Іменем України
26 вересня 2013 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого - Бондаренка Ю.О.,
суддів - Собослой Г.Г.
при секретарі - Чейпеш С.І.,
без участі сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 квітня 2013 року, -
ТОВ "Факторинг Україна", звернулося з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 298553,82 грн. та судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 22.09.2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Аваль», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № СNL-800/071/2006, згідно якого останній отримав кредит в сумі 32 000,00 доларів США., строком до 22.09.2016 року, із сплатою фіксованої процентної ставки 13,99% річних за користування кредитними коштами. Взяті на себе зобов'язання позичальник належним чином не виконував, в зв'язку з чим станом на 27.12.2012 р. заборгованість по кредиту склала 298 553,82 грн. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 22.09.2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №SR-800/239/2006, згідно якого поручитель поручилась перед кредитором за виконання боржником зобов'язань в повному обсязі.
АТ «ОТП Банк», який є правонаступником АКБ «Райффайзенбанк Аваль», за договором купівлі-продажу кредитного портфелю та договором про відступлення права вимоги, відступлено ПАТ «ОТП Факторинг Україна» право вимоги по кредитним зобов'язанням відповідачів.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 квітня 2013 року позовну заяву задоволено та стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як солідарних боржників, на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором №СNL-800/071/2006 від 22.09.2006 р. у розмірі 298 553,82 грн. та сплачений судовий збір
Не погодившись з рішення суду відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення , яким в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Як підставу для задоволення апеляційної скарги, апелянт вказує на те, що задовільняючи позовні вимоги про стягнення боргу, суд не врахував що це є фактичним розірванням договору , намір розривати який відповідач не мав. Розрахунок заборгованості є виключно відображенням розрахунків позивача непідтверджених первинними бухгалтерськими документами. Крім того суд безпідставно стягнув неустойку, хоча її розмір значено перевищує розмір збитків , а отже підлягає зменшенню відповідно до ст.. 551 ЦК України.
Сторони в судове засідання не з'явились.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено і сторонами не оспорені, що 22 вересня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Аваль» (правонаступник АТ «ОТП Банк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № СNL-800/071/2006, згідно якого останній отримав кредит в сумі 32 000,00 доларів США., строком до 22.09.2016 року, із сплатою фіксованої процентної ставки 13,99% річних за користування кредитними коштами (а.с. 5- 9). За договором поруки, укладеним між банком та ОСОБА_2 22 вересня 2006 року, остання як поручитель взяла на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 зобов'язань перед банком (а.с.10-11).
Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до розрахунку, заборгованісь ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 27.12.2012 року складає 25235,86 доларів США та 96843 грн (а.с.12).
Апелянт висловлюючи сумнів в обєктивності нарахуваня заборгованості не вказав в чому саме неправильність розрахунку, більше того в суді першої інстанції апелянт визнав нарахований борг (а.с. 42).
Відповідно до ст.554 ЦК України, в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Твердження апелянта про те, що стягнення боргу з відповідача є ніщо інше як розірвання договору, є домислами, які не узгоджується з п. 7.3 договору де передбачена дія договору до повного виконання зобов'язання, в свою чергу у разі розірвання договору зобов'язання сторін, згідно ст. 653 ЦК України, припиняються.
Щодо застосування ст.. 551 ЦК України, то відповідно до абз.1 п.27 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка….
Таким чином, не може бути застосовано ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, так як згідно матеріалів справи та журналу судового засідання, відповідачі із заявою про зменшення розміру пені не зверталися.
З врахування викладеного суд першої інстанції вірно встановив правовідносини, що виникли між сторонами та ухвалив правильне по суті і справедливе рішення.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.209,218,303,307,308,313,314,315,317,319 ЦПК України колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1- відхилити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 квітня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: