30 вересня 2013 року Справа № 901/1200/13
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Видашенко Т.С.,
суддів Голика В.С.,
Балюкової К.Г.,
за участю представників сторін:
позивача: публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - Букоємський Роман Васильович, дов. № 14-325 від 16.03.2012 р.,
відповідача: публічне акціонерне товариство "Керчгаз" - Огнева Лада Віталіївна, дов. № 8/812 від 04.06.2013 р.
розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Керчгаз"
на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Ейвазова А.Р.) від 29 квітня 2013 року у справі № 901/1200/13
за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, 6,Київ 1,01001)
до публічного акціонерного товариства "Керчгаз" (вул. Чкалова, 151-а,Керч,98300)
про стягнення 4296,79 грн.
У квітні 2013 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонера компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача - Публічного акціонерного товариства "Керчгаз" та просить стягнути 4296,79 грн., з яких: 3145,51 грн. - основний борг, 56,64 грн. - втрати від інфляції, 183,90грн. - проценти, 910,74 грн. - пеня.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань, взятих на себе за умовами договору купівлі-продажу №14/2029/11 від 30.09.2011 року, в частині оплати природного газу, переданого у жовтні-грудні 2011 року та у січні-березні 2012, у встановлений договором строк (а.с.2-4).
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 квітня 2013 року у справі № 901/1200/13 позов задоволено частково.
Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Керчгаз" на користь публічного акціонерного товариства "НАН "Нафтогаз України" 3145,51грн. основної заборгованості, 183,90 грн. процентів, 910,74 грн. пені, а також 1697,79 грн. в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором. В частині стягнення 56,64грн. втрат від інфляції у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, публічне акціонерне товариство "Керчгаз" 22 травня 2013 року звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом під час винесення рішення норм матеріального та процесуального права.
У своїй скарзі публічне акціонерне товариство "Керчгаз" зазначає, що одним з порушень норм процесуального права є відмова суду у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та розгляд справи за відсутності їх представника, через що судом не були дослідженні усі розрахунки між сторонами, а також не досліджено акт звірки.
У зв'язку з чим, судом, на думку скаржника, не належним чином перевірено розрахунок пені, який є неточним та не враховано, що пропущено строк позовної давності.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду у складі судової колегії: головуючий суддя Видашенко Т.С., судді Балюклва К.Г., Плут В.М.
За розпорядженням секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду від 01 липня 2013 року у зв'язку з відпусткою судді Балюкової К.Г., її замінено на суддю Голика В.С.
За розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 05 серпня 2013 року у зв'язку з відпусткою судді Плута В.М., його замінено на суддю Балюкову К.Г.
Відповідно до пункту 3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" заново розгляд справи починається в разі зміни складу суду (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу), а отже, перебіг строку вирішення спору починається спочатку.
05 серпня 2013 року від скаржника надійшли доповнення до апеляційної скарги, у яких він зазначає, що 3% річних неправомірно нараховується з 10 числа кожного наступного за місяцем поставки газу, а не з 11-го, як то передбачене договором.
Також, у доповненнях до апеляційної скарги вказується період з яким відповідач погоджується щодо нарахування, а саме з 05 жовтня 2012 року по 10 жовтня 2012 року, а у період з 10 січня 2012 року по 04 квітня 2012 року строк позовної давності позивачем прострочено.
У зв'язку з чим, відповідно до доповнень апеляційної скарги скаржник просить задовольнити клопотання публічного акціонерного товариства "Керчгаз" про застосування позовної давності до розрахунку пені за період з 10 січня 2012 року по 04 квітня 2012 року; рішення господарського суду про стягнення заборгованості за договором у розмірі 4296,79 грн. скасувати, винести нове рішення в частині стягнення з публічного акціонерного товариства "Керчгаз" 16,66 грн. пені та 181,75 грн. 3% річних.
У судовому засіданні апеляційної інстанції 12 вересня 2013 року представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, з урахуванням доповнень та наполягав на клопотання про застосуванні позовної давності до розрахунку пені за період з 10 січня 2012 року по 04 квітня 2012 року. Просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за договором в розмірі 4296, 79 грн.. Винести нове рішення в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства „Керогаз" про стягнення заборгованості за договором в розмірі 4296,79 грн. скасувати та винести нове рішення в частині стягнення пені у розмірі 16,66 грн. та 3%річних у розмірі 181,75 грн.
Представник позивача заперечував, просив рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.
У судовому засіданні 12 вересня 2013 року було оголошено перерву до 30 вересня 2013 року.
Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції 30 вересня 2011 року між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу природного газу № 14/2029/11 (а.с. 8-12).
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.
Відповідно до пункту 1.1 договору, позивач (продавець) взяв на себе зобов'язання передати, а відповідач (покупець) - прийняти та оплатити газ (далі - товар) згідно умов, передбачених договором; газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації релігійним організаціям.
11 жовтня 2011 року сторонами укладено додаткову угоду № 2, якою змінено п.1.1 договору та викладено його у наступній редакції: "продавець зобов'язується передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору".
Договір набуває чинності з дати його укладення і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків - до повного погашення заборгованості (п. 11.1 договору).
Відповідно до пункту 2.1 договору, продавець передає покупцю з 01.10.2011 по 31.12.2012 року газ у обсязі до 54,750 тис.куб.м.
Згідно з пунктом 5.2 договору, ціна за 1000 куб.м. природного газу без урахування ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання газу за регульованим тарифом, становить:
- газ, який використовується населенням за умовами, що споживання не перевищує 2500 куб.м. на рік: при наявності газових лічильників - 290,4902 грн., крім того ПДВ 20%; при відсутності газових лічильників - 349,8039 грн., крім того ПДВ 20%;
- газ, який використовується населенням за умовами, що споживання не перевищує 6000 куб.м. на рік: при наявності газових лічильників - 594,9020 грн., крім того ПДВ 20%; при відсутності газових лічильників - 984,6078 грн., крім того ПДВ 20%;
- газ, який використовується населенням за умовами, що споживання не перевищує 12000 куб.м. на рік: при наявності газових лічильників - 1534,6078 грн., крім того ПДВ 20%; при відсутності газових лічильників - 1718,4314 грн., крім того ПДВ 20%;
- газ, який використовується населенням за умовами, що споживання не перевищує 12000 куб.м. на рік: при наявності газових лічильників - 1891,9608 грн., крім того ПДВ 20%; при відсутності газових лічильників - 2111,3235 грн., крім того ПДВ 20%.
Пунктом 5.3 договору передбачено, що, у разі зміни ціни на природний газ, сторони вносять зміни до п. 5.2 договору з дати набрання чинності встановленої НКРЕ ціни.
Як встановлено судом під час розгляду даної справи, сторонами неодноразово змінювалась ціна газу шляхом внесення змін до договору.
Так, сторонами укладено додаткову угоду, якою внесені зміни до п. 5.2 договору та встановлено нову ціну на газ. Даною угодою визначено, що вона поширює свою дію на відносини сторін, що фактично склались з 01.10.2011 року (а.с. 13)
Додатковою угодою №3 від 31 січня 2012 року також внесені зміни до п. 5.2 договору та змінено ціну на газ (а.с. 15).
Загальна вартість природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу (п. 5.4 договору).
Як встановлено судом, позивач поставив відповідачу природний газ відповідно до умов вказаного договору у період з жовтня по грудень 2011 року та з січня по березень 2012 року на суму 31068,62 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу(а.с.18-21), а саме:
- акт від 31.10.2011 на суму 379,44 грн.;
- акт від 30.11.2011 на суму 1644,13 грн.;
- акт від 31.12.2011 на суму 1948,73 грн.;
- акт від 31.01.2012 на суму 8505,68 грн.;
- акт від 29.02.2012 на суму 11814, 37 грн.;
- акт від 31.03.2012 на суму 6776,27 грн.
У зв'язку з частковим невиконанням відповідачем зобов'язання за договором в частині оплати переданого товару, що підтверджується реєстром прийнятих платежів від ПАТ "Керчгаз" та виникненням заборгованості за товар, переданий відповідно до вищевказаних актів приймання-передачіу сумі 3145,51 грн., позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем обов'язку щодо оплати переданого у відповідний період природного газу, а також застосування до нього відповідальності, встановленої умовами договору та чинним законодавством за порушення відповідного зобов'язання.
В силу вимог частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Аналогічна норма міститься у статті 509 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до договору, укладеного між сторонами оплата здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки; остаточний розрахунок за фактично переданий товар здійснюється до 10-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків покупця. (пункт 6.1)
На момент розгляду судом першої інстанції матеріалів даної справи, заборгованість за товар, переданий відповідно до вищевказаних актів приймання-передачі, складала 3145,51 грн. (фактично - заборгованість за газ, переданий у березні 2012року), оскільки відповідачем зобов'язання за договором в частині оплати переданого товару виконано було лише частково, що підтверджується реєстром прийнятих платежів від ПАТ "Керчгаз" (а.с.70-88).
У зв'язку з тим, що відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, під час розгляду справи до прийняття рішення судом доказів оплати відповідної заборгованості не надав, отже, не спростував тверджень позивача про наявність заборгованості за поставлений товар у вказаній сумі.
Враховуючи зазначені обставини, судом правомірно були задоволені позовні вимоги в частині стягнення основної суми заборгованості.
Стаття 101 Господарського процесуального кодексу України встановлює межі перегляду справи в апеляційній інстанції. Аналіз даної статті дає можливість зробити висновок, що апеляційна інстанція перевіряє законність судового рішення на момент його прийняття.
На момент звернення скаржника з даною апеляційною скаргою разом з апеляційною скаргою були надані платіжне доручення №7256-19 від 26 квітня 2013 року у сумі 132,97 грн. та платіжне доручення №7256-20 від 29 квітня 2013 року у сумі 39,35 грн. які перераховані ПАТ "Керчгаз" за договором №14/2029/11 від 30 вересня 2011 року.
Оскільки вказані суми погашені відповідачем під час розгляду справи, рішення господарського суду від 29 квітня 2013 року у справі № 901/1200/13 в частині стягнення основної суми заборгованості підлягає зміні, з урахуванням сплаченої суми у розмірі 172,32 грн.
У свою чергу, скаржником разом з апеляційною скаргою надані платіжне доручення №7256-16 від 30 квітня 2013 року на суму 169, 68 грн. та платіжне доручення № 955 від 30 квітня 2013 року на суму 2803,51 грн..
Стосовно зазначених платіжних доручень на сплату заборгованості, які підтверджуть повну сплату відповідачем основної суми заборгованості після винесення рішення необхідне зазначити наступне.
Отже вказані платіжні доручення не можуть бути прийняті судовою колегією до уваги при повторному перегляді справи, оскільки сплату вищевказаної суми заборгованості було здійснено після ухвалення рішення місцевого господарського суду від 29 квітня 2013 року, проте дана обставина повинна бути врахована у виконавчому провадженні.
У вказаному випадку зацікавлена особа вправі звернутися із заявою згідно статті 117 Господарського процесуального кодексу України про визнання наказу не підлягаючим виконанню повністю або частково.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 6.2. договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків Покупця.
Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зазначена норма надає сторонам за договором право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положенням ст.ст. 260, 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу, встановленого ч. 2 ст. 260 Цивільного кодексу України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.
З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання з оплати отриманого газу мало виконуватись відповідачем до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.2. договору), а отже прострочення платежу за кожний неоплачений місяць починається з 11 числа відповідного місяця.
Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, стаття 259 Цивільного кодексу України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 261 ЦК України.
Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, частина 2 статті 260 Цивільного кодексу України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Згідно з абз. 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Слід зазначити, що в даному випадку, виходячи із змісту договору (п.6.2), початок перебігу позовної давності за вимогами, що випливають з даного договору починається з 11 числа наступного за місяцем поставки, який неоплачений, тобто від дня, коли позивач дізнався про порушення свого права, а відтак, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, саме з 11 числа місяця + 6 місяців.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що пунктом 7.2 договору сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) на прострочену суму, оскільки вказаним пунктом договору сторони фактично визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення постачальника з претензією або позовом, що не відповідає положенням ч. 2 ст. 260 Цивільного кодексу України.
Отже, умови пункту 7.2. у частині стосовно того, що неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом договору №14/2029/11 від 30.09.2011 року суперечать нормам ст. ст. 260, 261 Цивільного кодексу України та положенням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до пунктом 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Таким чином, оскільки, пункт 7.2. у частині стосовно того, що неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом договору №14/1947/11 від 30.09.2011 року суперечить нормам ст. 260 ЦК України, ст. 261 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 232 Господарського України цей пункт у частині стосовно того, що неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом підлягає визнанню судом недійсним згідно з ч.1 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України.
Така ж сама позиція викладена у постанові Верховного суду України від 11 грудня 2012 року у справі № 15/046-11.
Водночас, пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 та п.6.2 договору він зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Як зазначено в статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, як це передбачено статтею 218 Господарського кодексу України.
В частині 2 статті 217 ГК України зазначається, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).
Судом встановлено, що у позивача заявляється право на нарахування пені з 11 числа наступного за місяцем поставки, який неоплачений, тобто від дня коли позивач дізнався про порушення свого права (з початку перебігу позовної давності), а відтак, саме з 11 числа місяця + 6 місяців повинна обчислюватися пеня.
Таким чином, беручи до уваги вимоги вищенаведених правових норм, враховуючи що, період нарахування пені, заявлений позивачем, відповідає вимогам частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, розмір нарахованої пені відповідає вимогам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а також те, що відповідно до умов договору відповідач у справі повинен був провести остаточний розрахунок до 10 числа, наступного місяцю (п. 6.2. договору), позовні вимоги про стягнення пені у сумі 910,74 грн., не зважаючи на те, що розмір пені за заявлений період складає більшу суму, між тим, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог.
Відносно заяви скаржника про застосування строку позовної давності судова колегія відмовляє, оскільки відповідач не скористався зазначеним правом у суді першої інстанції, отримавши копію позовної заяви та не надавши а ні письмові пояснення, а ні відзив на позов.
Крім того, судова колегія вважає необхідним зазначити, що відповідач про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, факсограма з клопотанням про відкладення розгляду справи задовольнялася судом 19 квітня 2013 року, у зв'язку з чим публічне акціонерне товариство "Керчгаз" не тільки мало можливість вирішити питання про участь представника у судовому засіданні, але і скористатися свої процесуальним правом, надавши письмові пояснення по справі, а також зазначити про часткову сплату суми заборгованості.
У свою чергу, оскільки факт прострочення грошового зобов'язання відповідачем є обґрунтованим, вимоги в частині стягнення процентів за весь час прострочення підлягають задоволенню.
Хоча у розрахунку позивача в частині вимог про стягнення процентів за відповідний період прострочення і реальною сумою існують розбіжності, у зв'язку з невірним визначенням періоду прострочення, розмір процентів, за розрахунком суду, складає більшу суму, однак, оскільки позивач заявив вимоги про стягнення у розмірі 183,90 грн., вимоги саме у такому розмірі підлягають задоволенню.
Також, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції що не підлягають задоволенню вимоги про стягнення збитків від інфляції у сумі 56,64 грн., нарахованих на заборгованість за спірний період, з тих підстав, що позивач при розрахунку втрат від інфляції невірно визначив період нарахування - без врахування умов договору щодо строку виконання зобов'язання з оплати, зокрема: не зважаючи на те, що зобов'язання з оплати поставленого природного газу у жовні 2011року є простроченим лише з 11 листопада 2011 року, нарахування проведено з 16 жовтня 2011 року; на суму боргу за поставлений природний газ у листопаді 2011 у розмірі 838,76грн. проведено нарахування починаючи з 16 листопада 2011 року, хоча поставка мала бути оплачена в строк до 10 числа наступного місяця, тобто до 10 грудня 2011 року тощо.
Позивачем при здійсненні розрахунку не враховані місяці періоду прострочення, у яких індекс інфляції дорівнював сумі, яка менше одиниці (має місце дефляція), тобто враховані не всі періоди прострочення, що призвело до збільшення суми нарахувань (п.2 Інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 №01-06/928/2012);
За розрахунком суду, позивач не зазнав збитків від інфляції за період з моменту прострочення до звернення до суду з позовом, виходячи із суми заборгованості та періоду прострочення за всіма заявленими місяцями поставки (сукупні втрати від інфляції складають від'ємне значення), у зв'язку з чим у задоволенні позову в частині стягнення збитків від інфляції у сумі 56,64 грн. слід відмовити.
З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення основної суми заборгованості у розмірі 172,32 грн.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 4 статті 103, пунктами 1 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Керчгаз" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 квітня 2013 року у справі № 901/1200/13 змінити, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції:
"1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Керчгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерне компанія "Нафтогаз України" 2973,19 грн. основної заборгованості, 183,90грн. процентів, 910,74грн. пені, а також 1628,71 грн. в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.
3. В частині стягнення 56,64грн. втрат від інфляції у задоволенні позову відмовити.
4. В частині стягнення 172,32 грн. основної заборгованості провадження припинити."
3. Доручити Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.
Головуючий суддя Т.С. Видашенко
Судді В.С. Голик
К.Г. Балюкова
Розсилка:
1. Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, 6,Київ 1,01001)
2. Публічне акціонерне товариство "Керчгаз" (вул. Чкалова, 151-а,Керч,98300)