ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/16980/13 30.09.13
За позовом Одеської залізниці
до Державного агенства резерву України
про стягнення 408 983,07 грн.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники сторін:
Від позивача: Ротар І.В. по довіреності № б/н від 02.01.2013р.
Від відповідача: Михайлюк А.З. по довіреності № б/н від 03.04.2013р.
Одеська залізниця звернулась до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з Державного агентства резерву України заборгованості в розмірі 408 983,07 грн. відповідно до договору № ОД/НР-03-670НЮ від 29.04.2003р. відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань відповідно до умов вищезазначеного договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 30.09.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
У даному судовому засіданні представники сторін подали клопотання про відкладення розгляду справи.
Суд розглянувши подані клопотання представників сторін, відмовляє в його задоволенні оскільки проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті у даному судовому засіданні.
У даному судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення заявлених позовних вимог, проте письмового відзиву на позов не надав.
У судовому засіданні 30.09.2013р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
29 квітня 2003 року між Державним комітетом України з державного матеріального резерву України, правонаступником якого відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010р. № 1085/2010 є Державне агентство резерву України (далі - комітет) та Одеською залізницею (далі - зберігач) був укладений договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № ОД/НР-03-670НЮ.
Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє протягом усього терміну зберігання цінностей мобілізаційного резерву (п. 7.3. договору).
Відповідно до умов даного договору, зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву без користування ними зберігачем здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках зберігача (пункт 1.1 договору).
Згідно з п. 1.2. договору, комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1.
Відповідно до умов договору, зберігач зобов'язаний забезпечити належне зберігання цінностей і вести бухгалтерський облік на позабалансовому рахунку зберігача (п.2.1), а комітет в свою чергу зобов'язаний відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі. (п. 3.1).
Розділом четвертим договору сторони погодили порядок проведення розрахунків, відповідно до якого:
4.1. Відшкодування витрат за зберігання Цінностей визначається згідно щорічно погодженого Комітетом зведеного кошторису витрат Зберігача, який здійснює відповідальне зберігання цих Цінностей мобілізаційного резерву.
4.2. Кошторис розрахунку витрат на утримання Цінностей, направлений Зберігачем на погодження Комітету, повинен бути розшифрований по всім статтям витрат, а також містити пояснювальну записку.
4.3. Зберігач надає Комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання Цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання Цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою.
4.4. Відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) Зберігачу за зберігання Цінностей мобілізаційного резерву Комітет здійснює в межах, визначених підписаними, актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п.4.3. цього договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом.
4.5. Оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання Комітетом акта форми № 1.
Відповідно до розділу шостого договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором комітет і зберігач несуть відповідальність згідно із законодавством, зокрема згідно із Законом України «Про державний матеріальний резерв», іншими актами законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що 15.09.20010р. між сторонами було підписано додаткову угоду до договору № ОД/НР-03-670НЮ від 29.04.2003р., відповідно до якої сторони погодили внести доповнення до договору, а саме:
сторони погоджують річний розмір коштів на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в межах кошторису на 2010р. в сумі 643224,00 грн. в т.ч. ПДВ 107204,00 грн.;
оплата здійснюється на підставі актів виконаних робіт;
сторони встановлюють, що умови даної додаткової угоди застосовуються до відносин, які виникли до моменту її підписання і діють з 01.01.2010р. до 31.12.2010р.
Матеріалами справи підтверджується, що сторонами було підписано Акти виконання робіт по Одеській залізниці за другий квартал 2012р. на суму 130365,29 грн. у тому числі ПДВ 21727,55 грн. та за третій квартал 2012р. на суму 146331,57 грн. у тому числі ПДВ 24388,60 грн. та за четвертий квартал на суму 132286,21 грн., в тому числі ПДВ - 22047,70 грн. Загалом на суму 408 983,07 грн.
Жодною із сторін не заперечується той факт, що передані відповідачем матеріальні цінності у зазначений період зберігались позивачем.
Позивач зазначає, що виконав взяті на себе зобов'язання з надання послуг, а відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання з оплати наданих послуг та має перед позивачем заборгованість у сумі 408 983,07 грн. заборгованості.
Статтею 4-2 ГПК України передбачено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах зазвичай ставляться. Аналогічні положення містяться в ст. 526 ЦК України.
Згідно з чч. 2, 3 ст. 193 ГК України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Таким чином, враховуючи те, що Відповідач не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, отже суд дійшов висновку, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача 408983,07 грн. заборгованості відповідно до договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № ОД/НР-03-670НЮ від 29.04.2003р. правомірна та підлягає задоволенню.
Підсумовуючи все вищевикладене, судом задовольняються позовні вимоги повністю, в сумі 408 983,07 грн.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, зокрема судовий збір, то зазначені витрати покладаються на відповідача (ст. 49 ГПК України).
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, ?
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код ЄДРПОУ 37472392) на користь Одеської залізниці (65012, Одеська область, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 19, код ЄДРПОУ 01071315 ) 408 983 (чотириста вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят три) грн.. 07 коп. основної заборгованості та 1720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 01.10.2013р.
Суддя Т. Ю. Трофименко