07 жовтня 2013 року 810/5068/13-а
Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Леонтовича А.М.
при секретарі - Бончева О.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Яковчук Я.М. (за довіреністю)
від відповідача: Третьякова Н.В. (за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом до проКиївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Комунального підприємства «Виробниче управління житлово-комунального господарства-1» стягнення адміністративного-господарських санкцій та пені, -
Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Комунального підприємства «Виробниче управління житлово-комунального господарства-1» (далі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 42647,42 грн. та пені у сумі 1270,97 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" і не забезпечив працевлаштування інвалідів згідно з встановленим законом нормативом, тому зобов'язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів передбачені законом адміністративно господарські санкції. Оскільки відповідач суму адміністративно-господарських санкцій самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду з даним позовом.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову обґрунтовано заперечував, пояснив, що на підприємстві створено робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, інформація про наявність можливостей для працевлаштування інвалідів відповідачем надавалася відповідним державним органам, жодному інваліду у працевлаштуванні не було відмовлено, тому відповідач не повинен нести відповідальності за відсутність інвалідів або ненаправлення їх для працевлаштування.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Комунальне підприємство «Виробниче управління житлово-комунального господарства-1» є юридичною особою - працедавцем, який відповідно до статті 18 Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі - Закон № 875-XII) зобов'язаний виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Відповідачем було подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік (форма 10-ПІ) (а.с.6) у якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача становить 97 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2 особи; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 4 особи; фонд оплати праці штатних працівників становить 2 068 399,87 грн. та середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 21323,71 грн.
Згідно з наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року №129, Фонд соціального захисту інвалідів є бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Державною службою з питань інвалідів та ветеранів, здійснює реалізацію в межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування інвалідів, виконує програми щодо соціального захисту інвалідів, а отже - є суб'єктом владних повноважень. Пунктом 4 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Відповідно до приписів статті 1 Закону № 875-XII, інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Стаття 6 Закону України № 875-XII визначає, що Захист прав, свобод і законних інтересів інвалідів забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України №875-ХII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Статтею 18 Закону № 875-ХІІ встановлено обов'язок для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини третьої пункту другого Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України № 875-ХІІ, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 № 420 "Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення" формою звітності про наявність вакантних місць на підприємстві є форма № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка подається підприємствами у разі потреби до державної служби зайнятості. Згідно з приписами Інструкції щодо заповнення форм звітності № 3-ПН, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 № 420, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 21 грудня 2005 року за № 1534/11814, ця форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.
Таким чином, за своїм змістом звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.
Згідно із статтею 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Частиною другою статті 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрі України від 31.01.2007 № 70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх реєстрації як юридичних осіб до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки національного банку України за кожний календарний день прострочення.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, вимоги позивача про притягнення відповідача до відповідальності та застосування до нього адміністративно-господарських санкцій основуються на звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ за 2012 рік, поданим відповідачем до Фонду соціального захисту інвалідів, з якого випливає, що на підприємстві відповідача повинні працювати чотири осіби-інваліди, а працює лише дві особи (а.с.6).
Оскільки, виходячи із визначеного законом нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів вільними залишилися два робочих місця, позивачем зроблено висновок про порушення вимог закону відносно працевлаштування інвалідів. Суму адміністративно-господарських санкцій позивач доказує відповідними розрахунками виходячи із середньої річної заробітної плати працівника на підприємстві відповідача. (а.с. 7).
Разом з тим, відповідачем було надано суду звітність за формою № 3-ПН, про наявність вакансій, у період з січня 2012 року по грудень 2012 року (а.с. 21-34), з відміткою про можливість працевлаштування інвалідів. Згідно з вищезазначеними звітностями, для інвалідів на підприємстві було передбачено робочі місця, а саме : електромонтер (1 вакантна посада), двірник (1 вакантна посада), комірник (1 вакантна посада).
Доказів тому, що відповідач відмовив у працевлаштуванні хоча б одній особі з обмеженими можливостями (інваліду), яка до нього звернулася, або що уповноваженими органами держави направлялися відповідні особи-інваліди, які не були працевлаштовані відповідачем, суду не надано.
Крім того, відповідно до листа Білоцерківського міського центру зайнятості від 27 вересня 2013 року № 1526-05 Комунальне підприємство «Виробниче управління житлово-комунального господарства-1» активно співпрацює із службою зайнятості , приймає участь у масових заходах, зокрема ярмарках вакансій, круглих столах (а.с. 20).
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Приписами статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" обов'язок пошуку інвалідів для працевлаштування, покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується обов'язком їх виявлення з метою подальшого працевлаштування.
Також, суд зазначає що, за положеннями пункту першого статті 19 Закону України № 875-ХІІ, відповідачем було забезпечено норматив робочих місць для інвалідів за 2012 рік.
Доказів на підтвердження того, що відповідачем не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів або ж про факти відмови у працевлаштуванні з боку відповідача за зверненням інваліда або направленням державної служби зайнятості, позивачем суду не надано.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем було вжито всі можливі заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, а тому застосування до нього адміністративного-господарських санкцій та пені за не працевлаштування інвалідів є безпідставним, у зв'язку з чим адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86,158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Суддя Леонтович А.М.
Повний тест постанови виготовлено 9 жовтня 2013 року