Справа №22-а-7980/2008 р. Головуючий у 1 інстанції - Кізюн Л.І.
Суддя-доповідач - Попович О.В.
26 січня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Попович О.В.,
суддів Бєлової Л.В., Мамчура Я.С.,
при секретарі: Черненка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 24.09.2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про зобов'язання вчинити дії, -
Рахман Іноят звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігій, в якому просив суд скасувати рішення відповідача №239 від 13.04.2005 року та зобов'язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання позивачу статусу біженця.
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 25.09.2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про зобов'язання вчинити дії - відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною Постановою, позивач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати Постанову суду першої інстанції, постановити нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що оскаржувана Постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм процесуального права, є незаконною та необґрунтованою, що є підставою для скасування вказаного судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до наступного.
Апеляційним судом встановлено, що Рахман Іноят є сиротою та громадянином Ісламської Держави Афганістан. З 1987 по 1995 р. навчався в школі - інтернаті в Таждикістані. В січні 2004 року перетнув державний кордон України без документів.
08 липня 2004 року позивач звернувся до Управління у справах національностей та міграції КМДА із заявою про надання йому статусу біженця в Україні.
Повідомленням №314-04/391Г про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця Рахман Іноят 08 липня 2004 року було відмовлено в данні дозволу на оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Не погоджуючись з вказаним рішення, позивачем було подано скаргу до Державного комітету України у справах національностей та міграції. За наслідками розгляду вказаної скарги було прийнято рішення №239 від 13.04.2005 року, яке і є предметом розгляду вказаної вище справи.
Закон України «Про біженців» від 21.06.2001 року №2557-ІІІ визначає правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, встановлює державні гарантії захисту біженців.
Статтею 7 вказаного Закону до повноважень до компетенції органів міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі належить, зокрема, прийняття заяв від іноземців та осіб без громадянства про надання їм статусу біженця у порядку, передбаченому цим Законом; прийняття рішень про оформлення документів для вирішення питання щодо надання, втрати або позбавлення статусу біженця; розгляд заяв про надання статусу біженця та підготовка письмового висновку щодо надання або відмови у наданні статусу біженця; та інше.
Стаття 8 Закону закріплює, що орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено в наданні статусу біженця за відсутності умов, передбачених абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця може бути прийнято також у разі, якщо особі раніше було відмовлено у прийнятті заяви про надання статусу біженця або оформленні документів для вирішення питання щодо надання такого статусу через зловживання процедурою надання, крім випадків, коли заявник повідомив достовірні відомості про свою особу. Про прийняття такого рішення орган міграційної служби повідомляє особу письмово із зазначенням причин відмови.
В той же час, Закон відрізняє поняття заява про надання статусу біженця та заява про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
За наслідками розгляду останньої заяви, у разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, орган міграційної служби видає заявникові довідку про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства і реєстрації фізичних осіб.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає інформацію про прийняте рішення до відповідного органу внутрішніх справ та до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, а також видає заявникові або його законному представникові письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Скориставшись свої правом на оскарження, позивач звернувся до Державного комітету України у справах національностей та міграції зі скаргою на рішення Управління у справах національностей та міграції КМДА.
В порушення вимог Закону України «Про біженців», Державний комітет України у справах національностей та міграції, за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1, не зазначив у своєму рішення підстави відмови в задоволенні зазначеної скарги, а також не вказав в чому саме дана скарга є очевидно необґрунтовано.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Однак, в порушення вимог вказаної статті, судом першої інстанції не було чітко встановлено, що саме є предметом розгляду по вказаній справі, та, як наслідок, було розглянуто позов про оскарження рішення про відмову в наданні статусу біженця позивачу, а не позов про оскарження рішення відповідача, яке було прийнято за наслідками розгляду скарги позивача на рішення Управління у справах національностей та міграції КМДА від 08.07.2004 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.198 ч.1 п.1 та ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, оскаржуване рішення постановлено з неповним з'ясуванням обставин справи та предмету спору, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись, ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 24.09.2007 року - задовольнити.
Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 24.09.2007 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції №239 від 13.04.2005 року.
Зобов'язати Державний комітет України у справах національностей та міграції прийняти рішення про розгляд скарги ОСОБА_1 на рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання Рахману Інояту статусу біженця у відповідності до вимог Закону України «Про біженців».
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді