ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
16.03.2009 р. № 9/551
10:26
За позовом
ОСОБА_1
до
Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення в Святошинському районі міста Києва
про
визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні
Суддя: Кротюк О.В.
Секретар судового засідання: Гончаров В.В.
Обставини справи:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою про визнання дій відповідача щодо відмови у виплаті щорічної одноразової допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону № 796 та поверненні недоплаченої суми неправомірними та зобов'язати виплатити недоплачену суму одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2003-2007 роки у розмірі 7556,60 грн.
06.03.2009 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, якою просить суд визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, щодо відмови у виплаті щорічної одноразової допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону № 796 неправомірними та зобов'язати вчинити дії стосовно перерахунку та виплати різниці між належною сумою та фактично отриманою за період 2003-2008 роки в сумі 10481,60 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно ст. 48 Закону № 796 щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії у розмірі п'ять мінімальних заробітних плат, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, виходячи з того, що при здійсненні повноважень в сфері соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач керується нормативними актами Кабінету Міністрів України, які відповідно до ст. 117 Конституції України є обов'язковими до виконання. Розміри компенсаційних виплат (щорічної допомоги на оздоровлення), встановлені постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою встановлено новий розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. У зв'язку з чим Позивачу було виплачено щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до зазначених постанов.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
встановив:
позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації і отримує щорічну допомогу на оздоровлення, передбачену ст. 48 Закону № 796.
Позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС другої категорії, що підтверджується копією посвідчення, наявної в матеріалах справи та не заперечується відповідачем.
Аналізуючи матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28 лютого 1991 року N 796-XII (Далі -Закон № 796) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Ст. 48 Закону № 796 встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії у розмірі п'ять мінімальних заробітних плат. До того ж розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати (ч. 7 ст. 48 Закону N 796-XII).
Слід відзначити, що такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення було встановлено ст. 48 Закону № 796 з 06.06.1996 згідно змін внесених Законом України “Про внесення змін і доповнень до Закону № 796» № 230/96-ВР до 01.01.2008 з моменту набрання чинності змін внесених Законом України “Про державний бюджет на 2008 рік» № 107- VI від 28.12.2007.
Однак, дію абз. 2, 4 ч. 4 ст. 48 Закону № 796 було зупинено на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно п. 37 ст. 77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік» № 3235-ІV від 20.12.2005.
З 01.01.2007 дію зазначених абзаців, також, було зупинено у відповідності до п. 30 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік» N 489-V від 19.12.2006 в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Проте, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (у справі № 1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян)) зупинення дії абз. 2, 4 ч. 4 ст. 48 на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України від 19.12.2006 № 489-V було визнане таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Крім того, підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI текст статті 48 викладено в такій редакції:
«Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Проте, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2 - 4, 6 - 8, 10 - 18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20 - 22, 24 - 34, підпунктів 1 - 6, 8 - 12 пункту 35, пунктів 36 - 100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України.
Відповідно до ст. 62 Закону № 796 роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Частиною 1 ст. 67 Закону № 796 передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Отже, Законом № 796 не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги на оздоровлення, встановлений законом, а надано право роз'яснення порядку застосування цього Закону. Суд не враховує твердження, що встановлення конкретних (зменшених) сум компенсацій і допомоги, допомоги на оздоровлення Кабінетом Міністрів України є виконанням норм Закону № 796, оскільки вказані дії Кабінету Міністрів України не реалізують, встановлені Законом, права та гарантії, а змінюють та коректують, встановлені цим законом, права та гарантії в бік їх зменшення, чим, в свою чергу, порушують його норми, оскільки статтею 71 Закону № 796 чітко встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Окрім того, зазначене право надане Кабінету Міністрів України законом "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (№ 489-V від 19.12.2006р.), "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (№ 3235-IV від 20.12.2005), «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(28 грудня 2007 року N 107-VI) в 2006, 2007, 2008 році не було реалізоване жодним належним чином, в порядку встановленому законом. А поширювати раніше прийняті з цього питання нормативно-правові акти КМ України є безпідставним та необґрунтованим з огляду на час надання законом відповідного права і час прийняття відповідних нормативно-правових актів.
Таким чином, суд вважає, що здійснення виплати за 2007-2008 роки згідно постанови КМ України не є правомірним, тобто таким, що відповідає нормам законів України та Конституції України, як основного закону держави.
Судом також наголошується на тому, що згідно приписів ст. 71 Закону № 796 дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону (Закон N 231-V від 05.10.2006).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст. 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів. А чинним є лише зупинення Верховною Радою України дії ст. 48 Закону № 796-ХІІ на 2006 рік, яке не було визнане неконституційним.
Судом не приймаються до уваги мотиви щодо застосування до спірних правовідносин редакції ст. 48 Закону № 796, яка діє з 01.01.2008 згідно змін, внесених Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 №107-VІ на підставі ч. 2 ст. 5 КАС України, адже останні визнані неконституційними.
Постановою КМ України "Про затвердження типових положень про головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської державної адміністрації і управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації і про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації" (№ 1498 від 29.09.2000, постанова втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2007 року N 790) затверджено типове положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації.
У відповідності до пункту 3 зазначеного положення основними завданнями Управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації є призначення та виплата соціальної допомоги, встановленої законодавством.
Постановою КМ України "Про затвердження типових положень про Головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської, управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської і про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі державної адміністрації" (№ 790 від 30.05.2007) затверджено типове положення про управління про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі державної адміністрації.
У відповідності до пункту 3 зазначеного положення основними завданнями Управління праці та соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації є призначення та виплата соціальної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, встановлених законодавством.
Стосовно позовних вимог щодо перерахунку та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2004-2008 роки, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що відповідачем не доведено правомірність його бездіяльності, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до суми мінімальної заробітної плати на момент виникнення права на виплату лише за 2007 р. та за 2008 р. з урахуванням наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до суду із заявами про перерахунок і виплату недоотриманої допомоги на оздоровлення, щодо розміру якої був обізнаний. Крім того, норми законодавства, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, є загальновідомими та діяли у період отримання позивачем допомоги.
А тому, суд вважає за необхідне обчислювати річний строк звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права, свобод та інтересів з моменту отримання позивачами щорічної допомоги на оздоровлення.
Відповідно до частини 1 статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідач наполягає на відмові у задоволенні позовних вимог щодо перерахунку та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2004-2006 роки з підстав пропуску строку звернення до суду.
Поважність причин пропущення строку Позивачем не наведено і судом не встановлено.
Враховуючи те, що позивач звернувся з позовом до адміністративного суду 29.07.2008 р., позовні вимоги про здійснення дій з призначення (перерахунку) щорічної допомоги на оздоровлення за період з 2004 р. по 29.07.2007 р. не підлягають задоволенню з додаткових підстав - пропуску строку звернення до суду відповідно до ч.1 ст.100 КАСУ.
Щодо позовних вимог про здійснення дій з призначення (перерахунку) та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за період з 29.07.2007 р. по 31.12.2007 р., суд зазначає наступне.
У відповідності до положень статті 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України віднесено, зокрема: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність); законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
За змістом статті 152 Конституції України врегульоване процедурне питання, у відповідності до якого, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Матеріалами справи підтверджуються обставини у відповідності до яких відповідні виплати позивачеві здійснені відповідачем у липні 2007 року, тобто після прийняття Конституційним Судом України рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007
Так як рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (у справі № 1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян)) зупинення дії абз. 2, 4 ч. 4 ст. 48 на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України від 19.12.2006 № 489-V було визнане таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів відповідача щодо відмови у здійсненні призначення (перерахунку) та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік відповідно до ст. 48 Закону № 796 в редакції до внесення змін Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VІ, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати допомоги.
Крім того, щодо позовних вимог про здійснення дій з призначення (перерахунку) та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом вище, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2 - 4, 6 - 8, 10 - 18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20 - 22, 24 - 34, підпунктів 1 - 6, 8 - 12 пункту 35, пунктів 36 - 100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України.
Матеріалами справи підтверджуються обставини у відповідності до яких відповідні виплати позивачеві здійснені відповідачем у листопаді 2008 року, тобто після прийняття Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008.
Так як рішення Конституційного Суду України N 10-рп/2008 прийнято 22.05.2008, тобто набрало законної сили 22.05.2008, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів відповідача щодо відмови у здійсненні призначення (перерахунку) та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік відповідно до ст. 48 Закону № 796 в редакції до внесення змін Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VІ, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати допомоги.
У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України (№254к/96-ВР від 28.06.1996р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність його бездіяльності.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виникнення права на виплату.
Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 100, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві адміністрації (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 14-Б) щодо відмови ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) щодо не перерахунку та не виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2008 роки відповідно до положень ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 796-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VІ.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві адміністрації (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 14-Б) здійснити дії по перерахунку та виплаті недоплаченої ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2008 роки відповідно до положень ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 796-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України від 28.12.2007 р. N 107-УІ, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент виникнення права на виплату.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.В.Кротюк
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -23.03.2009.