11 вересня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Головуючого Ткачука О.С.
Суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Савченко В.О., Умнової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_9 та касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення апеляційного суду м. Севастополя Автономної Республіки Крим від 8 квітня 2013 року, -
У квітні 2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, вимоги якого уточнив в ході розгляду справи та просив визнати недійсними: довіреність, видану ним на ім'я ОСОБА_6 20 травня 2010 року; договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений від імені ОСОБА_5 між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 17 листопада 2010 року; договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, укладений 17 листопада 2010 року; договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, укладений від імені ОСОБА_5 між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 17 листопада 2010 року; зобов'язати ОСОБА_8 передати ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_9 передати ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_4.
Позов мотивований тим, що позивач не видавав довіреність ОСОБА_6 на відчуження нерухомого майна та отримання дублікатів правовстановлюючих документів. З ОСОБА_6 позивач взагалі не знайомий. Наміру розпоряджатись своїм нерухомим майном позивач не мав. 17 листопада 2010 року на підставі довіреності ОСОБА_6 продав належні ОСОБА_5 квартири ОСОБА_7 Позивач вважає, що на підставі ст.203 ЦК України вказані угоди підлягають визнанню недійсними. В подальшому, на підставі недійсних угод право власності на нерухоме майно від ОСОБА_7 перейшло ОСОБА_8 та ОСОБА_9, тому на підставі ст.388 ЦК України належне йому майно підлягає витребуванню у відповідачів.
Рішенням Балаклавського районного суду м. Севастополя АР Крим від 26 жовтня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Севастополя АР Крим від 8 квітня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення місцевого суду скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Визнано недійсними: довіреність, видану від імені ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_6 20 травня 2010 року; договори купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1, укладений від імені ОСОБА_5 між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 17 листопада 2010 року. Витребувано у ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1. Витребувано у ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_4
ОСОБА_9 та представник ОСОБА_8, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подали касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права просять його скасувати із залишенням в силі рішення місцевого суду.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги слід задовольнити, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. ст. 213, 215 ЦПК України, п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року № 11 "Про судове рішення" резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають із встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог.
Вказаним вимогам процесуального права рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог. Зі змісту оспорюваної довіреності вбачається, що особу ОСОБА_5 при посвідченні довіреності було встановлено на підставі паспорту Російської Федерації для виїзду за кордон, тобто підстав сумніватися в особі, яка представилась ОСОБА_5 у нотаріуса не було. Висновок експерта від 6 жовтня 2011 року не стверджує, що підпис в оспорюваної довіреності виконана не ОСОБА_5, а лише не виключає таку ймовірність, тому не може бути доказом доведеності складеного підпису в довіреності іншою особою, а не ОСОБА_5
За таких обставин, суд першої інстанцій дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваної довіреності недійсною. Оскільки оспорювані договори купівлі-продажу квартир, від імені ОСОБА_5 між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були укладені ОСОБА_6 на підставі довіреності, яка не визнана судом недійсною, підстави для визнання недійсними цих договорів відсутні.
Скасовуючи рішення місцевого суду з ухваленням нового рішення про задоволення позову апеляційний суд виходив з доведеності доводів позивача про недійсність правочинів, оскільки довіреність на ім'я ОСОБА_6 20 травня 2010 року позивач не видавав, не уповноважував відповідача на відчуження нерухомого майна, правочини щодо майна укладені у відсутність волевиявлення власника, та особою, яка не мала прав на його відчуження, що є підставою, відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України для визнання таких правочинів недійсними. Оскільки майно вибуло з володіння позивача, як власника, не з його волі, позивач не є стороною у наступних правочинах, які були вчиненні після недійсного правочину, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 набули право власності на майно за безоплатними договорами у осіб, які не мали права його відчужувати апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав, відповідно до ст.388 ЦК України для витребування майна у ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь позивача.
Вказані висновки суду апеляційної інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам, не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно довіреності 20 травня 2010 року громадянин Російської Федерації ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 (паспорт РФ для виїзду за кордон: НОМЕР_1, виданий УВС Росії, 1436, 2 серпня 2008 року дійсний до 2 серпня 2012 року) уповноважив громадянина ОСОБА_6 бути його представником з питань продажу належних йому на праві власності квартир, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, підписана ОСОБА_5, особу якого встановлено та зареєстровано в реєстрі за №868.
Постановою старшого слідчого СВ Ленінського РВ УМВС України у м. Севастополі від 7 червня 2011 року порушено кримінальну справу №610748 за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України за фактом того, що 20 травня 2010 року невстановлена особа, реалізуючи злочинний намір на заволодіння майном ОСОБА_5 нотаріально посвідчила довіреність від імені останнього про надання повноважень ОСОБА_6 на реалізацію належних ОСОБА_5 квартир АДРЕСА_1.
Постановою від 14 жовтня 2011 року справу закрито за відсутністю складу злочину, оскільки між сторонами існують цивільно-правові відносини (а.с. 141 - 151).
В обґрунтування позовних вимог про визнання оспорюваної довіреності недійсною, позивач носилався на те, що ніколи не надавав повноважень громадянину ОСОБА_6 на розпорядження своїм майном, та довіреність від його імені складена іншою особою.
Згідно з правилом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорювані правочини).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, то згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України такий правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Визнаючи оспорювану довіреність та укладені на її підставі договори купівлі-продажу квартир недійсними, апеляційний суд не звернув увагу на встановлену ст. 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, яка може бути спростована лише з підстав, визначених законом.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 2 ст.59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно висновку експерта науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України у м. Севастополі від 6 жовтня 2011 року №2/253, підпис від імені ОСОБА_5 в довіреності від 20 травня 2010 року, зареєстрованої в реєстрі під №868 виконана, ймовірно, не ОСОБА_5 (а.с.139-140).
Вказаним висновком експерта не зроблено однозначного висновку про підписання оспорюваної довіреності не ОСОБА_5, а іншою особою. У висновку зазначено, що підпис у довіреності від імені ОСОБА_5 виконаний ймовірно не ним та не вказано однозначно, що підпис не його.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свою позицію щодо відсутності правових підстав для задоволення позову дав належну оцінку вказаному висновку експертизи у сукупності з іншими доказами, зібраними у справі.
Позивач не довів своїх доводів щодо виконання підпису на довіреності від його імені іншою особою. Докази, на які він посилається неоднозначні, суперечливі та спростовуються доводами відповідачів і наданими ними доказами, яким суд першої інстанції дав належну оцінку.
Зі змісту довіреності вбачається, що нотаріус встановив особу ОСОБА_5 на підставі паспорту РФ для виїзду за кордон, тобто підстав для сумнівів в особі, яка представилась ОСОБА_5 при посвідченні довіреності у нотаріуса не було.
На спростування висновків місцевого суду щодо недоведеності заявлених позивачем вимог апеляційний суд, в порушення приписів ст.303 ЦПК України, послався на докази, які були відхилені місцевим судом та на нові докази, які не були предметом дослідження в ході розгляду справи судом першої інстанції. При цьому, апеляційний суд не вказав, які докази були досліджені місцевим судом з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, та не обґрунтував підстав для дослідження нових доказів, які не були подані до суду першої інстанції, не перевірив поважність причин їх не подання раніше.
При оцінці наявних в матеріалах справи доказів апеляційним судом не враховано приписів ч.2 ст.59 ЦПК України, згідно якої обставини справи, що за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При цьому, висновки місцевого суду ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів, зібраних у встановленому законом порядку. Суд оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, обґрунтовані висновки щодо яких виклав в мотивувальній частині судового рішення. При встановленні фактичних обставин справи судом першої інстанції норми процесуального права не порушені. При ухваленні судового рішення правильно застосовані норми матеріального права у спірних правовідносинах.
Суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку про достатність доказів, їх належність і допустимість на підтвердження обставин, на які посилається позивач, як на підставу для визнання оспорюваної довіреності та договорів купівлі-продажу квартир недійсними, у зв'язку із чим, помилково скасував рішення суду першої інстанції, належним чином не мотивувавши свою позицію з посиланням на належні та допустимі докази, які б спростовували висновки місцевого суду.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно встановивши фактичні обставини справи, дав об'єктивну оцінку зібраним у справі доказам, вірно застосувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ухвалив рішення, яке відповідає закону.
За таких обставин, рішення апеляційного суду слід скасувати з підстав, передбачених ст.339 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -
Касаційну скаргу ОСОБА_9 та касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.
Рішення апеляційного суду м. Севастополя від 8 квітня 2013 року скасувати.
Рішення Балаклавського районного суду м. Севастополя АР Крим від 26 жовтня 2012 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Ткачук О.С.
судді Висоцька В.С.
Гримич М.К.
Савченко В.О.
Умнова О.В.