Справа №22-а-7982/2008 р. Головуючий у 1 інстанції - Кізюн Л.І.
Доповідач - Попович О.В.
26 січня 2009 року м. Києва
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:
Головуючого судді Попович О.В.
Суддів Бєлової Л.В., Мамчура Я.С.,
при секретарі Черненко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Плесецької сільської ради Васильківського району Київської області на Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 19.09.2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Плесецької сільської ради Васильківського району Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 19.09.2007 року позов ОСОБА_1 до Плесецької сільської ради Васильківського району Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задоволено, визнано дії відповідача протиправними та зобов'язано Плесецьку сільську раду Васильківського району Київської області надати дозвіл ОСОБА_1на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,2 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку.
Не погоджуючись з вищезазначеною Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати Постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. Свою позицію апелянт аргументує тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Даною Постановою суд фактично взяв на себе повноваження щодо розпорядження землями територіальної громади, які згідно ст.12 Земельного кодексу України належать Плесецькій сільській раді. Крім того, повторно надавати дозвіл на розробку проекту відведення даної земельної ділянки для будівництва Плесецька сільська рада не вправі, оскільки вона вже відводилась при розробці генерального плану села Плесецьке. Також суд першої інстанції не вірно встановив, що позивачка вперше звернулася із заявою про безоплатну передачу їй земельної ділянки 07.02.2007 року. З даним клопотанням позивачка зверталася ще в 2006 році і Плесецька сільська рада їй відмовила.
Сторони у судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлялися про дату час і місце розгляду апеляційної скарги. Причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до статті 196 Кодексу адміністративного судочинства колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності не з'явившихся сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції встановив, що 23 лютого 2007 року відповідач за результатами розгляду заяви позивача виніс рішення №151/8-11-У, яким позивачу було відмовлено у передачі безкоштовно у приватну власність земельної ділянки, а також що на позивача поширюються гарантії передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», перелічуються статті Земельного кодексу України.
Постановляючи рішення про визнання дій Плесецької сільської ради неправомірними, суд першої інстанції в своїй Постанові не зазначив які саме норми Закону були порушені відповідачем, в чому полягають неправомірні дії; не обґрунтував чому позивачка відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на безоплатну передачу їй земельної ділянки.
Відповідно до норм статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд вирішує: чи мали місце обставини, якими обґрунтувалися вимоги та заперечення; чи є інші фактичні дані (пропущення строку звернення до суду тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосовувати до цих правовідносин; чи належить задовольняти позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні…
Постанова суду першої інстанції від 19.09.20087 року взагалі не обґрунтована, чому позовні вимоги ОСОБА_1, з урахуванням їх змін, підлягають задоволенню.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 15.05.2007 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила суд визнати дії Плесецької сільської ради незаконними ( не зазначаючи в чому саме) та зобов'язати Плесецьку сільську Раду виділити їй, ОСОБА_1безоплатно у власність земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1площею 0,2 га, що перебуває у її користуванні.
Під час слухання справи в суді першої інстанції, позивач неодноразово змінювала позовні вимоги. Остаточно позивачка виклала свої позовні вимоги в заяві про зміну позовних вимог від 14.09.2007 року, в якій вона просила суд визнання дії Плесецької сільської ради щодо відмови у передачі безоплатно у приватну власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1площею 0,2 га протиправними та зобов'язати відповідача надати дозвіл позивачу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,2 га для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, померлому чоловіку позивачки - ОСОБА_2, належав на праві власності житловий будинок, який знаходився за адресою: АДРЕСА_1 Вказаний житловий будинок знаходився на земельній ділянці площею 0,2 га по АДРЕСА_1.
Згідно довідки відділення пожежної охорони Васильківського відділення внутрішніх справ УВС Київської області від 30 травня 1995 року №123, яка була видана ОСОБА_2, що 27 грудня 1993року в його дачному будинку за адресою АДРЕСА_1дійсно сталася пожежа (а.с.9).
В матеріалах справи також мається Рішення №117-УІІІ-У від 05 грудня 2006 року Плесецької сільської Ради Васильківського району Київської області «Про розгляд заяв з клопотанням наділити в користування земельні ділянки». Згідно даного Рішення було розглянуто заяву ОСОБА_1 з клопотанням відновити її право на земельну ділянку площею 0,20 га по вул.Щорса,3 на якій був розташований будинок померлого в ІНФОРМАЦІЯ_1році чоловіка. Враховуючи, що будинок згорів 27.12.1993 року, місце знаходження його визначити неможливо, земельна ділянка знаходилась у користуванні померлого чоловіка ( а не у приватній власності), земельний податок не сплачувався, земельна ділянка не обробляється, відповідно ст..12 Земельного кодексу України сільська рада прийняла рішення про відмову ОСОБА_1у виділенні бажаної земельної ділянки.
Дане Рішення сільської ради позивачем не оскаржувалось.
Відповідно до п.6 статті 118 Земельного кодексу України «громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають заяви до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, в якій зазначаються бажані розміри та мета її використання.
Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення (п.8 ст.118 ЗК України).
Із матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 не знаходилась у користуванні ОСОБА_1. Будинок, який був розташований на даній земельній ділянці належав ОСОБА_2, який помер у ІНФОРМАЦІЯ_1році. Будинок згорів у 1993 році і з цього часу земельна ділянка, на якій був розташований будинок.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на те, що позивач як спадкоємець померлого чоловіка ОСОБА_2 отримала у спадщину житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1та право на користування земельною ділянкою площею 0,2 га за вказаною адресою. Більш того, на підтвердження вказаного факту позивачем не надано жодного доказу.
Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1площею 0,2 га не була передана у користування ОСОБА_2, а тому право на її користування до позивача також не переходило.
У відповідності до вимог ст. 118 ч. 2 ЗК України Плесецькою сільською радою Васильківського району Київської було прийнято рішення про відмову позивачу у передачі безкоштовно у приватну власність земельної ділянки площею 0,2 га по пров. Щорса в с. Плесецьке, оскільки у заявника були відсутні документи на право користування спірною земельною ділянкою, позивачка на протязі багатьох років не користувалася земельною ділянкою.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до матеріалів справи та змісту позовної заяви, питання про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,2 га по пров. Щорса у с. Плесецьке Васильківського району Київської області для будівництва та обслуговування житлового будинку перед сільською радою не ставилось, не зазначалось нею місцезнаходження земельної ділянки на яку необхідно скласти проект відведення земельної ділянки, не зазначалося цільове використання земельної ділянки.
Відповідно до положень ст.ст. 118 та 151 ЗК України заява про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки подається громадянином тільки в тому випадку, коли місцезнаходження такої земельної ділянки не визначено.
Оскільки позивачка звернулася про безоплатну передачу їй у власність земельну ділянку звернулася в 2006 році, то спірні правовідносини розповсюджуються на Земельний кодекс України 2001 року.
Земельним кодексом України 2001 року встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність громадян може проводитися у разі їх приватизації ( ст.116 ЗК).
В своєму адміністративному позові позивачка посилається на те, що після смерті чоловіка ОСОБА_2 вона прийняла спадщину та право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1.
Зазначеним обставинам позивачка не надала жодного доказу ні суду першої інстанції, ні апеляційній інстанції.
Відповідно до Земельного Кодексу України 2001 року право на користування земельною ділянкою підтверджується рішенням уповноважених органів про надання у користування земельною ділянкою або рішенням суду про розподіл земельної ділянки чи про встановлення прав на неї.
Підставами набуття права приватної власності громадян на земельні ділянки можуть бути договори купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, інші цивільно-правові угоди.
Позивачем також не було надано жодного доказу, що на неї розповсюджується Закон України «Про соціальний захист дітей війни», на який послався суд першої інстанції в своїй Постанові.
Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Позивач не надала жодного доказу своїх позовних вимог, не надала документ або рішення суду, що підтверджує право ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою. Крім того, не доведено неправомірні дії відповідача, в чому саме вони були неправомірними. В своїх позовних вимога позивачка не зазначає, що вона зверталася до відповідача з заявою про надання їй дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки і їй було в цьому відмовлено.
Відповідач довів в суді, що їх дії були правомірними. Відмовляючи позивачці у наданні їй у безоплатне користування земельної ділянки по АДРЕСА_1, відповідач конкретно зазначив чому вони відмовили позивачці у безоплатній передачі земельної ділянки. Рішення сільської ради було винесено з дотриманням норм Земельного кодексу України.
Таким чином, задовольняючи адміністративний позов ОСОБА_1, суд першої інстанції не обґрунтував в чому саме полягали неправомірні дії відповідача по відмові у наданні земельної ділянки, не встановив чи є у позивача доказ, що вона має право на користування спірною земельною ділянкою, чи подавала заяву позивачка до сільської ради про наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, не обґрунтував чому на позивачку розповсюджується Закон України «Про соціальний захист дітей війни», і згідно цього Закону вона має право на безоплатну передачу їй земельної ділянки.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не були встановлені обставини по справі, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно зі ст.198 ч.1 п.3 та ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу відповідача Плесецької сільської ради Васильківського району Київської області на Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 19.09.2007року - задовольнити.
Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 19.09.2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Плесецької сільської ради Васильківського району Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - скасувати.
Постановити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Плесецької сільської ради Васильківського району Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді