даного публічно - правового спору пов'язується з оцінкою приналежності позивача до категорії осіб, які в силу приписів частини четвертої статті 4 Закону України № 2464-VI, звільнені від сплати єдиного внеску на обов'язкових засадах.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з приписами абзацу 1 частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Право на таку пенсію до досягнення віку, встановленого абзацом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, мають також жінки 1961 року народження і старші за умови досягнення ними віку, визначеного абзацом 2 цієї статті.
При цьому, пунктом 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV встановлено, що в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років застосовуються положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII.
Так, статтями 13-18 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII визначені підстави для надання особі пенсії за віком із заниженням пенсійного віку.
Згідно з приписами статті 15 зазначеного Закону, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, яка визначає умови надання пенсії за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, закріплено право таких осіб на отримання пенсії із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
При цьому, частиною третьою статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 09.07.2003 № 1058-IV і цього Закону.
Як вже зазначалось судом вище, ОСОБА_1 як громадянці, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, присвоєно статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії.
За наявності визначених статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII підстав позивачу призначено пенсію із зменшенням пенсійного віку.
Зазначені обставини підтверджуються наявною у матеріалах справи копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 від 11.06.2008 (а.с. 13).
При цьому, позивач з січня 2012 року перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку і звітності шляхом сплати єдиного податку. Договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування позивач з Управлінням Пенсійного фонду України в м. Фастові та Фастівському районі Київської області не укладав.
Враховуючи наведені вище відомості та зважаючи на те, що частиною четвертою статті 4 Закону України № 2464-VI передбачено звільнення від сплати єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, якщо вони є пенсіонерами за віком та отримують відповідно до закону пенсію, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов'язку нараховувати та сплачувати єдиний внесок за січень-грудень 2012 року.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що частина четверта статті 4 Закону України № 2464-VI не містить жодних застережень щодо неможливості її застосування до осіб, яким призначено пенсію за віком на пільгових умовах.
За таких обставин, твердження відповідача про те, що у зв'язку з недосягненням фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 віку, з якого в силу приписів статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV призначається пенсія за віком, до неї не можуть бути застосовані положення частини четвертої статті 4 Закону України № 2464-VI, суд вважає необґрунтованими, оскільки Закон України № 2464-VI не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати внеску усіх пенсіонерів за віком.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012 у справі № К/9991/49213/12.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Пунктом першим частини третьої статті 2 цього Кодексу передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи, що у ході судового розгляду справи судом встановлено, що позивач є особою, яка в силу приписів частини четвертої статті 4 Закону України № 2464-VI звільнена від сплати за себе єдиного внеску за січень-грудень 2012 року, суд дійшов висновку, що вимогу від 29.07.2013 № Ф-44, якою визначено обов'язок фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 перерахувати єдиний внесок за вказаний період у сумі 4572 грн. 42 коп., винесено Управлінням Пенсійного фонду України в м. Фастові та Фастівському районі Київської області безпідставно, що спричинило порушення прав позивача у сфері публічно-правових відносин з відповідачем.
За таких обставин, вимога Управління Пенсійного фонду України в м. Фастові та Фастівському району Київської області від 29.07.2013 № Ф-44 про сплату недоїмки є протиправною та підлягає скасуванню.
Суд також звертає увагу на те, що в силу приписів статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таким чином, право на звернення до суду виникає у особи у разі порушення її прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, у зв'язку з чим вимоги на майбутнє не можуть бути предметом розгляду у суді.
Враховуючи, що заявлена фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 позовна вимога стосовно зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Фастові та Фастівському районі Київської області припинити нарахування їй єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ґрунтується на припущеннях позивача про можливість вчинення відповідачем таких дій у майбутньому, суд, враховуючи приписи статей 2 та 6 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення цієї вимоги.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.
Оскільки позивачем вимоги про відшкодування понесених ним судових витрат не заявлялись, а відповідачем не надано суду доказів понесення ним витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з бюджету не підлягають.
Керуючись статтями 69, 70, 71, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Вимогу Управління Пенсійного фонду України в м. Фастові та Фастівському районі Київської області від 29.07.2013 № Ф-44 про сплату недоїмки, - визнати протиправною та скасувати.
3. У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Харченко С.В.