18 вересня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Хопти С.Ф., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Пакульської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, виконавчого комітету Пакульської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, комунального підприємства «Чернігівське районне бюро технічної інвентаризації» про встановлення факту проживання в будинку, визнання незаконним та скасування розпорядження та свідоцтва про право власності, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, визнання права користування жилим приміщенням за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 29 квітня 2013 року,
У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з жовтня 2004 року по вересень 2012 року він знаходився у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4, від якого вони мають доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. У період шлюбу, у 2005 році, вони вселились у будинок АДРЕСА_1, де проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, здійснювали переобладнання будинку. Після розлучення у вересні 2012 року ОСОБА_4 стала чинити йому перешкоди у користуванні будинком, повідомивши, що вона є його власником. Звернувшись до Пакульської сільської ради, він дізнався, що згідно з розпорядженням органу приватизації від 10 серпня 2010 року вказаний будинок був переданий у приватну власність його колишній дружині та донці. Оскільки він згоди на приватизацію житла не давав, проживав у будинку, вважав, що приватизація спірного будинку була здійснена в порушення ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". У зв'язку з цим позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд встановити факт його проживання у спірному будинку з 2005 року по вересень 2012 року; визнати незаконним та скасувати розпорядження органу приватизації - Пакульської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 10 серпня 2012 року № 1226 про передачу вказаного будинку у приватну власність ОСОБА_4; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане на ім'я ОСОБА_4; усунути перешкоди у користуванні жилим приміщенням шляхом його вселення у спірний будинок; визнати за ним право на користування вказаним будинком.
Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 29 квітня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач хоча й проживав у спірному будинок як член сім'ї наймача та за його згодою, але з часу вселення в спірний будинок і на момент його приватизації зареєстрований у ньому не був; будучи членом сім'ї наймача, у серпні 2012 року він добровільно вибув із спірного будинку до іншого житла за місцем реєстрації.
Проте погодитись із такими висновками судів не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.
Судом встановлено, що з 16 жовтня 2004 року по 21 вересня 2012 року ОСОБА_3 знаходився у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 У 2005 році вони вселились у будинок АДРЕСА_1 де проживали однією сім'єю. У 2006 році у них народилась донька - ОСОБА_5.
Рішенням виконавчого комітету Пакульської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 29 липня 2004 року ОСОБА_4 виділено житловий будинок АДРЕСА_1 без права приватизації та без сплати оренди терміном на 10 років до 2014 року.
Розпорядженням Пакульської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 10 серпня 2010 року № 1226 вказаний вище будинок передано ОСОБА_4 у приватну власність, а 23 вересня 2010 року видано свідоцтво про право власності, згідно з яким будинок в рівних частинах належить ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Як вбачається з довідки від 10 вересня 2012 року № 1308, виданої виконавчим комітетом Пакульської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, ОСОБА_3 з 01 листопада 2005 року постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1
Таким чином позивач проживав у спірному будинку, проте будинок на нього приватизований не був.
Порядок приватизації квартир, що відносяться до державного житлового фонду, регулюється Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду", зокрема ст. 8 цього Закону.
Згідно із цією нормою приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло (ч. 1 ст. 5 вказаного Закону).
Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 затверджено Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян.
Пунктом 4 вказаного Положення передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди прийшли до суперечливих висновків: встановивши, що позивач постійно проживав у спірному будинку як член сім'ї наймача, приватизація будинку була здійснена без його згоди, проте у визнанні незаконним розпорядження органу приватизації про передачу вказаного будинку у приватну власність ОСОБА_4 відмовили, не навівши для цього правових підстав, не вказавши при цьому чи зберігав він за собою інше постійне місце проживання, де був би зареєстрований.
У порушення ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України суди на вказані вимоги закону уваги не звернули; не перевірили підстави проживання позивача у спірному житлі та порядок його вселення до будинку.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 29 квітня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
В.А. Черненко