"19" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/38090/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),
Бутенка В.І.,
Ситникова О.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області про перерахунок пенсії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2011 року, -
У березні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області, у якому просила нарахування та виплатити їй підвищення до пенсії як учаснику війни в щомісячному розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, прирівняної до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01 січня 2000 року.
Постановою Перевальського районного суду Луганської області від 23 березня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області здійснити позивачу перерахунок та виплату підвищення до пенсії як учаснику війни в щомісячному розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, прирівняної до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2006 року, з урахуванням фактично виплачених сум. В задоволенні решти позову відмовлено.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2011 року було скасовано постанову суду першої інстанції а, позов ОСОБА_3 залишено без розгляду.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції у справі, ОСОБА_3 звернулася з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абз.1 ч. 2 ст. 5 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За приписами ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач про порушення свого права, якщо вона вважала його порушеним, повинна був дізнатися при виплаті їй відповідачем щомісячної пенсії.
Відповідно до ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач не обґрунтував та не довів поважності причин пропущення вказаного процесуального строку.
Враховуючи викладене, а також те, що позивач звернувся з вищевказаним позовом до суду 10 березня 2011 року, а позовні вимоги охоплюють період з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2006 року, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивачем було пропущено шестимісячний строк звернення до суду з адміністративним позовом.
Крім того, посилання позивача у касаційній скарзі на ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є безпідставними, оскільки дія вказаних норм розповсюджується на правовідносини при яких йдеться про нараховані суми пенсій.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що постанова суду першої інстанції скасована судом апеляційної інстанції, а в справі ухвалено нове законне рішення, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтею 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2011 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: