Справа № 22 - 3553 /2013 р. Головуючий у 1 інстанції Плахотнюк К.Г.
Доповідач Котула Л.Г.
17 вересня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого - судді Котули Л.Г.
Суддів: Волошиної В.М., Слюсар Т.А.
При секретарі Круглик В.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 серпня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання договору про надання відновлюваної кредитної лінії недійсним.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 серпня 2012 року позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства " Укрсоцбанк" про визнання договору про надання відновлюваної кредитної лінії недійсним залишено без задоволення.
У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення , яким задовольнити позов , оскільки висновки суду не відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Заслухавши доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити з підстав, викладених у ній, представника відповідача Матвіїв І.А., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вказуючи на те , що суд обґрунтовано відмовив у задоволені позову, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Судом встановлено, що 28 грудня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є "Укрсоцбанк" ( далі -Банк) та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № ФО71092П (далі - Договір) , за умовами якого кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в розмірі та порядку, визначеному цим Договором , в межах максимального ліміту заборгованості до 30 000 дол. США (п.1.1.1 Договору).
В подальшому сторонами були укладені чотири додаткові угоди про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № ФО71092П від 28 грудня 2007 року.
В запиті на отримання кредиту, який підписаний Позичальником та поданий на розгляд Банку, позивачка своїм підписом засвідчила , що Банк надав їй повну , достовірну та вичерпну інформацію , про особу та місце знаходження Банку та про всі умови отримання , користування та повернення кредиту щодо якого цей Запит на отримання кредиту так і про умови отримання , користування та повернення кредиту і заперечень чи зауважень стосовно його змісту у неї не було( а.с.68)
Підписавши зазначений договір, позивачка погодилася з його умовами і тим самим підтвердила , що договір укладений на взаємовигідних умовах, а тому посилання позивачки на те , що умови Договору суперечать вимогах Закону України "Про захист прав споживачів", є необґрунтованими.
Статтею 533 ЦК України передбачено , що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Статтею 99 Конституції України встановлено , що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Таким чином, відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет КМУ).
При цьому ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.
Аналізуючи наведені норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог пп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Ця обставина не дозволяє стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.
Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.
У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Виходячи із того, що у ПАТ "Укрсоцбанк" є банківська ліцензія № 5 від 27 вересня 1991 року на здійснення операцій , визначених частиною 1 та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність " та отримано дозвіл НБУ № 5-2 від 29 грудня 2001 року на право здійснювати операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та частини 4 ст.47 Закону України " Про банки і банківську діяльність ", а тому посилання в апеляційній скарзі на те , що Банк не мав права видавати кредит в іноземній валюті є необґрунтованими.
Проаналізувавши зібрані в справі докази, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав до задоволення позову.
Судом з'ясовані обставини , які мають значення для правильного вирішення справи, а тому посилання в апеляційній скарзі на неповноту з'ясування обставин справи є необґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом вимог закону є безпідставними, оскільки колегія суддів не вбачає таких порушень вимог матеріального та процесуального права , які б свідчили про неправильне вирішення спору.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав до задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Керуючись ст.. 303,304,307,308,315 ЦПК України , колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити , а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 серпня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий
Судді: