11 вересня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Макарчука М.А.,
суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В.,Нагорняка В.А.,Юровської Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Хмільницької міської ради Вінницької області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_7, про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно, за позовом ОСОБА_8 до Хмільницької міської ради Вінницької області, про визнання права на незавершений будівництвом житловий будинок, за касаційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_8 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 14 травня 2012 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 2 липня 2012 року,
У квітні 2009 року ОСОБА_6 звернулась до суду з зазначеним позовом, в якому просила встановити факт прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_9 та визнати за нею право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, а саме земельну ділянку площею 0,08га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
ОСОБА_8 в квітні 2009 року також звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на незавершений будівництвом житловий будинок готовністю 8%, загальною вартістю 9 132 грн., що розташований по АДРЕСА_1.
Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 2 квітня 2010 року вказані позови об'єднані в одне провадження.
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 14 травня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_8 задоволено, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 2 липня 2012 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_8 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
В касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні її позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального та матеріального права.
ОСОБА_8 у своїй касаційній скарзі просить рішення апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог або передати справу на новий апеляційний розгляд, мотивуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального та матеріального права.
Колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_6 про визнання за нею права власності на земельну ділянку відсутні, оскільки спадкодавцем за життя не було належним чином оформлене право власності на спірну земельну ділянку, що стосується позовних вимог про визнання права власності на самочинне будівництво, то апеляційний суд також не вбачав правових підстав для їх задоволення, оскільки законом не передбачено визнання права власності на незавершений об'єкт самочинного будівництва.
Такі висновки суду апеляційної інстанції колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи, виходячи з наступного.
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_9
За життя ОСОБА_9 на підставі рішення виконкому Хмільницької міської ради Вінницької області від 30 листопада 1995 року та рішення виконкому Хмільницької міської ради Вінницької області від 30 грудня 1999 року було передано безкоштовну у приватну власність земельну ділянку площею 0,08га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до акту винесення в натурі земельної ділянки індивідуального забудовника від 15 грудня 1995 року винесено в натурі межі спірної земельної ділянки під будівництво житлового будинку.
Відповідно до ст. 22, ч. 1 ст. 23 ЗК України від 18 грудня 1992 року, що діяв на час виникнення спірних правовідносин право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 ЗК України (в редакції, що діяла на час смерті ОСОБА_9) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Встановлено, що після смерті ОСОБА_9 із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулась його сестра - позивач ОСОБА_6
Відповідно до ст. ст. 1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Враховуючи, що на момент смерті ОСОБА_9 належним чином не оформив своє право власності на спірну земельну ділянку, то вона не увійшла до спадкового майна, а тому до спадкоємців за законом не перейшло право власності на неї, в такому разі вони мають право оформити своє право на земельну ділянку на загальних підставах, що передбачені земельним законодавством.
З огляду на викладене, висновки апеляційного суду в цій частині є законними та обґрунтованими.
Що стосується вимог про визнання права власності на самочинне будівництво, то слід зазначити наступне.
Відповідно до інвентаризаційної справи на об'єкт незавершеного будівництва по АДРЕСА_1, розпочатої 8 липня 2009 року та довідки КП «Вінницьке ООБТІ» від 16 липня 2009 року встановлено, що готовність незавершеного будівництвом житлового будинку за вказаною адресою становить 8%, а його вартість складає 9 132 грн.
Відповідно до ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Таким чином, до завершення будівництва особі на праві власності належать виключно будівельні матеріали.
Разом з тим, слід відзначити, що спірна земельна ділянка виділялася ОСОБА_9 в приватну власність для здійснення на ній будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Питання щодо передачі вказаної земельної ділянки для будівництва ОСОБА_8 не вирішувалось, як і не розроблялась відповідна дозвільна документація на будівництво спірного об'єкту.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в п. 3 Постанови «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року N 6 право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.
Визнання права власності на незавершений об'єкт самочинного будівництва не допускається, оскільки це суперечить змісту як частини третьої статті 376, так і статті 331 ЦК.
Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог щодо визнання права власності на незавершений об'єкт самочинного будівництва.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що рішення апеляційного суду відповідає вимогам закону щодо його обґрунтованості та законності, а тому касаційну скаргу необхідно відхилити, оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_8 відхилити.
Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 14 травня 2012 року в не зміненій та не скасованій частині та рішення апеляційного суду Вінницької області від 2 липня 2012 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.А. Макарчук
Судді:А.О. Леванчук
А.В. Маляренко
В.А. Нагорняк
Г.В. Юровська