Справа: № 810/2168/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.
17 вересня 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Чаку Є.В.
Літвіної Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2013 року адміністративний позов ФОП ОСОБА_3 до Броварської ОДПІ Київської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, в період з 24 вересня 2012 року по 12 жовтня 2012 року відповідачем проведено планову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 31 грудня 2011 року.
За результатами проведеної перевірки складено Акт № 729/17-2/НОМЕР_1 від 19 жовтня 2012 року.
Як вбачається зі змісту вказаного акту, перевіркою встановлено порушення позивачем п. 4 статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» та пп. 14.4 патті 14 Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної додаткової інспекції від 21 квітня 1993 року № 12, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09 червня 1993 року за № 64, а саме - відповідач фіксує факт несвоєчасного подання позивачем декларації про доходи за II квартал 2009 року.
Крім того, зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем п. 44.1 статті 44, п. 44.6 статті 44, п. 85.2 статті 85 Податкового кодексу України та п. 3 статті 5, п. 1 статті 6 Господарського кодексу України, а саме - позивачем до перевірки, не надано жодного документа, що належить до предмета перевірки або пов'язаного з ним.
Також, відповідачем під час перевірки встановлено порушення з боку позивача вимог статті 13 Декрету № 13-92 та п. 13 Інструкції № 12, що призвело до заниження оподатковуваного доходу за період з 01 квітня 2009 року по 31 грудня 2009 року на суму 6 451 117, 67 грн. та до заниження оподатковуваного доходу за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року на суму 9 829 717,32 грн.
Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.п. 177.2, 177.4 статті 177 ПК України, що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 на суму 6 498 497, 80 грн.
Крім того, у зв'язку з ненаданням на документальну планову виїзну перевірку податкових накладних, які б підтверджували правомірність формування податкового кредиту на ПДВ відповідно до вимог чинного законодавства України, перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.6 статті 198 ПК України. Відтак, відповідач не врахував як задекларовані позивачем суми податкового кредиту по ПДВ за період з 01 квітня 2009 року по 31 грудня 2011 року, оскільки визнав їх документально не підтвердженими.
Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01 квітня 2009 року по 31 грудня 2011 року відповідачем встановлено його завищення на загальну суму 5 638 039, 00 грн.
Згаданою перевіркою також встановлено порушення позивачем п. 1.6 статті 1, пп. 3.1.1 п. 3.1 статті 3, п. 4.1 статті 4, п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та статей 180, 185, п. 187.1 статті 187, п. 198.6 статті 198 ПК України, а саме - перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01 квітня 2009 року по 31 грудня 2011 року встановлено заниження ПДВ до сплати на загальну суму 4 253 710, 00 грн.
На підставі висновків зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті відповідні податкові повідомлення-рішення, а саме:
- № 0008711702 від 04 грудня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість по вітчизняних товарах до загальної суми в розмірі 5 167 592, 75 грн., з яких 4 253 710, 00 грн. - основного платежу та 913 882,75 грн. - штрафних (фінансових) санкцій;
- № 0008721702 від 04 грудня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, до загальної суми в розмірі 3 820 570, 31 грн., з яких 3 544 881, 30 грн. - основного платежу та 275 689, 01 грн. - штрафних (фінансових) санкцій;
- № 0008731702 від 04 грудня 2012 року, яким до позивача застосовано санкцію у формі адміністративного штрафу в розмірі 510, 00 грн.
Не погоджуючись із висновками відповідача, а також з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в судовому порядку.
Підпунктом 20.1.4 п. 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Зі змісту зазначеного акту перевірки вбачається, що перевірку позивача було проведено відповідачем на підставі наказів відповідача від 22 серпня 2012 року № 764; від 21 вересня 2012 року № 901 та від 08 жовтня 2012 року № 957 в порядку, визначеному п.п. 77.1, 77.4 статті 77 ПК України.
Так, відповідно до п. 77.4 статті 77 ПК України - право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.
Матеріалами справи підтверджено, що копія наказу відповідача від 22 серпня 2012 року № 764 та повідомлення від 22 серпня 2012 року № 6594/1702 були надіслані відповідачем рекомендованим листом та вручені позивачу 07 вересня 2012 року. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази надсилання позивачу копії наказу відповідача від 21 вересня 2012 року № 901 та відповідного повідомлення.
Згідно з ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України - в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на те, що апелянт не надав до суду належних та допустимих доказів надсилання позивачу копії наказу відповідача від 21 вересня 2012 року№ 901 та відповідного повідомлення, не знайшли свого підтвердження висновки акту перевірки щодо проведення перевірки на підставі зазначеного наказу в порядку, визначеному п. 77.4 статті 77 ПК України.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що копію наказу відповідача від 08 жовтня 2012 року № 957 було вручено позивачу 02 листопада 2012 року, в той час як акт перевірки був складений та підписаний 19 жовтня 2012 року.
Таким чином, позивач отримав копію вказаного наказу після проведення перевірки та складення акту перевірки, що є порушенням вимог п. 77.4 статті 77 ПК України.
Крім того, наказом відповідача від 22 серпня 2012 року № 764, що міститься в матеріалах справи, заплановано проведення документальної виїзної перевірки позивача на 10 робочих днів, починаючи з 06 вересня 2012 року, тобто повинна була бути проведена в строк до 19 вересня 2012 року включно. Проте, позивачу вручено направлення на перевірку № 846, № 847, № 848 від 24 вересня 2010 року, видані на підставі наказу від 22 серпня 2012 року № 764, лише 24 вересня 2012 року.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що перевірка була розпочата з порушенням строків, визначених наказом від 22 серпня 2012 року № 764, та вже після закінчення строку проведення перевірки. Наказ № 764 від 22 серпня 2012 року, на підставі якого були видані направлення на перевірку, на час видачі направлень та на момент початку перевірки вже втратив чинність.
Відповідно до вимог п. 1.2 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» - це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Пунктом 4.1 статті 4 вказаного Закону визначено, що загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року. Відповідно до підпункту 5.1.1 пункту 5.1 статті 5 Закону платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року. Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації.
Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.1 статті 5 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» - до складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.
Наказом Державної податкової адміністрації України від 16 жовтня 2003 року № 490, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 жовтня 2003 року за № 988/8309, затверджено форми обліку (Книгу обліку) доходів і витрат платника податку з доходів фізичних осіб та Порядок ведення обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, пунктом 1 якого передбачено, що платники податку, які відповідно до Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" зобов'язані подавати декларацію або мають право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, ведуть облік доходів і витрат у Книзі обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.
Згідно з пунктами 3.5, 3.6 Порядку - до граф 3-6 Книги обліку доходів і витрат записуються відповідно суми доходів, з яких складається загальний річний оподатковуваний дохід, а також суми понесених витрат, підтверджених документально, які безпосередньо пов'язані з отриманням зазначеного доходу; у графу 7 Книги обліку доходів і витрат записуються суми сплаченого (перерахованого) податку.
Пунктом 4 зазначеного Порядку передбачено, що облік документів і відомостей, пов'язаних з правом на отримання податкового кредиту згідно зі статтею 5 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», платники податку можуть вести в реєстрі документів, записи в якому проводяться в довільній формі. Фактично понесені витрати, які включаються до складу податкового кредиту, повинні бути підтверджені платниками податків документально, а саме: фіскальними або товарними чеками, касовими ордерами, товарними накладними, іншими розрахунковими документами або договорами, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.
Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 - господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
До первинних документів, які є підставою для оприбуткування або відпуску (списання) товару, належать накладні, акти прийому-передачі тощо. Вони виписуються постачальником та повинні містити номенклатуру товару, а також його кількісно-вартісні вимірники.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 згаданого Положення - первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа (форми), код форми, дату і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі); посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документу, підстава для здійснення операції, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача, тощо.
Квитанції до прибуткових касових ордерів за 2009-2011 роки, згідно з якими позивачем вносились грошові кошти в касу підприємств-постачальників за товар, підтверджують розмір валових витрат позивача, задекларованих у деклараціях за 2009- 2011 роки.
Таким чином, не знаходить свого підтвердження позиція апелянта про те, що позивачем не було надано документів за період з 01. квітня 2009 року по 31 грудня 2011 року, що унеможливило перевірити визначення валового доходу та валових витрат позивача за вказаний податковий період.
Відтак, збільшення грошового зобов'язання позивача зі сплати податку на доходи фізичних осіб до загальної суми в розмірі 3 820 570, 31 грн. за податковим повідомленням-рішенням відповідача № 0008721702 від 04 грудня 2012 року є неправомірним.
Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
Отже, згідно з приписами пп. 7.23 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Разом з тим, пунктом 4. Порядку ведення обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу передбачено, що фактично понесені витрати, які включаються до складу податкового кредиту, повинні бути підтверджені платниками податку документально, а саме: фіскальними або товарними чеками, касовими ордерами, товарними накладними, іншими розрахунковими документами або договорами, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.
Так як податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, то вона може бути документом, що підтверджуючим підтверджує понесені витрати, які включаються до складу податкового кредиту.
Згідно з наявними в матеріалах справи податковими накладними у позивача за перевіряємий період наявні підстави для віднесення до складу валових витрат сум витрат, понесених при придбанні товару.
Відповідно до п. 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України - податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до вимог вказаного Закону України «Про податок на додану вартість» - єдиною підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця товару належним чином оформленої податкової накладної. Тобто, можливість включення відповідної суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту пов'язується з моментом отримання платником від контрагента належно оформленої податкової накладної.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач формував податковий кредит, включаючи до нього відповідні суми податку на додану вартість по мірі отримання податкових накладних від контрагентів, що узгоджується з нормами Закону.
Виходячи із системного аналізу положень пп. 7.4.5 п. 7.4 у взаємозв'язку з пп. 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так і з дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог законодавства. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.
Так, згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Відповідно до Реєстрів отриманих та виданих податкових накладних позивача, за ним значиться отриманими податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи.
Згідно з п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037 - податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною в разі її заповнення іншою особою, ніж вказано у пункті. 2 даного Порядку.
Пунктом 6.2 Порядку заповнення податкової накладної визначено, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. Всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюється печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.
Як вбачається з матеріалів справи, податкові накладні за 2009-2011 роки, виписані продавцями покупцю - позивачу відповідно до положень пп. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ПК України є підставою для віднесення позивачем протягом 2009-2011 років до податкового кредиту сум податку на додану вартість.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на наявні в матеріалах справи копії первинних документів, які підтверджуються реальність укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, а саме: актів здачі-прийняття робіт, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, банківських виписок, платіжних доручень.
Також суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.
Враховуючи зазначене, встановлене за висновками, викладеними в акті перевірки завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 5 638 039, 00 грн. документально та нормативно не підтверджується.
Позиція апелянта про те, що позивач не надав до перевірки жодного документу, що належить до предмета перевірки або пов'язаного з ним, спростовується наявною в матеріалах справи інформацією, збереженою в цифровому вигляді на оптичному диску, з якої вбачається, що під час перевірки посадові особи відповідача відмовились отримати необхідні для перевірки документи, мотивуючи своє рішення необхідністю доставлення всіх документів за місцезнаходженням відповідача, в той час як планова перевірка була виїзною і проводилась за місцезнаходженням позивача.
Крім того, п. 85.6 статті 85 ПК України передбачено, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
Між тим, відповідачем не надано суду доказів складення чи підписання акта про відмову позивача платника податків від надання документів, з огляду на що суд не приймає доводи відповідача щодо відмови позивача надати до перевірки необхідні документи, не складено.
Враховуючи, що апелянт не надав суду належних та достатніх доказів на підтвердження правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані повідомлення-рішення є незаконними та протиправними по відношенню до позивача, а відтак, вони підлягають скасуванню.
Таким чином правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.
Отже при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Файдюк В.В.
Судді: Літвіна Н. М.
Чаку Є.В.