18 вересня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.,
суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І.,
Євтушенко О.І., Ситнік О.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Бершадського району Вінницької області в інтересах ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Яланецьке» с. Яланець Бершадського району Вінницької області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, повернення її власнику та скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Яланецьке» на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2012 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 04 грудня 2012 року,
Прокурор Бершадського району Вінницької області звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_6, у якому зазначав, що під час перевірки прокуратурою Бершадського району Вінницької області встановлено, що ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 1,1676 га згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ВН № 096614. За договором оренди земельної ділянки від 01 вересня 2008 року ОСОБА_6 передав строком на 10 років у платне користування земельну ділянку товариству з обмеженою відповідальністю «Яланецьке» (далі - ТОВ «Яланецьке») в особі директора Барабаша М.І. Вказаний договір оренди зареєстровано у Бершадському районному відділі Вінницької регіональної філії Центру державного земельного кадастру 18 березня 2010 року за № 041003600076.
Вказував, що ОСОБА_6 договір оренди земельної ділянки не підписував, у договорі відсутні його істотні умови, тому просив визнати договір оренди земельної ділянки недійсним, повернути земельну ділянку власнику та скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки.
Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2012 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,1676 га, розташованої на території Яланецької сільської ради Бершадського району Вінницької області, укладений 01 вересня 2008 року між ОСОБА_6 та ТОВ «Яланецьке» с. Яланець Бершадського району Вінницької області, зареєстрований у Бершадському районному відділі Вінницької регіональної філії «Центр державного земельного кадастру» 18 березня 2010 року за № 041003600067 та повернуто земельну ділянку власнику ОСОБА_6 У іншій частині позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 04 грудня 2012 року рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2012 року в частині відмови у позові скасовано. Позов про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, повернення її власнику та скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки задоволено. Скасовано державну реєстрацію договору оренди землі від 01 вересня 2008 року, зареєстровану у Бершадському районному відділі Вінницької регіональної філії «Центр державного земельного кадастру» 18 березня 2010 року за № 041003600067. У іншій частині рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі ТОВ «Яланецьке», посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання договору оренди землі недійсним, суди керувалися тим, що вказаний договір не містить усіх істотних умов, передбачених ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон), а саме, не визначена сторона, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації договору оренди, суд першої інстанції зазначав, що з позовом до органу державної реєстрації прав на нерухоме майно позивач не звертався.
Скасовуючи у цій частині рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги про скасування державної реєстрації договору оренди, суд апеляційної інстанції вважав, що вказана вимога підлягає задоволенню на підставі ст. 27 Порядку ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1021, оскільки підставою для скасування державної реєстрації є рішення суду.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині визнання договору оренди землі від 01 вересня 2008 року, укладеного між ОСОБА_6 та ТОВ «Яланецьке», скільки відповідно до ст. 15 Закону у редакції, чинній на момент укладення договору, однією із істотних умов указаного договору передбачалося визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини.
Частиною другою ст. 15 Закону установлено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1−3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
У ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Отже, відсутність у договорах оренди землі хоча б однієї з істотних умов, передбачених ч. 1 ст. 15 Закону, зокрема не визначена сторона, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини, є підставою для визнання недійсними таких договорів оренди відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону.
Оскільки в спірних договорах оренди землі у справі, яка переглядається, відсутнє визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини, то такі договори оренди підлягають визнанню недійсними за правилами ч. 2 ст. 15 Закону.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 18 липня 2012 року справі № 6-77цс12, яка є обов'язковою для усіх судів при вирішенні спорів щодо подібних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Законодавче закріплення необхідності державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, таким чином, визнанням з боку держави публічно-правового інтересу у встановленні приналежності нерухомого майна конкретній особі. Державна реєстрація прав покликана служити забезпеченням стабільності обороту нерухомості, оскільки остання має не тільки майнову, а й соціальну значимість.
Подібна стабільність досягається шляхом винесення операцій та інших дій з нерухомістю за рамки приватних інтересів сторін, а також створення особливої, єдиної інформаційної системи, дозволяє всім суб'єктам права отримувати виключно і єдино достовірні дані про правовий статус того чи іншого об'єкта.
Фактично ж реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно. При цьому вона ніяк не впливає на цивільно-правову рівність учасників обороту, автономію волі і свободу договору. Тобто не надає публічно-правового характеру вказаним правовідносинам, що дозволяє зробити висновок про можливість розгляду спорів щодо державної реєстрації виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно.
Тому вказані позовні вимоги, якщо вони заявлені у позові щодо нерухомого майна і не стосуються дотримання державним реєстратором процедури здійснення державної реєстрації, належить розглядати у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.
Відповідно до ст. 26 названого Закону записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Згідно з пп. 10 п. 27 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
У даному випаду реєстраційні правовідносини спрямовані на встановлення, зміну, припинення прав на нерухоме майно і є визначеним організаційним заходом, що використовується власниками для впорядкування своїх основних відносин, предметом яких є нерухоме майно, їх виникнення не залежить від волі реєстратора, тому рішення суду апеляційної інстанції у цій частині є законним і обґрунтованим.
Керуючись статтями 333, 335, 336, 337, 340, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Яланецьке» відхилити.
Рішення апеляційного суду Вінницької області 04 грудня 2012 року та рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2012 року у частині, що не скасована апеляційним судом Вінницької області, залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: П.О. Гвоздик
Судді: Є.П. Євграфова
О.І. Євтушенко
В.І. Журавель
О.М. Ситнік